Новини

Повернутися до переліку новин

Сміттєпереробні заводи: як це працює у світі

Лижні траси, фітнес-зали, теплоелектростанції і навіть мистецькі об’єкти. Як в Європі креативно позбуваються сміття і яка роль у цьому сміттєспалювальних заводів – читайте далі.

Активісти порахували: щороку кожен представник середнього класу продукує вантажівку відходів. Відходи стають проблемою № 1 для нашої цивілізації, яка станом на сьогодні в прямому значенні слова потопає у власному смітті. Сміттєві полігони давно перетворилися на зони екологічного лиха. У деяких країнах вони є навіть забороненими. Тож на зміну їм постають сміттєпереробні заводи та мода продукувати менше відходів.

Деякі країни пішли ще далі – і примудрилися не просто спалювати чи переробляти сміття в новий ресурс. Такі заводи, окрім того, що виконують основне призначення, використовують непотріб, щоб опалювати житлові приміщення та очищати повітря, а деякі – навіть як зони для спортивного відпочинку. Пропонуємо успішні світові приклади розумного поводження зі сміттям: як позбутися відходів і при цьому не зашкодити екології.

Щороку людство продукує понад 2 мільярди тонн сміття. Це в середньому 200 кілограмів на людину. У країнах активного споживання ця цифра сягає 2 тонни на рік на людину. Переважно відходи гниють на сміттєзвалищах, забруднюючи океани та руйнуючи екосистеми.

Шведський досвід: сміттєспалювальний завод очистив повітря Уппсали

Швецію називають одним зі світових лідерів у поводженні з відходами, де особливо ефективно використовують технологію "енергія-зі-сміття". Нині в країні працюють десятки сміттєпереробних заводів. 99% відходів використовують або як паливо для електростанцій, або як сировину для виробництва. Це чимало як для 10-мільйонної країни.

До речі, у країні більшість заводів із переробки сміття є державними, хоча трапляються і приватні. Головне, що їх об’єднує, – довіра шведів до переробника відходів.

Місто Уппсала є третім за розміром у Швеції і одне з найкращих зразків того, як це жити у сусідстві зі сміттєспалювальним заводом. Найближчі житлові будинки – за 300 метрів від підприємства. Сам завод стоїть на околиці міста, проте не за його межами. Поруч торговельний центр, трохи далі – замок XVI століття, тут пролягає туристичний маршрут. Проте на екологію це жодним чином не впливає.

За словами місцевих фахівців, викиди токсинів можливі лише за температури, нижчої за 650 градусів за Цельсієм. Стандартна температура горіння на заводі в Уппсалі – 1200 градусів. За таких умов (ну і, звичайно, за якісного фільтрування викидів) шкідливі речовини в атмосферу просто не потрапляють. Якщо ж температура хоча б на 2 секунди падає, бодай до 850 градусів – система безпеки автоматично припиняє спалювання. Так запевняють працівники заводу.

За словами місцевих, ще 15 років тому це було досить забруднене місто. Все тому, що в Уппсалі відсутнє централізоване газопостачання, а опалення будинків забезпечували котли на твердому паливі. Будівництво заводу із переробки сміття розв’язало цю проблему. Близько 70% електроенергії, що виробляє завод, йде на підігрів води, яка через теплообмінники надходить до теплових мереж міста.

До речі, крім сміттєспалювального заводу, теплом місто забезпечує також… крематорій. Тут діє аналогічний принцип: якщо спалювання потребує надвисоких температур, то було би необачно, якби це тепло "йшло в нікуди".

Щоправда, 100% спалювання сміття неможливо досягти навіть у Швеції. Проте завдяки попередньому сортуванню та відсіюванню залишків металу й скла залишається зовсім небагато, шлаку – близько 1% відсотка від переробленого твердого сміття. В Уппсалі його переробляють на дешеві будівельні матеріали.

Схожою є також ситуація з органічним сміттям. Так, його переробка на біогаз супроводжується різким запахом. Але його можна відчути лише всередині переробного цеху – вентиляційна система побудована таким чином, що сморід абсолютно не чутно ззовні.

Змога жити в одній з найчистіших країн світу коштує грошей. Навіть за передових технологій переробка сміття сама по собі не може вийти бодай на собівартість. Потрібну суму забезпечують самі громадяни. Середнє домогосподарство в Уппсалі сплачує 83 євро на рік за утилізацію твердих побутових відходів, та ще 23 євро – за утилізацію харчових.

У Німеччині з 2005-го, а у Швейцарії та Австрії з 2008 року взагалі закриті всі сміттєзвалища.

Австрія: три в одному

У Відні, столиці Австрії, сміттєспалювальний завод одночасно став теплоелектростанцією та мистецьким об’єктом.

Завод Шпіттелау у Відні збудували ще 1971-го, та через 16 років, після пожежі, зовнішній вигляд будівлі доручили відновити одному з геніальних архітекторів ХХ століття – Фріденсрайху Гундертвассеру. Вийшов шедевр – будівля з кольоровими жовтими плямами, нерівними лініями, "живою" мистецькою енергією.

У так званому мистецькому об’єкті сьогодні на теплову енергію перетворюються 265 тисяч тонн сміття на рік. Це дає змогу опалювати цілі райони Відня.

Але австрійці навчилися й іншого мистецтва, коли сміття стає сировиною для виробництва нових речей. Сьогодні, наприклад, вони активно застосовують біотехнологію, що дає змогу розщеплювати пластик. Для цього використовують особливий грибковий фермент, який здатен розщеплювати полімери на прості мономерні елементи. Йдеться про пластикові пляшки та поліестер, який масово використовують в текстилі. Так забезпечується "колообіг пластику": відхід від одного продукту використовують, щоби створити інший.

Данія: лижна траса на сміттєспалювальному заводі

У Копенгагені сміттєспалювальний завод збудували неподалік від центру столиці Данії. Втім це не єдина його унікальність. Завод – по сусідству з одним із найкращих ресторанів світу. Ба більше, на його даху нещодавно збудували гірськолижний схил. Поверхню покрили переробленим пластиком, тож ковзати ним можна цілий рік.

500-метрова лижна траса – лише частина комплексного публічного простору. Тут ще зробили стіну для скелелазіння, доріжки для бігу, майданчик для фітнесу тощо. А ще ростуть певні види дерев, які захищають від вітру на висоті 88 метрів і збалансовують мікроклімат: деякі поверхні заводу розігріваються до 60 градусів за Цельсієм.

Крім рекреаційного простору, завод успішно виконує свою основну функцію – спалює та переробляє відходи, опалює місто та постачає мешканцям електроенергію.

За результатами звіту "Євростату", країни з найменшою кількістю муніципальних відходів на людину – це Румунія (272 кг), Польща (315 кг) і Чеська Республіка (344 кг).

Польща: за несортування сміття можуть покарати

Комплекс поводження з відходами функціонує кілька років поблизу міста Жари із 40-тисячним населенням. Підприємство забирає сміття з двох десятків сіл та містечок, в яких мешкає близько 200 тисяч осіб, та переробляє 60 тисяч тонн відходів на рік. За вивезення та переробку сміття кожен мешканець щомісяця сплачує 12,5-19,5 злотого (приблизно 90-140 грн). Перший тариф – за сортоване сміття, другий – за несортоване. Якщо ж поляк цього не робить, то влада зобов’язана його покарати.

Більшість процесів на заводі автоматизована, але деякі операції потрібно виконувати вручну. Робочий процес на підприємстві контролює оператор лінії за допомогою системи відеоспостереження. Щоранку працівники перевіряють систему, чи є несправності, та повідомляють про це операторові. Якщо все добре, то він запускає лінію. У "серці" заводу – десятки конвеєрних стрічок та спеціальні сепаратори, які "відбирають" свій тип сміття.

На цьому етапі відходи сортують на кілька фракцій: папір, картон, скло, пластик та бляшанки. Цю сировину можна використати ще раз, тому її відправляють на підприємства з глибокої переробки. Очищені від металу органічні відходи прямують у спеціальні закриті тунелі. Тут сміття перетворюють на компост. Але поряд з підприємством немає неприємних запахів. Тут встановлено спеціальні біофільтри, які замінюють щотри роки. Залишки сміття або спалюють, або захоронюють на спеціальному полігоні.

Нещодавно ще один сміттєпереробний завод збудували в Бидгощі. Ємність комплексу – 180 тисяч тонн на рік, тому завод з легкістю може обслуговувати своє та сусіднє місто. На будівництво такого заводу було витрачено близько 100 мільйонів євро.

Після спалювання відходів залишається шлак – те, що не згоріло. Спочатку його висушують, пізніше перебирають, за допомогою магніту забирають металеві частини. Також шлак розтрощують і механічно фільтрують. Пізніше із залишків одержують будівельний матеріал. У Західній Європі цей шлак зазвичай використовують для будівництва автошляхів.

Сміттєпереробний завод у Бидгощі виробляє електроенергію, яку постачають для 50 тисяч мешканців міста. Також комплекс генерує тепло для муніципальної теплової системи.

Із органічних відходів у Бидгощі виробляють компости. Компостівня розташована біля муніципального сміттєзвалища. Завдяки новітнім технологіям добрива виробляють без жодного забруднення. А те, що виходить із димаря, – просто гаряча пара. Коли вона охолоджується, перетворюється на білий і нешкідливий дим.

***

Всі наведені приклади мають спільну рису – довіру мешканців до переробника сміття. Тому питання, чи безпечне таке сусідство, тут не розглядають. Бо від початку призвичаїлися чітко дотримуватися технології і насамперед температури спалювання.

Коментар експерта
Олег Гарник – аналітик Аналітичного центру ВАОМС "Асоціація міст України"

"Минуло кілька років, відколи Україна взяла зобов’язання щодо виконання міжнародних угод створення сучасної системи поводження з відходами. Один із головних документів у цій сфері – рамкова Директива Європейського парламенту та Ради 2008/98/ЄС "Про відходи". На жаль, реалізація цієї директиви в Україні відбувається не такими темпами, як нам би хотілося.

Одним з рішучих кроків має стати будівництво сміттєпереробних заводів за сучасними європейськими стандартами. Реалізація пілотних проєктів уже запланована у Львові, Києві та Маріуполі. Це позиція органів місцевого самоврядування та державних органів влади. Щодо думки громадянського суспільства, то не можна стверджувати, мовляв, українці категорично проти будівництва сміттєпереробних заводів. Ми маємо реальні приклади, коли об’єднанні територіальні громади самі пропонують частину землі для будівництва таких комплексів з метою соціально-економічного розвитку своїх територій. Хоча деякі перестороги, звичайно, є. Люди бояться невідомого, бо не знають, як це працює. А тим часом у світі чимало випадків, коли сміттєпереробні заводи розташовані не лише в межах міста, а й фактично в центральній його частині.

До речі, 30 вересня в Києві відбувся Перший муніципальний форум з питань поводження з побутовими відходами "KYIV WASTE FORUM". Представники європейського бізнесу та інвестиційних інституцій ділилися власним досвідом будівництва та роботи сміттєпереробних заводів у різних країнах Європи. А представники органів державної влади, місцевого самоврядування, профільних асоціацій та підприємств обговорювали перспективи реалізації таких проєктів і в Україні. Такі заходи особливо важливі також і як просвітницько-інформаційна кампанія, яка допомагає розвіювати чимало міфів навколо питання поводження з відходами".

Цікаво знати
  • Поліетиленові пакети, обгортки шоколадок, упаковки від печива – все це тепер використовують для… будівництва доріг в Індії. Пластик стає частковою заміною бітуму – вуглеводню, який використовують для виробництва асфальту. За індійською технологією вже побудовано тисячі кілометрів доріг, а пластик поволі стає товаром. Уряд його купує в громадян для будівництва доріг.
  • До речі, кількість діоксину, який отримують люди, котрі живуть поруч із сміттєспалювальними заводами, за все їхнє життя менша, ніж отримає людина, котра тиждень просидить у барі, де курять.

Підготувала Вікторія Доскоч, ГО "Інститут Просвіти"

Джерело: 24 канал

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

 

 

Розсилка новин

(If you're a human, don't change the following field)
Your first name.
(If you're a human, don't change the following field)
Your first name.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!