Проект видавничого дому «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей

Питання відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів

Розгляд справи судом першої інстанції

Заступник Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (далі — Інспекція) з позовною заявою до ТОВ «С», в якій просив стягнути збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, в розмірі 409 572,90 грн.
На обґрунтування заявлених позовних вимог заступник прокурора зазначив, що забруднення морського середовища соняшниковою олією відбулось внаслідок протікання трубопроводу відповідача. Розмір збитків розраховано Державною екологічною інспекцією згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 р. (далі — Методика).

Серед іншого, в позовній заяві заступник прокурора просив накласти арешт на майно та розрахункові рахунки відповідача.
Розглянувши цю заяву, суд дійшов висновку, що підстав для її задоволення немає: заявником не обґрунтовано причини звернення із такою заявою, не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову, не доведено, що майно (в тому числі, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Позивач — Інспекція — повністю підтримав позовну заяву заступника прокурора та зазначив, що, відповідно до п. 19 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 431), продуктопроводи є об’єктами, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Позивач зазначив, що факт спричинення збитків навколишньому природному середовищу України підтверджується актом обстеження підконтрольної території, схемою забруднення акваторії ДП «Порт», протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про накладання адміністративного стягнення, актом відомчого розслідування факту виявлення маслянистої плями на акваторії ДП «Порт».
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог заступника прокурора, у відзиві на позов та письмових поясненнях послався на такі факти:
— соняшникова олія розлилася не з вини відповідача, а в результаті протиправних дій третіх осіб — механічного пошкодження трубопроводу (висвердлення отвору), що зафіксовано Іллічівським МВ ГУМВС України в Одеській області 24 лютого 2012 р. У березні 2012 р. Одеською міжрайонною природоохоронною прокуратурою Одеської області було розглянуто матеріали за фактом розливу олії та не встановлено порушень з боку посадових осіб ТОВ «С»;
— висновок заступника прокурора та позивача стосовно підвищеної екологічної небезпеки трубопроводу є безпідставним та необґрунтованим: відповідно до класифікації за ДК 018-2000 «Державний класифікатор будівель та споруд», затвердженим наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507, трубопровід відноситься до 3 групи відповідальності екологічної небезпеки (безпечне виробництво);
— розрахунок позивача щодо розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об’єктам (морські води) внаслідок забруднення речовинами у чистому вигляді у складі продукції чи сировини, на підставі якого заявлено позовні вимоги, містить невірні вихідні дані, а саме: масу скинутої забруднюючої речовини та показник відносної небезпечності забруднюючої речовини.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог (ДП «Порт»), зазначивши, що потрапляння соняшникової олії до акваторії відбулось внаслідок розгерметизації олієпроводу та не пов’язано із технологічним процесом завантаження судна, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Господарський суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов висновків про наявність підстав для задоволення позову, з огляду зокрема на таке.
Відповідно до п. 1.6 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27 червня 2001 р. № 02-5/744, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід опиратися на презумпцію вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.
На підставі матеріалів справи суд вважає доведеним та незаперечним сторонами факт забруднення акваторії ДП «Порт» олією з трубопроводу, що належить ТОВ «С».
Твердження ТОВ «С» про те, що трубопровід не є об’єктом підвищеної екологічної небезпеки, спростовується п. 19 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269 (у редакції постанови Кабінету міністрів України від 29 березня 2002 р. № 431), де зазначено, що продуктопроводи є об’єктами, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
Заподіяна навколишньому природному середовищу шкода підтверджується представленими позивачем доказами.
Перевіривши розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об’єктам (морські води) внаслідок забруднення речовинами у чистому вигляді у складі продукції чи сировини, на підставі якого заступником прокурора заявлені позовні вимоги, господарський суд вважає, що розрахунок здійснений на підставі Методики та вимог чинного законодавства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов’язку щодо відшкодування заподіяних державі збитків у сумі 409 572,90 грн.
Що стосується посилань відповідача на безпідставність заявлених позовних вимог, з огляду на відсутність вини ТОВ «С» у розливі соняшникової олії, то вони не приймаються судом до уваги, відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України, якою визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку; особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Враховуючи викладене вище, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

 

Адміністративне провадження

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, Одеським окружним адміністративним судом було розглянуто справу за адміністративним позовом ТОВ «С» до Інспекції про визнання противоправними дій зі складання розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об’єктам (морські води) внаслідок забруднення речовинами у чистому вигляді у складі продукції чи сировини на суму 409 572,90 грн, і визнання противоправним та скасування розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об’єктам (морські води).

Суд дійшов до висновку, що відповідач при складанні розрахунку діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а тому адміністративний позов ТОВ «С» є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

 

Апеляційний розгляд

ТОВ «С» оскаржило рішення господарського суду Одеської області. В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, ТОВ «С» просило скасувати рішення господарського суду повністю та прийняти нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги. Справу розглядала колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду.
Доводи скаржника ґрунтувалися на тому, що при ухваленні рішення в справі господарським судом Одеської області порушено норми процесуального та матеріального права; неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи; не надано належної оцінки обставинам справи у їх сукупності; висновки суду не відповідають обставинам справи, що спричинило прийняття судом необґрунтованого та неправомірного рішення, що є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу Інспекція вважає рішення суду першої інстанції об’єктивним, обґрунтованим, винесеним на підставі всебічного розгляду справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Факт заподіяння збитків мав місце, сам відповідач повідомив про те, що його трубопровід пошкоджено, а отже, підтвердив факт заподіяння збитків саме з трубопроводу, що належить відповідачу. Рослинні олії за класифікацією Конвенції MARPOL 73/78 (Додаток 2 до Конвенції) внесені до переліку шкідливих речовин, які у разі потрапляння в море вважаються такими, що становлять небезпеку для морських ресурсів або здоров’я людей та завдають шкоди природній привабливості моря як місця відпочинку.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, Інспекцією було здійснено перевірку підконтрольної території в районі причалу ДП «Порт» та виявлено забруднення морського середовища нерафінованою соняшниковою олією (ширина плями 3 м, довжина 5 м) внаслідок заповнення вантажної магістралі соняшниковою олією та прориву магістралі, що підтверджується актом обстеження території та схемою забруднення акваторії ДП «Порт».
За фактом забруднення інспекцією складено протокол про порушення вимог природоохоронного законодавства на старшого стивідора ТОВ «С» Ф. Інспекцією за результатами перевірки підконтрольної території внесено припис ДП «Порт» про вжиття заходів щодо ліквідації, призупинення та повної ліквідації забруднення водної акваторії будь-якими речовинами, проведення відомчого службового розслідування щодо причин забруднення.
Як вказано в Акті відомчого розслідування виявлення олійної плями на акваторії порту біля причалу:
— вантажні роботи під завантаження вантажу «олія соняшникова» проводилися силами порту з використанням олієпроводу;
— о 13:40 було зафіксовано протікання трубопроводу з потраплянням вантажу (олія соняшникова) в акваторію на лід. Було вжито заходів з припинення витікання олії з трубопроводу;
— силами докерів — механізаторів порту проведено роботи з ліквідації забруднення території порту біля причалу;
— збір розлитої олії проводився в берегові ємності у кількості 2-х одиниць, герметично чисті, які мають кришку;
— станом на 08:05 наступного дня причал чистий, плям олії не зафіксовано;
— олієпровід, з якого відбулося витікання олії, належить ТОВ «С».
Господарський суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, погодившись з доводами позивача, послався на те, що на підставі наявних матеріалів справи є доведеним та незаперечним сторонами факт забруднення акваторії ДП «Порт» в районі причалу олією з трубопроводу, що належить ТОВ «С». Заподіяна шкода навколишньому природному середовищу підтверджена наданими позивачем доказами. Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об’єктам (морській воді) внаслідок забруднення речовинами у чистому вигляді у складі продукції чи сировини, здійснено на підставі Методики та вимог чинного законодавства, а тому є всі підстави накладання на відповідача обов’язку щодо відшкодування заподіяних державі збитків у сумі 409 572,90 грн.
Як зазначив господарський суд, з посиланням на ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Господарським судом не прийнято до уваги посилання відповідача на застосування у розрахунку збитків невірних вихідних даних: щодо маси скинутої забруднюючої речовини та показника відносної небезпечності забруднюючої речовини з посиланням на те, що масу олії встановлено зважуванням, що зафіксовано в акті оперативної перевірки, а показник відносної небезпечності забруднюючої речовини, щодо якої відсутня величина граничнодопустимої концентрації, приймається рівнем 500 відповідно до п. 1.7 Методики, до якого відсилає п. 8.2 Методики.
Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, перевіривши матеріали справи, давши належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам і запереченням сторін, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.
Рішення господарського суду постановлено відповідно до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства, і підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення господарського суду є законним і обґрунтованим, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Одеської області залишила без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 

Касаційний розгляд

Касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду розглядала колегія суддів Вищого господарського суду України.
Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України визнав касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з урахуванням такого.
Задовольняючи позовні вимоги, судові рішення мотивовані доведеним та незаперечним сторонами фактом забруднення акваторії ДП «Порт» олією з трубопроводу, що належить ТОВ «С». Продуктопроводи є об’єктами, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Заподіяна навколишньому природному середовищу шкода підтверджується наявними матеріалами справи, поданими позивачем доказами, які підтверджують наявність підстав для покладання на відповідача обов’язку щодо відшкодування заподіяних державі збитків у сумі 409 572,90 грн.
Але Вищий господарський суд України вважає такий висновок суддів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.
Відповідно ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до ст. 450 ЦК України.
Роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. встановлено, що питання про віднесення підприємств, організацій до числа таких, що становлять підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог ч. 3 ст. 66 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Постанови КМУ «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27 липня 1995 р. № 554.
Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, але діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини.
Відповідно до п. 4 Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 554, до об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, відносяться всі види продуктопроводів у галузі видобування нафти, нафтохімії та нафтопереробки.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, Відповідач не здійснює господарську діяльність у цих галузях, а здійснює свою діяльність виключно в галузі зберігання та перевантаження олії соняшникової. Діяльність у сфері харчової промисловості до переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку не віднесено.
Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на приписи Роз’яснення Вищого господарського суду України та не застосували норму матеріального права, яка мала бути застосована в цьому випадку, а саме п. 4 Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого Постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 554, що призвело до неправомірного віднесення олієпроводу відповідача до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та до неправильного вирішення справи по суті.
Беручи до уваги, що фактичні обставини справи були встановлені попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою, Вищий господарський суд України вважає за можливе прийняти у вказаній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119–11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ТОВ «С» задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Одеської області у справі скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

КОМЕНТАР

Інна Яресковська,
юрисконсульт Інституту екологічного управління та збалансованого природокористування,
голова Комітету з природних ресурсів Асоціації правників України

Вищий господарський суд України, приймаючи рішення, враховуючи приписи Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р., дійшов висновку, що олієпровід, внаслідок пошкодження якого сталося витікання нерафінованої соняшникової олії до акваторії, не відноситься об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, так само як і діяльність власника цього продуктопроводу — зберігання та перевантаження олії соняшникової — не відноситься до видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.
Відповідно до роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р., питання про віднесення підприємств, організацій до числа таких, що становлять підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог ч. 3 ст. 66 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27 липня 1995 р. № 554 (далі — Постанова № 554). Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, але діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини.
Постанова № 554 до об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відносить всі види продуктопроводів безпосередньо в галузі видобування нафти, нафтохімії та нафтопереробки, а з видів діяльності у сфері харчової промисловості включає лише виробництво харчових продуктів (м’ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи). Тобто, відповідно до цієї постанови ні олієпровід, ні зберігання та перевантаження олії соняшникової не відносяться до видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.
Проте інший нормативно-правовий акт — Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269 (далі — Постанова № 269), відносить продуктопроводи (не лише нафтопроводи) до об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Саме положення цих Правил й були враховані судами попередніх інстанцій та не враховані судом вищої інстанції під час прийняття своїх рішень.
Така ситуація свідчить про недосконалість нашого законодавства, зокрема невідповідність одних нормативних актів іншим (з прийняттям Постанови № 269 не були внесені відповідні зміни до Постанови № 554), а також неповнотою чинних роз’яснень суду та неврахування змін у законодавстві.
До речі, необхідність перегляду та оновлення роз’яснень ВГС від 27 липня 2001 р. відзначають й самі судді господарських судів. Нині для них найбільш актуальним завданням є виявлення законодавчих прогалин та вироблення єдиних підходів до застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Розсилка новин