Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»

Коли біда не вчить нічого…

30 травня виповнився рік з дня початку техногенної катастрофи на полігоні твердих побутових відходів у Грибовичах поблизу Львова. Нагадаємо, того дня на звалищі зайнялося сміття, а згодом, в ході гасіння пожежі водою стався величезний обвал сміттєвих мас, внаслідок якого під горами сміття загинули троє львівських рятувальників: Юрій Рудий, Богдан Юнко та Андрій Вненкевич. Доля ще однієї людини – працівника полігону – досі невідома.

Як нещодавно повідомив журналістам начальник відділу Львівської обласної прокуратури Остап Сидор, за даними розслідування офіційно встановлено, що першопричиною трагедії сталося самозаймання сміття, а не його підпал. 

Через активні протести мешканців Грибовичів звалище було закрите. Міська влада Львова цілий рік намагалася «прилаштувати» міське сміття в різних регіонах країни – втім, безуспішно. Львів, який щодоби продукує близько 600 тонн відходів, фактично закидав сміттям цілу Україну – львівське сміття регулярно знаходять у лісах, на полях, у лісосмугах, на узбіччях доріг.

За рік, що минув з дня трагедії, львівська влада фактично не спромоглася нічого суттєвого зробити для розв’язання сміттєвої проблеми, а лише зайшла в конфлікт з мешканцями міста та області. Ба більше, у галицькій «столиці» сміття з деяких вулиць не вивозиться, розплодилися щурі.

Грибовицька трагедія оголила величезну проблему з побутовим сміттям по всій Україні. Протягом року періодично займалися полігони в Києві, Дніпрі, Полтаві та інших містах. Сміттєвий колапс сьогодні може виникнути практично в кожному місті країни – за винятком Вінниці, де проблему в цілому вирішено.

Протягом минулого року журнал «Екологія підприємства» у своїх публікаціях кілька разів звертався до теми Грибовицької катастрофи та подолання її наслідків (див. номери  3, 6, 8, 9, 2016 р.). 

Що зроблено львівською владою за рік після трагедії для розв’язання сміттєвої проблеми? Чого не зроблено та чому? Що слід зробити негайно? – з цими запитаннями ми звернулися до еколога МБО «Екологія – Право – Людина» Алли Войціховської, яка є давнім і дружнім експертом нашого журналу.
Публікуємо коротке інтерв’ю, яке пані Алла дала ЕП.

ЕП: Що зроблено львівською владою за рік для ліквідації сміттєвого колапсу?
А.В.: Не можна сказати, що за рік владою не зроблено геть нічого.
По-перше, на околиці Львова встановлено обладнання для пресування
сміття (хоча й це брикетоване сміття полігони українських міст поки що не поспішають приймати до себе).
По-друге, на Грибовицькому полігоні створено захисну дамбу для попередження витоку токсичних фільтратів.
По-третє, французька компанія «Ейджес» зараз розробляє проект рекультивації Грибовицького звалища та будівництва сміттєвого комплексу.
Далі, міська та обласна влада активно шукають земельні ділянки для будівництва цього комплексу, обласна держадміністрація проводить тендер з відбору інвесторів.
Нарешті, за Грибовицькою трагедією, яка призвела до загибелі людей, правоохоронними органами  порушено низку кримінальних справ.

ЕП: Що за рік, на Ваш погляд, було зроблено владою «не так»?
А.В.: Насамперед проблему намагалися розв’язати шляхом банального вивезення «свіжого» львівського сміття до інших регіонів країни. Але цю проблему простим вивезенням не вирішити. Натомість ми отримали від поліції різних областей кримінальні справи за засмічення території.
Хочу підкреслити, що перевізники тут не винні, хоча й серед них трапляються недбальці, які просто вивалюють сміття десь у полі, в лісі, на дорозі.
Не слід забувати, що ВЛАСНИКОМ цих відходів була й залишається міська рада Львова – з цього й треба виходити.
А скільки витрачено коштів на організацію цих «сміттєперевезень» Україною! Насправді ці гроші можна було вкласти в розв’язання проблеми.
Або ось такий факт: у листопаді – грудні минулого року міська рада закупила нові сміттєві контейнери для центру Львова… На мій погляд, це те саме, якщо би купити колесо до машини, не маючи ще її самої!
Та й місце для встановлення пресувального комплексу на вул. Шевченка було обрано невдало – фактично просто на межі місцевого природного заказника. Звісно, це викликало протести місцевих мешканців. 
А ще в органах влади створено численні комісії, які без кінця засідають і «вивчають проблему».   

ЕП:  Що ж тоді, на Вашу думку, владі слід було зробити за цей рік? І що не пізно зробити ще тепер?
А.В.:  Можна було придбати й встановити лінію сортування сміття. Закупити контейнери для органічних відходів. Організувати компостування харчових відходів і виробництво газу, який подавати на Львів. Встановити на полігоні потужну станцію очистки стоків, щоб можна було без проблем скидати їх до міської каналізації й не вбивати неочищеними стоками активний мул, як вже було.
Зрештою, варто було активно використати «сміттєвий» досвід сусідів – насамперед, польський.

ЕП: Тож чому нічого цього не робилося у Львові роками – як Ви вважаєте?
А.В.: Так, не робилося нічого навіть не роками – десятиріччями. Бо ж не ранком 30 травня Грибовицький полігон раптом показав перевищення обсягів складованого сміття на 2 млн кубометрів проти проекту!
На мою думку, просто комусь було дуже вигідним таке становище. Адже сміття – це насправді величезні гроші…

ЕП: Як Ви ставитесь до проектів сміттєспалювальних заводів, які планують побудувати у Львові та в Києві?
А.В.: Ставлюся загалом негативно. Ось на такому заводі в Австрії працює система очищення викидів з 5 рівнів. Сумніваюсь, що в нас таке можливе. Інший приклад: будівництво подібного заводу в польському Познані обійшлося в 700 млн євро – у нас знайдуться такі кошти?

Скажіть, хто колись серйозно контролював вміст викидів в атмосферу єдиного в країні сміттєспалювального заводу «Енергія» в Києві? Відповім: ніхто й ніколи. Навіть органи нашої колишньої СЕС не сертифіковані на проведення такого контролю. Згадую, як 2015 року я спитала директора «Енергії», коли востаннє хоч якось контролювали викиди. Він відповів: у 2010 році.

Між тим, при згоранні відходів пластику за температури 800 градусів до атмосфери потрапляють діоксини та фосген. Коли горить поролонова оббивка меблів, виділяються ціаніди, коли пінопласт – пари синильної кислоти. А тоді ми всім цим змушені дихати…  

Сергій Пономарьов, головний редактор журналу «Охорона праці і пожежна безпека»

Джерело: журнал «Екологія підприємства» № 6, 2017 (рубрика «Екологічні аварії»)

Придбати журнал «Екологія підприємства»
Придбати вигідний комплект журналів
Придбати електронний журнал «Екологія підприємства»