Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Читайте в журналі

Екологічний податок–2019 в Україні: «гарячі» зміни як крок до європейської моделі розвитку чи елемент посилення тиску на бізнес?

Актуальні зміни–2019

Нагадаємо, що 8 листопада 2018 року Верховна Рада України прийняла за основу законопроект № 9260 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів». Цей законопроект входив у так званий бюджетний пакет. Його підтримка була необхідна для прийняття державного бюджету на 2019 рік, який 23 листопада ухвалила Верховна Рада.

Закон, зокрема, передбачає: з метою стимулювання підприємств-забруднювачів до зменшення забруднення навколишнього природного середовища, а також наближення до ставок за викиди парникових газів у країнах ЄС підвищити з 1 січня 2019 року ставку екологічного податку за викиди двоокису вуглецю (СО2) стаціонарними джерелами з 0,41 грн/т до 10 грн/т.

«Надходження від екоподатку витрачаються непрозоро та неефективно», — визнає Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак.Плату з підприємств, що забруднюють довкілля, стягують з 2011 року, але при цьому більшість екологічних проблем досі залишаються невирішеними».

Про призначення екоподатку

У розвинутих країнах світу введення екологічного податку зумовлене потребою часткової компенсації негативного впливу на довкілля небезпечних факторів, що виникають у процесі діяльності суб’єктів господарювання. У зв’язку з тим, що такий вплив є об’єктивно неминучим, передбачено економічне стимулювання суб’єктів господарювання до скорочення забруднення навколишнього середовища.

Упровадження в 1992 році збору за забруднення в Україні обґрунтовувалося необхідністю акумулювати кошти для заміщення використаних природних ресурсів. Але відрахування до спеціальних фондів охорони довкілля почали здійснювати лише з 2006 року.

Про ситуацію, що склалася в Україні

Попри суттєві надходження екологічного податку у 2017 році, показники забруднення навколишнього природного середовища лишаються стабільно високими, а дослідження стану довкілля свідчать про існування перманентної екологічної кризи. Однак тенденція останніх років продемонструвала неефективність використання державою надходжень від екологічного податку.

В умовах економічної кризи в Україні більшість підприємств не мають змоги самостійно реалізовувати заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля, здійснювати перехід на маловідходні, ресурсо- й енергозберігаючі технології та потребують підтримки з боку держави у вигляді встановлення податкових пільг зі сплати екологічного податку. Кошти, отримані в результаті пільгових умов сплати податку, підприємства могли б спрямувати на природоохоронні заходи, зокрема, на виконання Україною міжнародних екологічних зобов’язань.

Про еволюцію екоподатку впродовж останніх 5 років

Пам’ятаймо, що до прийняття ПКУ у 2011 році екологічні податки в Україні називалися зборами за забруднення навколишнього природного середовища.

ПКУ було передбачено поетапне зростання ставок екологічного податку (за винятком ставок екологічного податку за утворення радіоактивних відходів) (п. 2 підр. 5 розд. XX ПКУ) — за податковими зобов’язаннями, які виникли з:

  • 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року ставки податку становили 50 % від ставок, передбачених ПКУ;
  • з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року — 75 % від ставок, передбачених ПКУ;
  • з 1 січня 2014 року — 100 % від ставок, передбачених ПКУ.

Зростання ставок по деяким забруднюючим речовинам (див. таблицю).

Згідно з БКУ передбачалося, що у 2013 році 33 з 53 %, а з 2014 року — 50 з 65 % коштів, які надходять до спеціального фонду державного бюджету, підуть на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України (далі — КМУ). Проте жодному підприємству України не вдалося скористатися цією нормою через тривалу розробку підзаконних актів, її згодом взагалі було скасовано.

Надалі механізм розподілу коштів сплаченого екологічного податку було суттєво змінено
(див. рисунок).

Як бачимо, 55 % зібраного податку спрямовують до місцевих бюджетів, а 45 % — до державного бюджету. Так, з 2014 року надходження від екологічного податку не зараховують до спецфонду державного бюджету, і як наслідок, не використовують для покращення стану навколишнього природного середовища. Вони «розчиняються» в загальному обсязі надходжень від інших податків і зборів. Отже, надходження від екологічного податку йдуть на інші потреби та не використовуються державою за цільовим призначенням.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку» від 24 грудня 2015 року № 918-VIII, до спеціального фонду місцевих бюджетів має надходити 55 % екологічного податку, з яких 25 % — кошти міського бюджету, 30 % — обласного бюджету.

Тож з усіх зовнішніх джерел фінансування екологічних проектів найреалістичнішим джерелом є місцеві екологічні фонди.

Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів можна використовувати тільки для фінансового забезпечення реалізації природоохоронних заходів.

Однак не секрет, що далеко не всі українські міста ефективно використовують екологічні гроші. Відомі непоодинокі випадки нецільового використання коштів, що надійшли від збору екологічного податку.

За інформацією ІАП «ГМК-Центр» області з найбільш високою концентрацією промисловості, які викидають в атмосферу великі обсяги СО2, витрачали на природоохоронні заходи у 2017 році мізерні суми. Наприклад, Запорізька область витратила 0 % від зібраного екоподатку, Луганська — 0,3 %, Донецька – 1,1 %.

І навпаки, регіони з порівняно благополучною екологічною ситуацією витрачали за цільовим призначенням до 80 % отриманих від екоподатку коштів: Тернопільська область – 70,2 %, Чернівецька – 58,3 %.

В європейських країнах, на відміну від України, екоподаток використовують ефективно. Там дійсно впроваджують технології, що знижують шкідливий вплив на довкілля. Те, що є питання щодо ефективності використання місцевих грошей, визнає й профільне міністерство. Часто ці гроші просто «лежать мертвим вантажем» на рахунках місцевих бюджетів.

І поки що проекти з охорони навколишнього природного середовища фінансують виключно за кошти бізнесу. Ця проблема є надзвичайно гострою для більшості промислових підприємств України, адже наразі практично повністю відсутній державний механізм фінансування природоохоронних заходів! Тобто всупереч вимогам Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на цей час в Україні екологічний податок має виключно фіскальну спрямованість та не використовується державою як економічний захід із забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Крім того, чинна редакція ПКУ не передбачає надання пільг при оподаткуванні підприємств у разі реалізації ними капіталоємних заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Водночас, зарубіжні країни використовують екологічні податки з метою стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері екології та запровадження новітніх технологій у виробництво для запобігання негативному впливу на довкілля.

Як можна вирішити екологічні проблеми роз’яснять експерти-практики

Підвищення ставки податку без запровадження прозорого механізму використання коштів на енергоефективні заходи для промисловості не сприяє зменшенню викидів парникових газів.

Підприємства продовжують занижувати показники викидів, щоб оптимізувати свої податки, замість того, щоб вкладати кошти у заходи, які зменшать споживання енергії та палива.

Держенергоефективності було розроблено механізм компенсації частини кредиту на проведення підприємствами енергоефективних заходів. Таку компенсацію зможе отримати підприємство, що веде беззбиткову діяльність, та яке проведе енерго аудит чи запровадить енергоменеджмент. Це потрібно для того, щоб визначити найдоцільніші для підприємства заходи щодо зменшення обсягів споживання енергії та викидів парникових газів.

Для різних за розміром підприємств встановлюватиметься відповідний від соток відшкодування: для малих — 50 %, середніх — 40 %, великих — 30 %, та граничні суми відшкодування: для малих —1 млн грн; середніх — 2,5 млн грн; великих — 5 млн грн. Тобто рішення є!

Такий підхід є прозорим і саморегульованим. Він не потребує втручання державних органів на етапі прийняття рішення про надання кредиту й вибору заходів, і дасть змогу ефективно витрачати державні кошти для досягнення мети Паризької угоди — зменшення викидів парникових газів.

Використання надходжень від екологічного податку з метою стимулювання охорони навколишнього природного середовища мало би бути важливою складовою політики держави із забезпечення наближення законодавства України до політики ЄС, зокрема, у контексті Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Тому підняття ставки екологічного податку на викиди вуглецю було би логічним за умови поновлення в БКУ норми щодо повернення частки сплаченого підприємствами екологічного податку на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації таких платників податку. Це посприяло б покращенню екологічної ситуації на території України.

Яку проблему маємо зараз? Збільшені ставки податків при незмінній системі розподілу надходжень жодним чином не змінять на краще екологічну ситуацію. До вирішення цього питання треба підійти комплексно. Лише узгоджені дії органів влади зможуть зробити екоподаток дієвим механізмом модернізації бізнесу. Зокрема, Держенергоефективності розглядало різні варіанти підвищення ставки податку за викиди двоокису вуглецю (СО2) стаціонарними джерелами протягом 2017–2018 років, які передбачали спрямування коштів на впровадження проектів енергоефективності. Паралельно варіанти реформування системи екологічного оподаткування розглядає Мінприроди. Проте дії Мінфіну, Мінприроди та Держенергоефективності між собою не узгоджені. Адже у кожного з них свої цілі — наповнення бюджету країни, підвищення ефективності і енергоспоживання та вирішення екологічних проблем.

Підприємства енергетичної сфери, металургійні тощо зараз перебувають в ситуації, коли для виконання всіх взятих Україною зобов’язань необхідні мільярдні інвестиції. Тож питання довкілля дуже тісно пов’язано з питаннями економіки.

Як приклад — близько 1,5 млрд грн. сплачено підприємствами ДТЕК до держбюджету у 2017 році у вигляді екоподатку (близько 32 % від загальної суми по Україні) і майже таку ж суму витрачено на модернізацію виробництва.

Якщо екоподаток не спрямовують на природоохоронні заходи, то ці витрати підприємства закладають у собівартість продукції.

Отже, якщо закласти витрати на встановлення очисних споруд, сірко-, азотоочишення в собівартість електроенергії ТЕС (наприклад), то «чиста» енергія стане надкоштовною.

Щоб вирішити проблему: усі кошти від сплати екоподатку мають надходити до спецфонду та мати цільове призначення (природоохоронні заходи); екологічний податок потрібно підвищувати — це закономірно, але виключно при гарантуванні повернення частини коштів, як це було передбачено у 2014 році, підприємствам на проекти екомодернізації.

Щоб вирішити екологічні проблеми, потрібно зрозуміти причини їх виникнення. Відомий принцип «Забруднювач платить!» справляє тільки фіскальний вплив на промислові підприємства, але не має стимулюючого ефекту.

Спробуємо розібратися, куди надходять кошти від сплати екологічного податку. Щорічно їх збирають близько 5 млрд грн, а потім розподіляють таким чином:

  • 45 % коштів спрямовують до загального фонду бюджету, де їх використовують для «латання дірок», а не для вирішення екологічних проблем;
  • 55 % — до спеціальних екологічних фондів місцевих бюджетів, але навіть цю їх частину використовують у кращому разі для висадження дерев або вивезення сміття, а в гіршому — вони просто лежать на депозитних рахунках місцевої влади.

Тобто ці гроші витрачають не на усунення причин виникнення екологічних проблем, а на боротьбу з їх наслідками. Тому наскільки б Уряд не підвищував податки, на рівні забруднення це жодним чином не позначиться.

Зменшити негативний вплив на довкілля можуть лише об’єкти, які цей вплив справляють — великі промислові підприємства. А спосіб його зменшення є тільки один — екологічна модернізація. Тож необхідно не просто невпинно збільшувати екологічний податок, а й стимулювати підприємства інвестувати в екологічні заходи. На зміну фіскального принципу «Забруднювач платить!» має прийти стимулюючий принцип «Забруднювач інвестує!».

Щоб реалізувати такий підхід, необхідно дати змогу промисловим підприємствам зменшувати платежі по екологічному податку на суму зроблених екологічних інвестицій. Певна річ, надходження до бюджету скорочуватимуться. АЛЕ! Одночасно скорочуватимуться й видатки бюджету на боротьбу з наслідками промислових забруднень, оскільки усуватимуться їх причини. А найголовніше — проведення екологічної модернізації автоматично запускає всі економічні процеси, тому що потрібно спроектувати природоохоронне обладнання для модернізації (робота для інженерів), налагодити його виробництво (робота для машинобудівників), побудувати споруди та змонтувати агрегати (робота для будівельників) і підтримувати необхідні режими експлуатації (робота для промисловців).

Такий підхід не є нашим винаходом. Аналогічні механізми діяли й діють у багатьох європейських країнах, де впроваджують екологічну модернізацію. Навіть у наших найближчих сусідів, Республіці Білорусь, законодавство передбачає зменшення екологічного податку на суму екологічних витрат.

Такий підхід підтримуємо не тільки ми, екологічні експерти, а й економісти, тому що масштабна екологічна модернізація автоматично дає стійкий приріст ВВП не менше 1 %. Ми багато говоримо про сталий розвиток, як про одночасне покращення економічного та екологічного стану в країні. Тож перейдемо до справи! Запропонований нами принцип «Забруднювач інвестує!» і є ефективним рішенням у рамках концепції сталого розвитку.

Про те, що гальмує нині використання екофондів? Які є можливі рішення цієї проблеми для України? Про кращий досвід ефективного використання екологічного податку в європейських країнах читайте в наступних випусках.

Від редакції.
Запрошуємо екологів та керівників найбільших підприємств долучитися до:

 

  • Участі у розробці на законодавчому рівні порядку обов’язкового направлення частини сплаченого екологічного податку на фінансове забезпечення цільових проектів екологічної модернізації підприємств-платників екоподатку.
  • Підготовки пропозицій щодо внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України стосовно використання сплаченого екоподатку на проекти екологічної модернізації.

Джерело: журнал «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» № 1, 2019

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Читайте також:

Розсилка новин

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!