Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Екологічний моніторинг

Як уникнути помилок в організації інструментальних екологічних вимірювань: екологічні лабораторії підприємств. Рекомендації, проблематика та рішення. Частина 2

Стаття роз’яснить:

  • Як виявити «найслабкіше» місце екологічних вимірювань
  • Докладно про вимоги до відбору проб
  • Як скласти акти відбору проб за типовими шаблонами: рекомендації
  • Які особливості відбору, консервації та транспортування проб вод
  • (типовий приклад)
  • Як уникнути типових помилок в екологічних вимірюваннях
  • Три основні групи помилок, які стосуються протоколів за результатами вимірювань

Як виявити «найслабкіше» місце екологічних вимірювань

Чинна в Україні нормативно-правова база чітко регламентує необхідність інструментального контролю за забрудненням навколишнього середовища.

Відповідно до частини 7 статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов’язані здійснювати контроль за якістю скинутих зворотних вод та вод водних об’єктів у контрольних створах.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку, затвердженого наказом Мінрегіону України від 01 грудня 2017 р. № 316, споживачі повинні здійснювати систематичний контроль за якістю стічних вод, які скидаються до систем централізованого водовідведення.

Відповідно до статей 10 та 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII, суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати контроль за складом забруднюючих речовин, що викидаються ними в атмосферне повітря.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV, власники та землекористувачі мають фіксувати початкові та поточні рівні забруднення ґрунтів з метою охорони їх родючості.

Як результатінструментальні екологічні вимірювання є невіддільною частиною господарської діяльності усіх суб’єктів господарювання, які можуть справляти негативний вплив на стан довкілля.

Для дотримання цих вимог підприємства, установи та організації організовують відповідні вимірювання як силами власної екологічної лабораторії, так і на умовах аутсорсингу — за договорами зі сторонніми лабораторіями.

У будь-якому разі екологічні вимірювання мають відбуватися У П’ЯТЬ ОСНОВНИХ ЕТАПІВ:

  • Планування вимірювань.
  • Відбір проб для аналізу.
  • Безпосереднє проведення вимірювань.
  • Складання протоколу за результатами вимірювань.
  • Аналіз результатів та вжиття відповідних заходів.

Досвід показує, що найпроблемнішими» (як для лабораторій, так і для замовників вимірювань) є два етапи — відбір проб та складання протоколу за результатами вимірювань. На цих етапах спостерігається найбільша кількість помилок, які потенційно можуть призвести до нуліфікації результатів вимірювань та різних санкцій через порушення вимог природоохоронного законодавства. Ситуація ускладнюється тим, що саме ці два етапи є найбільш публічними — вони фіксуються на папері та їх бачать усі зацікавлені сторони.

Тож ця частина статті максимально сфокусована на вирішенні проблемних питань відбору проб та складання протоколу за результатами аналізу.

Розглянемо загальні вимоги до відбору проб

Відбір проб викидів (повітря), вод, ґрунтів та відходів має свою специфіку. На рис. 1 дуже схематично наведені основні нормативні документи, якими потрібно користуватися для організації процесу та фіксації результатів відбору проб. Зауважимо, що зазначені стандарти стосуються загальних випадків, а конкретні умови відбору проб слід обирати згідно з методиками, за якими проводитимуться вимірювання. Відповідно, планувати екологічні вимірювання треба у тісній співпраці з фахівцями екологічної лабораторії.

У загальній практиці замовники та виконавці послуг екологічних вимірювань фокусуються на Протоколі за результатами вимірювань, забуваючи про його обов’язкову частину — Акт відбору проби. Наразі відсутня пряма вимога обов’язкової наявності цього документа. Зазвичай фахівці з нагляду та контролю вимагають та ретельно перевіряють лише Протоколи за результатами вимірювань. Водночас Акт відбору проби потрібний з таких причин:

  • це єдиний доказ факту відбору проби;
  • цей документ підтверджує забезпечення метрологічної єдності вимірювань;
  • тільки на підставі Акта відбору проб можна дійти висновку щодо виконання вимог відбору, зберігання, консервації та транспортування проби;
  • правильно складений акт захищає виконавця екологічних вимірювань від претензій, а замовника — від звинувачень у неправдивості результатів.

Як скласти акти відбору проб за типовими шаблонами: рекомендації

У технічному завданні на виконання екологічних вимірювань слід чітко прописувати вимоги наявності Акта відбору проб, умови його складання та зони відповідальності за відбір проб для замовника та виконавця.

Чітких вимог щодо форми Акта відбору проб в екологічній сфері немає (окрім особливостей відбору проб стічних вод). Це спричинило недобросовісну практику екологічних лабораторій. Часто виконавці послуг вимірювань спеціально не зазначають у договорах необхідність складання Акта відбору проб. Нерідко у протоколах за результатами вимірювань окремо зазначають, що проба була надана замовником, тим самим знімаючи із себе відповідальність за можливий результат вимірювання. Доброчесні лабораторії попереджають замовників про такі обставини та допомагають скласти акти відбору проб за типовими шаблонами, які розроблені у цих лабораторіях (наприклад, ці шаблони можуть бути частиною Настанови з якості лабораторії, або можуть бути додатково прописані у Технічному завданні). Загалом, Акт має містити таку інформацію:

  • Ідентифікаційні дані виконавця відбору проб.
    Прізвище, ім’я, посаду, контакті дані виконавця відбору, аналогічні дані щодо свідків та уповноважених осіб у разі їх присутності.
  • Відомості про порядок відбору, консервації та зберігання проби. Найчастіше тут подають перелік нормативних документів, згідно з якими було організовано та проведено відбір проби.
  • Відомості про засоби вимірювальної техніки та допоміжне обладнання, які використані для відбору проби.
    У цьому розділі слід зазначити назви та номери усіх ЗВТ, відомості про державну повірку, надати перелік допоміжного обладнання, що не підлягає повірці, указати загальні умови відбору проби та посуд для її зберігання.
  • Ідентифікаційні дані проби (паспорт проби).
    Це найбільш складний та важливий розділ акта. У ньому слід зазначити дату та час відбирання, описати місце та точку відбору, указати вид проби, її відібраний об’єм або масу, чітко зазначити показники майбутнього вимірювання, навести маркування посудин для зберігання проби, указати умови консервації на місці.
  • Інші відомості.
    Зміст цього розділу залежить від мети відбору проби та об’єктів вимірювань. Зазвичай вказують метеорологічні умови відбору, описують органолептичні особливості проби (її колір, запах, наявність осаду тощо), додають опис та позначення можливих додатків і зауважень третіх сторін. Обов’язковим елементом цього розділу є підписи виконавця відбору проб та уповноважених сторін замовника або зацікавлених осіб.
  • Позначення доставки та прийняття проб для аналізу.

Цей розділ акта складають представники лабораторії, що виконуватимуть відповідні екологічні вимірювання. У ньому слід чітко зазначити дату та час доставки проби до лабораторії, інші показники (наприклад, температуру для охолоджених проб) та декларацію з позначенням проб, які придатні або не придатні до аналізу. В обов’язковому порядку декларація має бути підписана представником лабораторії, а в окремих випадках — скріплена печаткою.

Для ознайомлення та загальної практики можна використати форми актів та протоколів, що були складені для підрозділів інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції України (наказ Мін природи «Про запровадження форм документації підрозділів інструментально-лабораторного контролю Держекоінспекції України та її територіальних органів» від 19 квітня 2013 р. № 179 (далі — Наказ № 179)). Проте зауважу, що ці форми було складено для органів нагляду та контролю, і вони не завжди прийнятні у практиці екологічних лабораторій підприємств.

Головна особливість відбору проб викидів — на етапі відбору проби вимірюють кількість газоповітряної суміші та параметри газоходу. Акт відбору проби містить результати вимірювань та має бути складений відповідно до вимог, за якими оформлюють протоколи. У цій статті не розглянуті такі особливості, проте ключові помилки обговорюються далі.
Умови відбору проб ґрунтів та відходів значною мірою залежать від мети використання результатів аналізу (особливо це стосується проб ґрунтів). В Україні наразі відсутній спеціалізований регламент для відбору проб відходів. Для цих цілей часто використовують настанови для відбору проб ґрунтів, що здебільшого виправдано. Найслабкішим місцем відбору проб ґрунтів та відходів є опис місць відбору проб. На відміну від відбору проб викидів та вод, відбір проб ґрунтів та відходів виконують із площини — об’єднанням та квартуванням декількох точкових проб. Для чіткої ідентифікації проб слід складати спеціальний додаток до акта — План-схему розміщення точок відбору проб. На цьому плані слід чітко зазначити усі точки відбору, відстань між ними, глибину відбору та інші відомості, що допоможуть ідентифікувати місця відбору проб. План-схему слід в обов’язковому порядку прив’язати до місцевості, наприклад, описом найближчих об’єктів інфраструктури та наданням глобальних координат майданчика (у довідкових цілях).

У загальній практиці відбору проб відходів (особливо у частині складання плану місць відбору проб) можна керуватися рекомендаціями та настановами НД «Інструкція. Відбір проб відходів…», яка була розроблена спеціально для працівників органів екологічного нагляду та контролю. Проте слід пам’ятати, що статус цього нормативного документа не визначений в Україні. В актах відбору треба обережно посилатися на цей документ, з обов’язковим зазначенням: «Виконано з урахуванням рекомендаційних положень… що не суперечать чинним нормативно-правовим актам».

Які особливості відбору, консервації та транспортування проб води (типовий приклад)

Інструментальні вимірювання складу та властивостей води наразі складають найбільшу частину ринку екологічних вимірювань в Україні. Ці послуги є лідерами за частотою та кількістю замовлень на конкурентному ринку.  Саме тому проблемам організації відбору проб води у цій статті приділяється окрема увага.

Зазвичай порядок відбору проб води визначають трьома основними нормативними документами (див. рис. 1). Слід зауважити, що за умови змін, що зазнає законодавство та регуляторна політика з 01 січня 2019 р. статус ГОСТ 17.1.5.05 та КНД 211.1.0.009-94 є невизначеним. Отже, планувати відбір проб води в Україні краще за настановами та вимогами серії стандартів ДСТУ ISO 5667 «Якість води. Відбирання проб». З позиції практики найцікавішими є:

  • ДСТУ ISO 5667-2 «Настанови щодо методів відбирання проб»;
  • ДСТУ ISO 5667-3 «Настанови щодо зберігання та поводження з пробами»;
  • ДСТУ ISO 5667-6 «Настанови щодо відбирання проб з річок і струмків»;
  • ДСТУ ISO 5667-10 «Настанови щодо відбирання проб стічних вод».
Важливе зауваження:
у цій статті не обговорюються особливості відбирання проб підземних вод зі спостережувальних свердловин. За необхідності слід звернутися до настанов ДСТУ ISO 5667-11 «Настанови щодо відбирання проб підземних вод» та ДСТУ ISO 5667-18 «Настанови щодо відбирання проб підземних вод із забруднених місць».

У загальній практиці слід чітко розрізняти два типи проб — проба на місці (разова проба) та складена проба (усереднена). Згідно з п. 4.2 ДСТУ ISO 5667-2, проби на місці рекомендовано відбирати для оцінки можливого існування забрудненості, коли мета відбирання не пов’язана з усередненою якістю. Поряд із тим, складені проби рекомендовано відбирати у випадках, пов’язаних з усередненою кількістю. Більшість методик для обчислювання збитків за забруднення навколишнього середовища враховують певний час, для якого обчислюється маса забруднення. У цьому сенсі використання результатів вимірювань разових проб не відповідає рекомендаціям цього стандарту, оскільки разова проба, дискретна та взята випадково, визначає лише факт забруднення. Для обчислення показників, що залежать від усередненої якості, слід використовувати результати складених проб. Аналогічні рекомендації зазначені для відбирання проб стічних вод. Згідно з п. 5.3.1.2 ДСТУ ISO 5667-10, для перевірки дотримання норм, побудованих на усередненій якості, рекомендується використовувати усереднені проби, зважені за часом.


ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ:
згідно з п. 6.3.2.1 ДСТУ ISO 5667-2, проби на місці відбирають вручну. Рекомендоване та найпростіше обладнання для взяття поверхневих проб води — ківш або широкогорла посудина, яку занурюють у товщу води і виймають після наповнення. Аналогічними є рекомендації для відбирання проб стічних вод. Згідно з п. 4.2.1 ДСТУ ISO 5667-10, для відбирання проб стічних вод можна використовувати цеберко, черпак або бутель із широкою шийкою, до яких можна прикріпити держак потрібної довжини. При цьому об’єм пристосування має становити не менше 100 см3. Також для відбору проб стічних вод можна використати ручні пробовідбірники Руттнера або Кеммерера.


Розділ 7 ДСТУ ISO 5667-2 чітко визначає мінімальний перелік інформації, необхідний для представлення факту відбирання проб води, а саме: розташування (і назву) місця відбирання проб, із координатами і будь-якою іншою відповідною місцевою інформацією; деталі пункту відбирання проб; дату відбирання; метод відбирання; час відбирання; назву пристрою для відбирання; погодні умови; характер попереднього поводження з пробою; доданий консервант чи стабілізатор; інші дані, зібрані на місці. Ці положення можна (та слід) використовувати для обґрунтування типового змісту Акта відбору проб води.

Важливе зауваження:
відбір проб стічних вод вимагає оформлення спеціального звіту відбирання проб побутових і промислових стічних вод (форма цього звіту наведена у Додатку А до ДСТУ ISO 5667-10). Отже, Акт відбору для проб стічних вод не застосовують.

Здебільшого неможливо зробити аналіз проб води відразу після їх відбору. Виробничі потужності та місця відбору проб територіально відділені від екологічних лабораторій. Ця ситуація характерна не тільки для підприємств, що замовляють екологічні вимірювання на умовах аутсорсингу. Транспортування проб використовують підприємства з власними лабораторіями, а також органи нагляду та контролю. Тобто усім потрібен час на транспортування проби. Для забезпечення метрологічної єдності вимірювань під час зберігання та транспортування проб води зазвичай слід користуватися настановами ДСТУ ISO 5667-3.

Слід зазначити, що цей нормативний документ не висуває абсолютних вимог. ДСТУ ISO 5667-3 «установлює загальні принципи та дає уявлення щодо запобіжних заходів, яких необхідно дотримуватись під час зберігання і транспортування проб води…».

До положень цього стандарту слід ставитися як до рекомендацій, бажаних до виконання. Це пов’язано з тим, що положення ДСТУ ISO 5667-3 у деяких випадках не збігаються з вимогами методик виконання вимірювань. У таблиці представлено узагальнення різних вимог та настанов, що стосуються відбору, зберігання та консервації проб води для найпоширенішого переліку показників вимірювань. Ця таблиця наведена виключно з довідковою метою. Для планування програми відбору проб води для конкретного випадку на вашому підприємстві слід проконсультуватися з фахівцями екологічної лабораторії, яка здійснюватиме вимірювання.


 

Узагальнюючи настанови щодо зберігання та консервації проб води згідно з ДСТУ ISO 5667-3 можна дійти кількох цікавих висновків:

  • зберігання проб упродовж довгого періоду можливе тільки для визначання обмеженої кількості параметрів;
  • основним методом зберігання проб води є охолодження;
  • для аналізу деяких показників необхідна фіксація на місці відбору проб;
  • для забезпечення метрологічної єдності у виконавця відбору проб має бути певна матеріально-технічна база.

ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ:.
відповідно до розділу 5 ДСТУ ISO 5667-3, у разі перевищення рекомендованого строку зберігання проби її все одно потрібно аналізувати, а час між відбиранням проби і початком аналізування має бути визначений після консультації зі спеціалістом, що інтерпретує результати вимірювання. Отже, перевищення строку зберігання не можна вважати абсолютною умовою непридатності проби. Наразі в Україні відсутні настанови щодо інтерпретації результатів аналізу проб із перевищеним строком зберігання. У загальноприйнятій практиці для строку, меншого за 3 години, немає потреби у спеціальних умовах зберігання (рекомендовано охолоджувати пробу після відбору).


У чинних нормативних документах та стандартах відсутні прямі вимоги щодо кваліфікації виконавця відбору проб води. Таким чином, замовник послуг екологічних вимірювань може самостійно відібрати, консервувати та транспортувати проби води для аналізу до екологічної лабораторії. У цьому разі замовник самостійно складає відповідний Акт відбору  проби. Здебільшого під час виробничого контролю стічних та зворотних вод так і вчиняють. Заразом під час відбору проб використовують спеціальне обладнання, реактиви, а в деяких випадках — засоби вимірювальної техніки.

Узагальнюючи відому практику, можна скласти такий перелік мінімального обладнання, що має бути у виконавця відбору проб води:

  • переносний бокс-холодильник або ізотермічний бокс з акумуляторами холоду (зазвичай достатньо 250–400 мл акумулятора холоду на 1 л відібраної проби води);
  • пластикові та скляні посудини для зберігання проб;
  • газові склянки для фіксації розчинених газів;
  • набір реактивів для консервації (концентровані кислоти, розчини для фіксації кисню та сульфідів, хлороформ та чотирихлористий вуглець);
  • мірний посуд (піпетки, мірні циліндри) для дозування реактивів;
  • газові детектори, експозиметри та засоби індивідуального захисту (для особливих умов відбирання проб стічних вод відповідно до розділу 6 ДСТУ ISO 5667-10).
Порада: Якщо за умовами договору замовник самостійно виконує відбір і транспортування проб та у нього відсутні необхідні посудини для відбору, мірний посуд або фіксуючі розчини — звертайтеся до виконавців вимірювань. Доброчесні лабораторії завжди ідуть назустріч замовникам та надають усе необхідне у тимчасове користування.

Як уникнути типових помилок під час екологічних вимірювань

Більшість помилок в екологічних вимірюваннях виникають через неуважність замовників та непорядність виконавців. Учасники ринку цих послуг чомусь забувають, що акти відбору проб та протоколи за результатами вимірювань читатимуть досвідчені люди. Практика свідчить, що під час замовлення екологічних вимірювань усі фокусують увагу на формальних положеннях договору. Безумовно, вартість, строки надання, штрафні санкції та умови оплати — дуже важливі частини будь-якого правочину.

Проте, якщо йдеться про якісний результат, ми завжди говоримо про якісно складене Технічне завдання на виконання екологічних вимірювань.

Технічне завдання — дуже важливий документ, який не тільки захищає замовника та виконавця, а й чітко визначає обсяг та порядок виконання послуг екологічних вимірювань. У деяких випадках цей документ можна використати замість програми відбору та аналізування проб.

Докладно та якісно складене ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ має чітко відповідати на такі запитання:

  • На підставі яких норм права здійснюють вимірювання?
  • Хто здійснює та відповідає за якість відбору, консервації, транспортування та зберігання проб?
  • Хто здійснює та відповідає за якість виконання вимірювань?
  • Які саме вимірювання буде здійснено (перелік та кількість проб і місць їх відбору, перелік показників)?
  • За якими методиками буде здійснено вимірювання?
  • Які документи засвідчують факт виконання послуг — акти відбору проб та протоколи за результатами вимірювань (їх форма та відповідальний за належне складання)?
  • Які строки надання послуг на всіх етапах (як їх визначають та погоджують із лабораторією)?

Замовники та виконавці екологічних вимірювань мають завжди слідкувати за правильністю та адекватністю оформлення результатів. Помилки, яких ми припускаємося на етапі відбору проб, докладно описані вище.

Узагальнюючи практику екологічних вимірювань в Україні, можна виділити ТРИ ОСНОВНІ ГРУПИ ПОМИЛОК, які стосуються протоколів за результатами вимірювань:

1. Порушення загальних правил оформлення

Це найпоширеніша група помилок, яку слід віднести до недобросовісної практики з боку виконавців вимірювань. Ці помилки здебільшого стосуються форми представлення результатів. Їх легко виправити докладним описом форм та процедур у Технічному завданні до Договору на надання послуг екологічних вимірювань. Серед типових помилок варто виділити такі:

  • Складення протоколів без повних реквізитів виконавця.
    Протоколи за результатами вимірювань можна розглядати як адміністративно-розпорядчі документи, та застосовувати до них настанови ДСТУ 4163. У протоколі мають бути чітко зазначені повні реквізити організації (повна назва, адреса, контактні дані, код ЄДРПОУ, відомості про атестацію або акредитацію) та ідентифікатори протоколу (номер, дата, назва).
  • Складання протоколу за підписом особи, яка не має права підпису.
    Здебільшого протокол засвідчують підписом, який скріплюють печаткою. Проте часто ці протоколи підписують посадові особи, які згідно зі статутними документами не мають права підпису. Замовляючи послуги екологічних вимірювань, слід чітко визначитися, на підставі якого документа посадова особа має право підпису на протоколі. Для уникнення можливих непорозумінь особливості процедури засвідчення протоколу можна описати у Технічному завданні до Договору на виконання послуг екологічних вимірювань.
  • Записи позначень проб у протоколі не збігаються з відповідними позначеннями у Акті відбору проб.
    Попри комічність ситуації, ця проблема є досить поширеною серед вимірювальних лабораторій, особливо в умовах відсутності Акта відбору проб. Аби убезпечити себе від можливих непорозумінь, замовники та виконавці мають завжди слідкувати, щоб дані були внесені правильно.
  • Складання протоколів з обмежувальними записами.
    Трапляються випадки, коли на протоколі за результатами вимірювань з’являються записи на кшталт «Цей протокол не може підтверджувати або спростовувати юридичні факти», «Цей протокол не може бути використаний як підстава позовної заяви», «Передача протоколу третім особам без згоди виконавця та замовника не допускається». Це типові приклади недобросовісної практики з боку екологічної лабораторії. Єдиний спосіб уникнути таких прикрих ситуацій — докладно визначити форму протоколу на етапі підписання Договору.

2. Недоречна форма запису результатів вимірювань

Ця група помилок зустрічається досить рідко, проте має дуже суттєві наслідки у разі аналізу результатів третьою стороною. Такі помилки викликані порушенням Настанов з якості та методик виконання вимірювань з боку фахівців екологічних лабораторій. Недосвідченому фахівцю важко помітити ці помилки з першого разу. Єдиний шлях уникнення таких помилок — ретельний контроль із боку замовника послуг екологічних вимірювань перед підписанням Акта виконаних робіт і послуг. Серед типових помилок цієї групи слід виділити такі:

  • Запис результатів за невстановленою формою.
    Переважно методики виконання вимірювань установлюють лише дві форми запису результатів вимірювань: (X ± ), мг/л; Р = 0,95; n = 2 або (X), мг/л ( ), %; P = 0,95; n = 2. Ця форма запису відповідає загальноприйнятим метрологічним нормам. Поряд із цим, більшість лабораторій використовують форму запису, яку встановлено у типових формах протоколів відповідно до Наказу № 179. Слід зауважити, що зазначені форми поширюються виключно на підрозділи інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції України.
  • Запис результатів поза діапазоном методики виконання вимірювань.
    Кожна з методик виконання вимірювань установлює чіткі діапазони значень, для яких виконується метрологічна єдність результату вимірювання. Попри це, деякі лабораторії у протоколах зазначають результати, що не входять до вказаного діапазону. У цьому разі такий результат вимірювання слід визнати недійсним (таким, що за фактом не було проведено).
    Виконавці екологічних вимірювань мають пильно слідкувати за правильністю запису результату.

3. Записи «неможливих» результатів

Ця група помилок зустрічається вкрай рідко, проте має найруйнівніші наслідки під час докладного аналізу або аудиту результатів екологічних вимірювань. Такі помилки перебувають на межі представлення неправдивих даних та є чіткими індикаторами недоброчесної практики екологічної лабораторії. Їх вкрай важко виявити недосвідченому фахівцю. Моя порада — у разі виявлення помилок такої групи потрібно звернутися до іншої екологічної лабораторії. Найчастіше «неможливі результати» зустрічаються під час відбору проб викидів. Серед типових «неможливих» помилок слід виділити такі:

  • Неймовірна швидкість виконання відбору або вимірювання проб.
    Парадоксальною є ситуація, за якої усі протоколи відбору проб викидів підприємства (яких наприклад понад 10) виконують за один робочий день
    зусиллями однієї лабораторії. Відбір проб викидів (та повітря) є дуже специфічним та вимагає певного часу на встановлення параметрів газопилового потоку, визначення умов ізокінетичності, відбору трьох об’єдна них проб для кожного показника вимірювання тощо. У загальній практиці на одне просте організоване джерело викиду витрачається щонайменше 2 години робочого часу.
    Отже, відбір проб однією командою аналітиків із 5-х та більше джерел викидів за робочий день викликає обґрунтовані сумніви. Аналогічною є ситуація з представленням строків виконання вимірювань. Сумнівно виглядають протоколи, видані наступного дня від дати відбору проби.
  • Відбір проб викидів без єдиного отвору на газоході.
    Немає сенсу коментувати зміст цього порушення. Воно зустрічається досить часто та має руйнівні наслідки під час заходів щодо нагляду та контролю. Хочу наголосити, що відповідальність за таку «організацію» відбору проб викидів покладається рівною мірою як на виконавця, так і на замовника вимірювань.

Узагальнюючи весь наведений у статті досвід, неможливо обійти увагою питання відповідальності. Загалом порушення правил, умов та форм запису може стати підставою для нуліфікації результатів екологічних вимірювань.

Визнання недійсним Акта відбору проб або Протоколу за результатами вимірювань може призвести не тільки до репутаційних втрат з боку підприємства. Значні порушення та помилки можна розглядати як спробу надання неправдивої інформації. І для суб’єкта господарювання це може закінчитися не тільки адміністративним стягненням та збитком за понаднормативне забруднення довкілля.

Результати екологічних вимірювань є основою для обчислення екологічного податку, який сплачують суб’єкти господарювання. Вони мають розуміти, що помилками в екологічних вимірюваннях можна ненароком увести в оману Державну фіскальну службу України. А наша держава завжди дуже серйозно ставиться до спроб податкового шахрайства. Щодо екологічних лабораторій — недобросовісна практика може призвести не тільки до втрати репутації, а й до втрати відповідної атестації чи сертифікації.

Як було зазначено на початку статті, ринок послуг екологічних вимірювань змінюється та стає дедалі прозорішим. Тільки порядна та відповідальна практика й виконання настанов з якості можуть забезпечити довіру до результатів вимірювання. А довіра є головним критерієм вибору екологічної лабораторії.

Статтю підготував Максим Сорока, експерт Галузевої науково-дослідної лабораторії «Охорона навколишнього середовища на залізничному транспорті» ДНУЗТ ім. акад. В. Лазаряна

Джерело: журнал «Екологія підприємства» № 12, 2018

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Розсилка новин