Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей

Український бізнес повинен стати екологічно чистим

Замість передмови. Нещодавно мені випала нагода особисто познайомитися з новим головою Державної екологічної інспекції України Михайлом Казимиром, призначеним на цю посаду наприкінці березня 2014 року. У спілкуванні пан Михайло виявився щирою людиною, охоче ділився враженнями від перших символічних 100 днів роботи на новому місці, робочими планами та задумами.

Яким бачить становище в галузі державного екологічного контролю новий керівник, як він планує реформувати складну сферу стосунків держави та підприємств — таким були основні теми нашої бесіди в кабінеті голови Держекоінспекції. Запис цієї бесіди (з незначними скороченнями) пан Михайло люб’язно погодився запропонувати читачам нашому журналу.

Сергій Пономарьов, головний редактор

— Михайле Миколайовичу, як Ви прийшли в сферу захисту довкілля?

— Я практично все життя пропрацював у природоохоронних органах. Довелося працювати і в органах місцевої влади, в їх природоохоронних структурах. Був добре ознайомлений зі становищем з охороною довкілля в Україні. Тому, коли мене призначили керівником Держекоінспекції України, я знав, на що йду.

 

— І якими ж були Ваші перші враження від знайомства з новим місцем служби?

— Прийнявши справи, я був вражений тим загальним безладом, який панував у Держекоінспекції.

По-перше, впали в очі серйозні недоліки в національній законодавчій базі природоохоронної сфери. Останнім часом чимало екологічних законодавчих актів депутати приймали «під себе», для захисту власного бізнесу.

Звичайно, таке становище ми будемо виправляти, адже нині йдеться про імплементацію в Україні екологічних стандартів Євросоюзу.

Другим важким враженням стало розуміння того, що в нашій державі є низка недоторканих підприємств у статусі такої собі «священної корови». Деякі підприємці десятиріччями безкарно порушують норми законодавства про захист довкілля. На територію таких підприємств ніколи не ступала нога державного інспектора, їх фактично виведено з-під державного екологічного контролю. За такими підприємствами стояли (та ще й досі стоять!) потужні чиновники, депутати, керівники силових структур. Бували випадки, коли щодо підприємства надходять сотні скарг на порушення природоохоронного законодавства, а потім планова перевірка показує, що там нібито все гаразд… Для прикладу можу назвати одіозну свиноферму депутата Царьова.

Дуже вразила мене й практика використання екологічних перевірок для тиску на підприємство з боку конкурентів, а також у різноманітних політичних схемах.

 

— Чим Ви поясните відверто цинічне ставлення частини підприємців до вимог природоохоронного законодавства?

— Часом це пояснюється простою жадібністю. Очисне обладнання для підприємства вимагає вкладення чималих коштів, і недобросовісному керівникові часто буває легше сплатити штраф за порушення (на жаль, штрафи в нас досі здебільшого символічні) або підкупити чиновника, керівника міліції, суддю, депутата, ніж вкладати гроші в екологізацію свого виробництва.

Проте такий недалекоглядний власник часом буває змушений на регулярній основі сплачувати великі штрафи, загальна сума яких давно вже перевищила вартість обладнання екологічного захисту підприємства.

 

— Як бачить нове керівництво Держекоінспекції розв’язання проблеми цих «священних корів», про яких Ви сказали?

— Наша позиція чітка: таких недоторканих підприємців в Україні не буде. Спочатку припис про порушення — як шанс, яке суспільство дає підприємству, щоб усунути завдану довкіллю шкоду. Якщо ж припис не діє — зупинення роботи підприємства через судове рішення з подання Держекоінспекції.

Ідеальне ж вирішення проблеми вже знайдено в розвинених країнах. Кажучи коротко, це відповідні датчики на підприємстві та екран комп’ютера в інспектора, на який виводяться показання цих датчиків. Таке елегантне рішення цілком усуває з процесу контролю особистісний фактор, а отже нейтралізує корупційний ризик.

На жаль, поки що в Україні впровадження таких технологій контролю не на часі через наш вічний брак коштів.

 

— Прошу Вас назвати найбільші екологічні ризики в діяльності українських підприємств.

— По-перше, це видобування природних ресурсів без оформлення відповідного дозволу. До речі, тут може йтися не лише про вугілля, руду чи бурштин, а й про просту воду, яку, скажімо, підприємство бере зі свердловини для виготовлення напоїв.

По-друге, це скидання неочищених стоків, а також викиди в атмосферу небезпечних відходів виробництва.

По-третє, це утилізація відпрацьованих ресурсів підприємства (паливно-мастильних матеріалів, автомобільних шин, ртутних ламп, батарейок та акумуляторів, джерел радіоактивного та іонізуючого випромінювання, тари тощо).

Не так давно з’явився ще й новий ризик: йдеться про застосування фермерами в агровиробництві низькоякісних отрутохімікатів.

Звісно, не можна забувати й про ризик будівництва нових об’єктів без проведення екологічної експертизи проекту — на жаль, це вже стало в Україні звичною практикою.

Загалом же я готовий повторити: все залежить від свідомого ставлення власника та його готовності зробити свій бізнес екологічно чистим. Наприклад, порядні підприємці укладають угоди на вивезення або утилізацію відходів, а недобросовісні потай викидають відходи на звалище.

На щастя, нині маємо в Україні багато порядних підприємців, які модернізують свої виробництва з урахуванням екологічної складової. Бо ж розуміють, що це збільшує нематеріальний актив підприємства, зміцнює його статус на ринку та підвищує конкурентоздатність.

 

— Якою є позиція Держекоінспекції в цьому питанні?

— Безперечно, ми будемо всіляко заохочувати таких свідомих підприємців. Особисто я мрію про час, коли в Україні екологічно чистий бізнес стане серед підприємців модою, й намагаюся своєю роботою й діяльністю Держекоінспекції наблизити цей час.

Читайте більше у № 8 журналу "Экология предприятия"

Фото надано прес-службою Держекоінспекції України

Розсилка новин