Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Екологічна політика

Стратегія водної політики України–2019: нові завдання й пріоритети для держави

Головне у публікації:

  • пріоритетні завдання нового документа;
  • які системні проблеми він вирішує;
  • три основні напрями регулювання водної політики та індикатори її виконання

Аналітики ООН з питань водних ресурсів роблять невтішні висновки: без системних реформ і зміни політики управління до 2030 року майже 5 млрд людей (близько 67 % населення планети) залишаться без доступу до чистої питної води. Ці заяви стосуються не лише країн Африки чи Азії — у зоні ризику перебуває й Україна. Для попередження такого розгортання подій у 2018 році Команда підтримки реформ при Міністерстві екології та природних ресурсів України розробила Стратегію водної політики України (далі — Стратегія).

Про що йдеться у Стратегії

Одне з пріоритетних завдань нової Стратегії — сформувати єдиний комплексний підхід до реформування сфери водних ресурсів в Україні. Тому в документі здійснюється стратегічне планування у межах різних проблемних секторів: законодавства, інвестиційного управління, методології моніторингу й контролю, модернізації міської й промислової інфраструктури, децентралізаційних процесів, міжвідомчої взаємодії, антикорупційної діяльності тощо. Стратегія має стати єдиним джерелом узгодження локальних ініціатив у сфері водних ресурсів.

Законодавча база та розподіл компетенцій

Підписання та ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС посприяли розвитку правової та інституційної основи з питань якості води та управління водними ресурсами України. Водночас виникла нагальна потреба в гармонізації національного законодавства відповідно до європейських і міжнародних законодавчих систем. Стратегія орієнтує на створення ефективної інтегрованої законодавчої бази й містить перелік необхідних нормативних нововведень.

ДО ВІДОМА! На цей час ще не визначено органи державної влади, які б мали відповідати на виклики в рамках формування й здійснення водного управління, регулювання й надання водних послуг, зокрема, реалізацію планів управління річковими басейнами щодо поліпшення екологічного стану водних масивів. Це системна проблема, яку Стратегія вирішуватиме у два етапи.

 І. До 2025 року, у рамках перехідного етапу, запропоновано розподілити компетенції у різних підсекторах (поверхневі, підземні, морські води) між профільними органами виконавчої влади (Мінприроди, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба геології та надр тощо).

ІІ. А вже з 2025 року Басейнові ради та Басейнові управління водними ресурсами мають отримати більше обов’язків і прав з управління водними басейнами. У такий спосіб управління водними ресурсами набуде системного й цілісного характеру відповідно до басейнового принципу. Йдеться про те, що під час здійснення водної політики слід ураховувати основні природні фактори формування та взаємозв’язку водних (поверхневих, підземних, прибережних та морських) ресурсів у межах річкових басейнів.

Модернізація: економічні механізми, контроль й інфраструктура

Ще одним пріоритетним напрямом здійснення Стратегії є модернізація економічних механізмів. Адже нині водні та екосистемні послуги не є самоокупними, що завадить розвитку сектора в цілому. Планується забезпечити цільове повернення отриманих коштів на відновлення водних ресурсів, а також сформувати нормативну й структурну базу для ефективного здійснення принципу «водокористувач і забруднювач платять». У цьому контексті важливими є антикорупційна діяльність і посилена взаємодія з іншими органами державної влади.

Гостро стоїть питання ефективності контролю за станом водних ресурсів. По-перше, це стосується методології моніторингу забруднення. Наприклад, сьогодні відсутня системна інформація про дифузне забруднення водойм. По-друге, — контролю за впровадженням і дотриманням технологічних нормативів як на очисних спорудах, так і в цілому на підприємствах. Тому моніторинг є основним інструментом реалізації національної водної політики, а програми моніторингу мають стати невід’ємною частиною планів управління річковими басейнами.

Модернізація «водної» інфраструктури сприятиме розв’язанню міжгалузевих регіональних проблем. Передусім це стосується зношеності систем водовідведення міст і неефективності міських очисних споруд. Застаріла інфраструктура призводить до погіршення екологічної ситуації на місцях (наприклад, збільшення потраплянь у ґрунти й довкілля сполук нітрогену й фосфору). А відсутність кроків у напрямку збереження теплової енергії спричиняє теплове забруднення водойм. Завдання Стратегії — виявити такі локальні проблеми, простимулювати їх системне розв’язання та зупинити загальнонаціональну тенденцію до деградації водойм.

Довгострокові цілі Стратегії та індикатори її виконання

Стратегія водної політики України вибудовується навколо трьох основних довгострокових цілей у перспективі 20 років (до 2050 року). Їх досягненню передує низка груп різних за строком виконання завдань, які й складають основу заходів щодо реформування водної сфери. Тобто, фактично, йдеться про три основні напрями розгортання Стратегії:

1) водність річок України — проблема кількісного відновлення й безперервного розвитку водних і навколоводних екосистем для задоволення соціальних й економічних потреб; Стратегія враховує кліматичні зміни, орієнтує на модернізацію сільськогосподарської та побутової діяльності, а також акцентує увагу на важливості впровадження ресурсозберігаючих інновацій і технологічних нормативів;

2) якість води у водних об’єктах України — йдеться про поліпшення стану водних об’єктів. Стратегія передбачає, по-перше, визначення й апробацію якісних критеріїв відповідного стану; по-друге — забезпечення й посилення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, здійснення підприємницької діяльності тощо. Окрему увагу приділяють поширенню сучасних екологічно обґрунтованих підходів у різних сферах людської діяльності;

3) управління водними ресурсами та екологічне врядування — група завдань, яка стосується інтегрованого управління водними ресурсами для ефективного й сталого розвитку водоресурсного потенціалу України.

Тому акцент робиться на формуванні ефективного екологічного нагляду, розширенні правових засад водної політики й активній просвітницькій роботі. У Стратегії значну увагу звернено на посилення взаємодії держави й громадськості у сфері контролю й просвіти, а також держави та бізнесу в рамках концепції «зеленого» зростання й екологічно  відповідального підприємництва.

Щоб попередити виключно декларативний характер Стратегії, упроваджують індикатори її виконання.

Їх також розподілили на певні групи:

По-перше, це система показників, які орієнтовані на цілі сталого розвитку, Водну конвенцію та протоколу до неї «Вода і здоров’я».

Для порівняння братимуться показники за 2015 рік і в перспективі розглядатимуться їх зміни до 2030 року. Так, наприклад, передбачається, що до 2030 року 100 % сільського населення України матиме доступ до безпечної питної води (у 2015 році цей показник становив 50 %). Також до 2030 року планується зменшити площу орних земель із 53,9 % від загальної площі країни до 47,0 %

По-друге — це показники з оцінки досягнення стратегічних довгострокових цілей Стратегії. Тут упроваджують конкретні одиниці вимірювання: для оцінки водності річок і запасів підземних вод — це кубічні кілометри, а от для оцінки ефективності реалізації ініціатив — конкретні факти їх здійснення. Треба розуміти, що в основі впровадження таких індикаторів лежить низка статистичних даних, які є результатом аналітичної й моніторингової роботи Державної служби статистики, Мінприроди, Держводагентства й Держгеонадр. Ці статистичні дані є основою для здійснення Стратегії і задають каркас для подальшої модернізації моніторингової сфери. Власне тому кожна з поставлених цілей, так чи інакше, спирається на конкретний фактологічний зріз.

Стратегія є комплексним документом, що покликаний інтегрувати в собі всі необхідні заходи щодо реформування й модернізації водної та навколоводної екосистем в Україні. А от вже саме її здійснення залежить від наявності у трьох ключових гравців: держави, бізнесу й громадськості — політичної волі до впровадження змін. Ключові пріоритети розставлено.

ДОВІДКА! 
Команда підтримки реформ при Міністерстві екології та природних ресурсів України розробила проект Стратегії водної політики України у форматі Зеленої книги. На основі документа передбачається розробити проект правового акта Стратегія водної політики України та відповідної політичної пропозиції для їх подання на розгляд і затвердження Кабінетом Міністрів України.

Матеріал підготував Володимир Білоконь, проектний менеджер реформи Сталого використання водних ресурсів Команди підтримки реформ при Мінприроди

Джерело: журнал «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»  № 2, 2019

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Читайте також:

Розсилка новин