Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»

Поводження з небезпечними відходами на підприємстві

Від редакції. Ми постійно отримуємо від читачів запитання, які стосуються поводження з відходами, зокрема небезпечними. Пропонуємо ознайомитися з роз’ясненнями ряду питань, які фігурують у читацьких зверненнях найчастіше.

Нагадуємо читачам журналу, що суб’єкти господарювання при здійсненні операцій у сфері поводження з небезпечними відходами зобов’язані дотримуватися вимог законодавства, що регулює цю діяльність. Законодавство України визначає основні вимоги та правила щодо поводження з відходами взагалі і зокрема щодо поводження з небезпечними відходами.
Небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (Закон України «Про відходи», ст. 1).

Обов’язки суб’єктів господарювання щодо поводження з відходами

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про відходи», суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані:
— запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів;
— визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров’я людини;
— на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку;
— забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки;
— здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації;
— не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об’єктах;
— здійснювати контроль за станом місць чи об’єктів розміщення власних відходів;
— своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що справляється за розміщення відходів;
— забезпечувати розроблення в установленому порядку та виконання планів організації роботи у сфері поводження з відходами;
— мати погоджений із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади план дій на випадок виникнення надзвичайної ситуації, пов’язаної з поводженням з небезпечними відходами.
З метою виконання наведених вище обов’язків та на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2034, якою затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів,суб’єкти господарювання мають виконувати такі роботи:
— виявлення відходів;
— ідентифікація;
— інвентаризація;
— класифікація;
— постановки на первинний облік;
— нормування утворення відходів;
— паспортизація відходів;
— розроблення проектів лімітів на утворення та розміщення відходів.
Ці роботи виконуються в межах чинних законодавчих і нормативних актів. Їх слід розглядати як послідовні етапи, кожний з яких пов’язаний і обумовлений попереднім.
Без забезпечення системи (проведення інвентаризації та ідентифікації відходів виробництва і споживання, розроблення паспортів відходів і карток об’єкта утворення відходів, розрахунків нормативів утворення відходів та нормативно-допустимих обсягів утворення відходів, ведення первинного обліку і поточного контролю утворення кожного виду відходів) неможливо забезпечити правильний облік відходів і, відповідно, обчислення екологічного податку.

Отримання лімітів на утворення та розміщення відходів

Що стосується розроблення проекту лімітів на утворення та розміщення відходів, то ст. 32 Закону України «Про відходи», забороняється «вести будь-яку господарську діяльність, пов’язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів» (крім побутових).
Тобто, якщо підприємство не має лімітів на утворення й розміщення відходів, то їх необхідно отримати згідно з Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1218. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 7 серпня 2013 р. № 748 до зазначеного Порядку внесено зміни, якими серед іншого визначено категорії власників відходів, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів. Звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів» від 31 серпня 1998 р. № 1360. При цьому критерієм внесення об’єкта утворення відходів до Реєстру є показник загального утворення відходів (Пзув), який перевищує 1000 умовних одиниць на рік та розраховується за формулою:

Пзув = 5000?М1 + 500?М2 + 50?М3 + 1?М4,

де М1, М2, М3, М4 — умовні одиниці, значення яких дорівнюють кількості (масі) утворених відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 — класи небезпеки відповідно).
Тобто, якщо Пзув перевищує або дорівнює 1000 умовних одиниць на рік, то підприємству необхідно отримати ліміти на утворення й розміщення відходів.
Порядком (п. 8, абз. 4) встановлено, що власники відходів, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, подають щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг декларацію про відходи, форма якої наведена в Додатку 3 до Порядку. Реєстрація декларацій про відходи здійснюється на безоплатній основі. Декларації про відходи передаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Проекти лімітів на утворення та розміщення відходів розробляються їх власником самостійно (або за їх дорученням спеціалізованим підприємством) і розраховуються згідно з Додатком 2 до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів.
Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику.
Стосовно порядку розрахунку проектів лімітів на утворення та розміщення відходів, розрахунку нормативно-допустимих обсягів утворення відходів, процедури подання, погодження та затвердження лімітів на утворення й розміщення відходів дивіться наші попередні консультації.

Утилізація відходів підприємства

Якщо підприємство не має власних потужностей з утилізації, оброблення чи видалення відходів, то найбільш доцільним буде укладання договорів на відповідні послуги зі спеціалізованим підприємством, яке має ліцензію на провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.
Під час збирання та тимчасового зберігання відходів на території підприємства (до передачі їх спеціалізованому підприємству) необхідно дотримуватись гігієнічних вимог згідно ДСанПіН 2.2.7.029-99 «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення», затверджених постановою головного державного санітарного лікаря України від 1 липня 1999 р. № 29.
Згідно із зазначеними гігієнічними вимогами кожне промислове підприємство повинне розробити інструкцію та план заходів щодо збирання і тимчасового зберігання промислових відходів на промислових майданчиках (складських приміщеннях тощо) відповідно I, II та III класів небезпеки. Відходи в місцях їх утворення мають збиратися у тару, призначену для кожного класу небезпеки з дотриманням правил безпеки. Надалі по мірі їх накопичення відходи повинні доставлятися для тимчасового зберігання на промисловий майданчик (цех, ділянка, склад) і зберігатись у відведеному місці для подальшого перевезення на об’єкти утилізації, місця знешкодження або захоронення.

Збирання відходів

Збирають відходи за допомогою їх вилучення з місць (об’єктів) утворення, сортування (за потреби) за заданими ознаками на однорідні складники та зберігають в спеціалізованих місцях (об’єктах) до забезпечення оброблення, перероблення, утилізації або видалення.
Збирати відходи потрібно за видами, марками, класами (категоріями) небезпеки для подальшого визначання найбільш оптимальних напрямів поводження з ними. Змішування відходів, якщо це не передбачено технологічним регламентом, не допустиме.
Небезпечні відходи (I–III класів небезпеки) в міру накопичення збирають у тару, призначену для кожної категорії (класу) небезпеки, і доставляють у місця (об’єкти) зберігання з дотриманням таких вимог:
— збирають та зберігають відходи на підставі інструкції і плану заходів, що розробляють підприємства;
— транспортування відходів від місць утворення до місць збирання, тимчасового накопичування та зберігання повинно унеможливлювати змішування відходів між собою та їх потрапляння в довкілля;
— надзвичайно небезпечні відходи (I класу) збирають в герметичну, як правило, жорстку, закриту тару (сталеві бочки, контейнери тощо);
— високонебезпечні відходи (II класу) збирають виходячи з їх фізичного стану в поліетиленові мішки, пакети, бочки і інші види тари, що закривається і запобігає поширенню шкідливих речовин (інгредієнтів) у довкілля;
— помірно небезпечні відходи (III класу) збирають у тару, яка забезпечує їх локалізацію, зокрема відкриту (якщо немає іншого рішення, узгодженого в установленому порядку), що дає змогу виконувати вантажно-розвантажувальні і транспортні роботи, унеможливлює негативний вплив на здоров’я людей, поширення у довкілля шкідливих речовин.
Малонебезпечні відходи (IV класу) збирають у відкриту тару або у вигляді конусоподібної купи в умовах, що дають змогу виконувати вантажно-розвантажувальні і транспортні роботи. Зазначені відходи можуть бути об’єднані з комунальними (побутовими) відходами в місцях розміщення останніх або використані як ізоляційний матеріал, а також для різних робіт у разі планування території без негативних наслідків для довкілля та здоров’я людей.
Для збирання і тимчасового накопичування відходів на підприємствах, в цехах, на дільницях повинні бути відведені й обладнані відповідні майданчики, встановлена промаркована тара, відсіки, бункери тощо з чітким позначанням виду відходів, групи, ступеня (класу) небезпеки, марки. Конструкція та розміри тари повинні забезпечувати легку заповнюваність та відвантаження відходів і унеможливлювати їх змішування, а також забруднення і псування відходів, які можна використовувати як вторинну сировину.

Вимоги до зберігання відходів на території підприємства

Зберігання відходів, як і їх тимчасове розміщення на території підприємств, може мати такий характер:
— технологічно обумовлене — зберігання у виробничих приміщеннях (цехах, дільницях, допоміжних спорудах при них тощо), що пов’язане з їх первинним збиранням і накопичуванням;
— проміжне (перед остаточним видаленням чи утилізацією) зберігання — на промислових площадках, у стаціонарних і нестаціонарних складських приміщеннях, під тимчасовим накриттям тощо.
Зберігають небезпечні відходи на території підприємств — суб’єктів господарської діяльності згідно з відповідним встановленим порядком.
Кількість відходів, яку можна зберігати на території підприємства, та умови їх зберігання визначають підприємства за погодженням з місцевими органами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами, з огляду на ступінь (клас) їх небезпеки, фізико-хімічні властивості (зокрема агрегатний стан, леткість тощо), з урахуванням комбінованого впливу та інших характеристик, зафіксованих у паспорті відходу.
У разі зберіганні небезпечних відходів у виробничому приміщенні ті з них, що належать до надзвичайно небезпечних (І клас), а також інші небезпечні відходи, якщо вони перебувають у рідкому й газоподібному стані, повинні перебувати у герметичній тарі. Ці відходи, а також небезпечні відходи очисних споруд після їх очищення, потрібно видаляти з виробничих приміщень протягом доби.
Тверді високонебезпечні відходи (ІІ клас), зокрема сипучі, які зберігають в контейнерах, пластикових або паперових пакетах, мішках тощо, потрібно видаляти протягом 2-х діб.
Відхилення від зазначених строків зберігання відходів у виробничих приміщеннях допускається за погодженням з місцевими підрозділами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та санітарно-епідеміологічною службою.
Кількість та строки зберігання помірно- та малонебезпечних відходів (ІІІ–ІV класів) у виробничому приміщенні встановлюють з огляду на загальні вимоги безпеки (пожежо- та вибухонебезпечність, можливість виникнення аварійних ситуацій, хімічних реакцій тощо).
У разі зберігання відходів у виробничому приміщенні повинні бути забезпечені вимоги до повітря робочої зони згідно з ГОСТ 12.1.005.
Проміжне зберігання і накопичення небезпечних відходів усіх категорій (класів) небезпеки на території підприємства може допускатися у випадках:
— накопичення відходів до транспортної партії (для перевезення з метою видалення чи утилізації).
— очікування обробляння чи переробляння (з метою наступного транспортування);
— наступної утилізації відходів самим підприємством;
— тимчасової відсутності спеціально відведених місць чи об’єктів видалення.
За відсутності можливості видалення надзвичайно- та високо небезпечних відходів (I–II класів) з території підприємства згідно із встановленим порядком може допускатися їх зберігання на промислових майданчиках (в межах території підприємств, установ, організацій) у відокремлених приміщеннях, зокрема складських, під тимчасовим накриттям (під навісом) з дотриманням зазначених вище вимог. Може бути дозволено зберігати такі відходи на території підприємства за окремим погодженням з місцевими підрозділами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та санітарно-епідеміологічною службою.

Спосіб зберігання відходів визначається ступенем (класом) їх небезпеки:
— відходи надзвичайно небезпечні (I класу) зберігають у герметичній, як правило, твердій тарі (контейнери тощо);
— відходи високонебезпечні (II класу) зберігають у закритій тарі (закриті ящики, пластикові пакети, мішки тощо);
— відходи помірнонебезпечні (III класу) зберігають у відкритій чи закритій тарі (ящиках, мішках, пакетах тощо);
— відходи малонебезпечні (IV класу) можна зберігати відкрито — навалом, насипом.

Зберігання помірно- та малонебезпечних відходів (IІІ–IV класів) на території промислових площадок у відкритому вигляді (навалом, насипом, у відкритій тарі тощо) дозволено у разі дотримання таких вимог:
— концентрація шкідливих речовин у повітрі на висоті до 2-х метрів від поверхні землі не повинна перевищувати 30 % гранично припустимої концентрації згідно з ГОСТ 12.1-005 чи іншими відповідними стандартами (нормативами);
— концентрація шкідливих речовин у ґрунті санітарно-захисної зони, обумовлена міграцією токсичних інгредієнтів відходів, не повинна перевищувати допустимих норм згідно з ГОСТ 17.4.2.01, а в ґрунтових та поверхневих водах — гранично допустимої концентрації згідно з чинними нормативними актами;
— територія промислової площадки повинна бути розміщена з підвітряного боку, мати покрив з непроникливого для токсичних речовин матеріалу та бути обладнана автономним водовідводом. Потрапляння поверхневого стоку з площадки в загальний водовідвід повинно бути вилучене за рахунок обвалування й інших заходів. Для зазначеного стоку необхідні спеціальні очисні споруди, що забезпечують уловлювання і знешкоджування токсичних речовин;
— зберігають відходи в умовах їх захисту від впливу атмосферних осадів і вітру.

Зазначені вище вимоги не поширюються на спеціально обладнані місця (об’єкти) видалення відходів (шламонакопичувачі, шлаковідвали тощо), побудовані за відповідними проектами.
Місця (об’єкти) довгострокового зберігання відходів (більше 2-х років) прирівнюються до місць їх видалення і на них поширюються відповідні вимоги щодо ведення моніторингу, контролю та складання паспортів місць видалення відходів.

 

Ганна Виговська,
завідувачка кафедри екологічної безпеки Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління