Протокол про воду і здоров’я як інструмент водної безпеки

Одним з напрямків водної політики є забезпечення водної безпеки для підтримання життєдіяльності людини та здорового довкілля. За визначенням ООН, водна безпека — це спроможність держави підтримувати сталий доступ до достатньої кількості води прийнятної якості для цілей:

• забезпечення засобів до існування, благополуччя людини і соціально-економічного розвитку,
• гарантування захисту від забруднення води і пов'язаних з водою стихійних лих,
• збереження водних екосистем в умовах миру і політичної стабільності.

Водна безпека людини полягає у гарантуванні державою для кожного індивідууму, а також для громади рівного права на питну воду та санітарію і базується на забезпеченні безпечної якості води:

1. в джерелі питного водопостачання,
2. для виробництва продуктів харчування (вода на полив, вирощування риби та для аквакультури),
3. для санітарно-епідеміологічного благополуччя (вода для гігієнічних потреб, для купання відкритих та закритих водойм) та забезпечення безпеки стічних вод, що скидаються у природні водойми, які використовуються для питних та інших потреб людини і суспільства.

Які основні виклики для забезпечення водної безпеки для людини в Україні у 2020 році?

1. Проблеми наявності достатньої кількості водних ресурсів через:

• природний дефіцит або ж брак місцевих водних ресурсів, що є наслідком нерівномірного географічного розподілу водних ресурсів в Україні і який поглиблюється в умовах надзвичайних природних явищ чи ситуацій як щодо кількості води (під час посух через висихання та/або зниження рівнів води у джерелах, неглибоких колодязях і малих річках), так і якості (забруднення або затоплення джерел питної води під час повеней/водопілля або через погіршення якості водних ресурсів при посухах через випаровування води і брак поверхневого та річкового стоку для достатнього розбавлення зворотних вод);
• неефективне управління водними ресурсами (незбалансований розподіл води між водокористувачами, надмірний забір води, висока водоємність виробництва, втрати води в мережах та у технологічних процесах, гідроморфологічні трансформації природних водойм і водотоків, скиди та викиди забруднюючих речовин у довкілля), що ведуть до виснаження та забруднення водних масивів/ресурсів та деградації водних екосистеми, які забезпечують природне відновлення (самоочищення) водних ресурсів;

2. Проблеми забезпечення рівного права на питну воду та санітарію:

• нерівність між сільським та міським населенням щодо доступу до централізованих джерел водопостачання, між різними областями/регіонами;
• нерівний доступ до централізованих систем водовідведення;
• недостатнє каналізування населених пунктів.

Усі перелічені проблеми породжують соціальну та економічну нерівність (насамперед це стосується дітей в сільських школах, внутрішньо переміщених осіб, населення та військових в зоні військового конфлікту/АТО, багатодітних сімей, сімей з низькими доходами тощо).

3. Проблеми якості і безпеки питної води, що обумовлені:

• низькою якістю води в джерелах України;
• застарілими технологіями водопідготовки та/або очистки стічних вод;
• неналежним технічним станом розподільчої системи, засобів транспортування води або систем децентралізованого постачання води, відсутності кращих практик з планування безпеки води та санітарії на основі оцінки ризиків на всьому технологічному ланцюгу;
• суттєвим послабленням державного моніторингу за якістю водних ресурсів та контролю/нагляду за якістю питної води через адміністративні реформи (ліквідацію Державної СЕС) та мораторій на планові перевірки, низьку спроможність Держпродспоживслужби щодо ведення належного контролю якості та безпеки питної води, послаблення вимог місцевих органів влади до очистки стічних вод.

4. Питання економічної доступності послуг водопостачання та водовідведення не визначене законодавчо.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлює тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення для природних монополій лише великих міст, тарифи на ці послуги всіх інших населених пунктів затверджуються органами місцевого самоврядування. Відсутній аналіз економічної доступності послуг водопостачання та водовідведення, з урахуванням потреб води на гігієнічні послуги (послуг гарячого водопостачання) є причиною непрозорості у встановленні вказаних тарифів. Основним інструментом соціальної допомоги держави є субсидії на житлово-комунальні послуги.

5. Підвищення ризиків виникнення спалахів захворювань, пов’язаних з вживанням недоброякісної води для пиття; водно-нітратна метгемоглобінемія, флюорози або використання води для гігієнічних потреб, купання в забруднених водоймах, вживання риби із забруднених водойм спричинені фекальним забрудненням через незадовільні санітарно-гігієнічні умови або ж неналежну очистку стічних вод.

У 2011 році відповідно до вимог Протоколу про воду та здоров’я Україна Конвенції Європейської Економічної Комісії ООН «З охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер», ратифікованого Україною у 2003 році, було встановлено 15 показників до 9 цільових областей відповідно статті 6.2 Протоколу.

Міжнародне зобов’язання України відповідно до Протоколу про воду та здоров’я, є забезпечення для всіх рівного доступу до питної води та умов санітарії шляхом інтегрованого управління водними ресурсами, спрямованого на стале використання водних ресурсів, забезпечення високої якості води в навколишньому середовищі, яка не загрожує здоров’ю людини та сприяє охороні водних екосистем.

У 2017 році Україна адаптувала на національному рівні Цілі сталого розвитку (далі — ЦСР), зокрема ЦСР № 6 та два її завдання: 6.1 «До 2030 р. забезпечити для всіх всеохоплюючий і справедливий доступ до безпечної та економічно доступної питної води» та завдання 6.2 «До 2030 р. забезпечити доступ до адекватних та належних санітарно-гігієнічних умов».

Показники та індикатори моніторингу ЦСР 6.1 і 6.2 мають бути узгодженими або ж однаковими з національними цільовими показниками до Протоколу про воду та здоров’я, а саме:

• частка (%) міського населення / домогосподарств, що має доступ до централізованого водопостачання; відсоток сільського населення/домогосподарств, що має доступ до покращених джерел водопостачання (централізованого водопостачання, свердловин, захищених колодязів та каптажів);
• кількість/відсоток і) дошкільних та іі) загальноосвітніх навчальних закладів та ііі) медичних закладів, що мають доступ до покращених джерел питної води.

Відповідні індикатори мають бути визначені відповідно до вищезазначеного завдання 6.2 (із забезпечення доступу до адекватних та належних санітарно-гігієнічних умов), базуючись на даних моніторингу такого доступу для вказаних груп населення і споживачів України до покращеної санітарії.

Решта завдань ЦСР 6 також дотичні до відповідних національних цільових показників/індикаторів до Протоколу про воду та здоров’я, зазначених у таблиці вище.

Матеріал за темою: Про 6 водних Директив ЄС

Ганна Цвєткова, ГО «Глобальне водне партнерство — Україна»,
Наталія Закорчевна, голова комітету водної політики PAEU, проект «Водна ініціатива ЄС для країн Східного партнерства»

Стаття публікується частково! Повна версія  — в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» № 2 2020