Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Читайте в журналі

РОЗШИРЕНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВИРОБНИКІВ (РВВ): чи буде вирішено проблему відходів

Головне в публікації:
1. РВВ як механізм вирішення проблеми утилізації небезпечних відходів.
2. Законодавча база та державний контроль у сфері РВВ.
3. Готовність українських підприємств до РВВ.
4. Приклади розширеної відповідальності в Україні.


19 років у ЕКО сфері
Кирило Косоуров розпочав свій професійний шлях у ЕКО сфері у 1998 році в секретаріаті фракції «Партії зелених». Співзасновник молодіжної організації «Зелена молодь України». Тривалий час працював у екологічному інжинірингу виконуючи проекти для світових компаній. Вже другий рік поспіль очолює ГС «Асоціація підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами», метою якої є створення цивілізаційних умов поводження з небезпечними відходами в Україні. Спілка об’єднує підприємства, що мають усі необхідні документи, ресурси та власне спеціалізоване обладнання для збирання, зберігання, оброблення, утилізації небезпечних відходів. Це єдине в Україні профільне об’єднання підприємств – утилізаторів небезпечних відходів.

Майже всі відходи, що утворюються в Україні, потрапляють на сміттєзвалища. Одне з нагальних питань ― зобов’язання виробників забезпечувати переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання. Це передбачено чинним Законом України «Про відходи». Проте досі не розроблений механізм реалізації цього «почесного» обов’язку виробників пакувальних матеріалів.

Про шляхи вирішення проблеми та розширену відповідальність виробника, як стратегію захисту довкілля ми говоримо з Головою правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами Кирилом Косоуровим.

Сьогодення

Тривалий час в Україні діяла постанова Кабінету Міністрів України «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини» від 26 липня 2001 р. № 915.  Цей документ покладав на держпідприємство  «Укрекоресурси» відповідальність за збір коштів на організацію утилізації відходів імпортованої та виробленої в Україні тари та  упаковки. Підприємства, що її ввозили або виробляли, сплачували збір згідно з розцінками, затвердженими постановою.

Два роки тому уряд скасував постанову, заявивши, що таким чином ліквідовується «монопольне становище державної компанії  «Укрекоресурси» на ринку, а також знижується корупційна складова і адміністративне навантаження на бізнес».

Однак альтернативного варіанту уряд не запропонував. Тож два роки, як питання зависло у повітрі, платежі не здійснюються, а за утилізацію відходів сплачують фактично громадяни через тариф на вивезення побутових відходів.

Світовий досвід

РВВ запровадили на початку 1990-х років деякі країни теперішнього Європейського Союзу ― Німеччина, Швеція, Франція. Згодом це було визнано як найкращий принцип та впроваджено на рівні ЄС. На сьогодні таким принципом керується більшість країн світу, його впроваджують також в Азії та Африці.

Наприклад, в Японії введення цього механізму підвищило на 27% збір і переробку відходів тари та упаковки з 1997 по 2000 роки.

Мета РВВ:

1) збільшення обсягу збору і переробки вторинної сировини;
2) перекладення фінансової відповідальності з громадян та державних органів і тим самим стимулювання екологізації виробів, зниження їх негативного впливу на довкілля.

Чи може РВВ стати дієвим механізмом вирішення проблеми утилізації небезпечних відходів?

Так, розширена відповідальність виробників ― це європейський інструмент, що дозволяє запустити систему обігу відходів і їх ефективної переробки.

Проблема: в Україні система переробки й утилізації відходів ― у тіні, хоча має величезний обіг коштів, велику кількість залучених людей, але створена непрофесійно. Тому саме через розширену відповідальність виробника ми можемо зробити  галузь переробки відходів більш прозорою і надати їй можливість на цивілізоване існування, як це є в європейських країнах.

Інструменти вирішення (від «Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами»):

1) відміна мораторію на перевірку ліцензіатів (з 300 було перевірено тільки 75 ліцензіатів) залучення до перевірок представників профільних громадських організацій та широке висвітлення у відкритих інформаційних джерелах забезпечить прозорість перевірок та отриманих даних. На ринку мають залишитися лише ті компанії, які дійсно можуть займатися переробкою/утилізацією, а не банальним продажем документів;

2) зміна ліцензійних умов (компанія  може задекларувати наявність обладнання для утилізації небезпечних відходів, але при цьому фактично його не мати. Нонсенс полягає в тому, що  профільне міністерство не має права здійснити передліцензійну перевірку). Не можна дозволити випадковим ділкам будувати нові схеми на відходах;

3) впровадження системи декларування відходів, обігу, обліку від виробника до кінцевого утилізатора (декларування, утворення і утилізація відходів ― це та частина, яка зробить ринок абсолютно прозорим). Має бути цивілізований ринок, де відповідальність не є тягарем для утворювача чи переробника відходів. Має працювати ринковий механізм, який врегулює всі операційні процеси;

4) проведення журналістських розслідувань з метою викриття нечесних утворювачів відходів і утилізаторів. Громадськість і суспільство, мають знати, хто заробляє додаткові кошти на забрудненні спільного довкілля.

Законодавча база та державний контроль у сфері РВВ

Закон України «Про відходи» ― єдиний важіль, що має вплив у сфері відповідальності за відходи.

Існує слушна думка, що ЗУ «Про відходи» ― не найгірший закон навіть на європейському рівні. Проте проблема полягає в тому, що не було прийнято ніяких підзаконних актів.

Так, стаття 17 ЗУ «Про відходи» говорить, що виробник має дбати про долю відходів, які спонукає його виробництво, а врегулювання подальших дій утворювачів відходів відсутнє. Також було затверджено постанову № 915, яка регулює акумулювання платежів за випуск на ринок тари та пакування, тобто в наказовому порядку змушує виробників та імпортерів сплачувати кошти за майбутню утилізацію. Однак існують проблеми з прозорістю контролю за фінансовим обігом.

Проблема ЗУ «Про відходи» в тому, що його не виконують належним чином і не несуть за це відповідальності. Тому, мабуть, треба внести зміни до карного та адміністративного кодексів. Адже, яким ідеальним не був би закон, якщо його не виконувати ― ніяких позитивних зрушень не буде!

Про три європейських моделі: яка з них може бути втілена в Україні?

Нині існує декілька центрів створення стратегії поводження з відходами і розглядаються різні моделі для різних видів відходів. Я запропонував би використовувати всі три моделі, при цьому слід врахувати досвід реалізації найбільш вдалих кейсів. Тому що однозначно сказати, що буде працювати ― розширена відповідальність чи комбінована модель ― неможливо.

Єдине, я проти запровадження нового екологічного податку, який буде адмініструвати державна установа без жодних природних економічних процесів і який знову потрапить до рук чергового корупційного монстра.
Довідка!

До Верховної ради внесені три законопроекти, що передбачають одне й те саме ― законодавче впорядкування питань, пов’язаних зі збором та утилізацією відходів. Однак кожен з них пропонує свою модель реалізації РВВ:
1) Законопроект № 3198 ― встановити комбіновану систему розширеної відповідальності виробника для відходів упаковки, зношених шин, відходів електричного й електронного обладнання, відпрацьованих олив (мастил).
2) Законопроект № 3198-1 ― ввести податок на виробництво й імпорт упаковки і товарів в упаковці та спрямовувати на компенсацію послуг з переробки побутових відходів.
3) Законопроект № 4028 ― пропонує модель розширеної відповідальності виробника тари та упаковки через створення неприбуткової організації розширеної відповідальності, на яку покладатиметься обов’язок виконання норм перероблення та утилізації відходів упаковки.

Про три європейських моделі: яка з них може бути втілена в Україні?

и готові виробники додати до вартості свого товару певну розрахункову вартість для утилізації? Певно, що так. Чи готові переробники, які мають отримати цю вторинну сировину і переробити? Думаю, відповідь теж позитивна. Матеріально-технічна база для переробки більшості відходів готова. По певним видам відходів має бути створений додатковий економічний ефект, наприклад «Заставна вартість».

Довідка!

В Україні є переробні потужності, і вони не завантажені на повну. Наприклад, переробники автомобільних акумуляторних батарей завантажені на 30%, ламп ― на 10–15%.
ПРИКЛАДИ розширеної відповідальності в Україні

В Україні існує потужний ринок сільськогосподарської хімії. Гравці цього ринку умовно можна поділити на 2 групи: цивілізовані і не дуже.

До цивілізованих відносимо великі корпорації, такі як «Байєр», «Дюпон», «Сингента». У їх корпоративних стандартах прописано, що підприємство повинно дбати про ту продукцію, яку реалізує, і навіть про відходи, які утворює. Тому ці компанії вже декілька років підписують договори з організаціями-утилізаторами, які безкоштовно збирають ці відходи (тару з пестицидами та іншими засобами захисту рослин), бо сплачують імпортери, і утилізують. Такі корпорації керуються 17 статтею Закону України «Про відходи».

Яскравим прикладом є компанія «Carlsbergг», яка впровадила кейс «Зворотна тара», приймаючи свої пляшки.

І наостанок. Чи вірите в екологічну свідомість керівників підприємств?

Я працював у європейських компаніях, до цього ― зі світовими монстрами. Висновок з побаченого у цих організаціях ― свідомість прийшла внаслідок жорсткого покарання за невиконання. Якщо у компанії «Shell» розіллється випадково нафта, то про це дізнаються ЗМІ, що вплине на котирування акцій на міжнародних біржах. Тому у таких корпораціях існує спеціальний напрямок, який забезпечує унеможливлення появи подібних ситуацій. Це економічно обґрунтовано: якщо керівник не дбає про наслідки своєї професійної діяльності, це може призвести до колосальних збитків компанії.

Розширена відповідальність виробника має успішний досвід втілення у європейських компаніях. На шляху до цього стоїть і Україна. Проте важливо всебічно розуміти, які можливості відкриває така стратегія захисту довкілля для компаній.

Питання РВВ є надзвичайно актуальним.            Законотворці часто не доводять справи до логічного завершення, що, в свою чергу, провокує майбутні проблеми та затрати для самої держави. Яскравий приклад ― трагедія Грибовицького сміттєзвалища, ціна якого: 14 мільйонів та людські жертви. 

Інша сторона питання ― погляд на проблему РВВ зсередини. Власники підприємств у своїй більшості є сучасними та інноваційними ( цього від них вимагає ринок). Вони відвідують розвинені країни, тому про ситуацію, яка складається в Європі з відходами, знають не з чуток.

Виробники, які поставляють свою продукцію в Європу чи Америку, намагаються дотримуватись стандартів з двох причин:

1) цього вимагає замовник (інколи від дотримання вимог стосовно охорони навколишнього середовища залежить чи будуть замовник та виробник співпрацювати);

2) впливає людський фактор (коли підприємець, побувавши на виробничих або торгових майданчиках  свого замовника та побачивши організацію праці, поводження з відходами та ставлення до законодавства в цій країні, зробив правильні висновки й налагодив процес на власному виробництві). 

Як правильно діяти екологу на підприємстві, де є відходи:

1) скласти перелік відходів;
2) визначити класи небезпеки цих відходів;
3) організувати ведення обліку відходів (журнали та процедура звітності);
4) обладнати місце тимчасового зберігання відходів;
5) домовитись про співпрацю щодо утилізації необхідних відходів з відповідними організаціями, які мають на цей вид діяльності ліцензію;
6) контролювати кількість утворення відходів та у міру накопичення передавати їх відповідно до підписаних договорів;
7) визначити показник ПзУВ;
8) якщо ПзУВ більше 1000 у.о., надати лист до екологічної інспекції з проханням видати дозвіл на розміщення відходів;
9) виготовити паспорти на відходи;
10) розробити інструкції поводження з відходами;
11) видати наказ для відповідальних за відходи.

У №8 нашого журналу ми розповімо про паспортизацію небезпечних відходів, опишемо процедуру підготовки, розроблення та отримання   паспорту відходу.

Крім того, Ви дізнаєтесь:
- яка мета та значення паспортизації;
- структура паспорту відходу;
- етапи розроблення паспорту відходу;
- хто має право розробляти паспорт відходу;
- законодавча база паспортизації відходів.

Переконайтеся, що продовжили передплату на журнал «Екологія підприємства». Зателефонуйте менеджерам: 044-568-5138 або відвідайте інтернет-магазин www.mediapro.com.ua

Матеріал підготовано Аліною Жук, редактором видання «Екологія підприємства»

Джерело: журнал «Екологія підприємства»

Придбати електронний журнал «Екологія підприємства»
Придбати вигідний комплект видань
Свіжий номер журналу

Розсилка новин