Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Академія еколога

Відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря поза законом?!

У матеріалі:

  1. ДЕІ позбавили права нараховувати збитки: неочікувана ситуація чи прогнозована?
  2. Аналіз судової справи

Кінець 2018 року приголомшив новиною — суд визнав протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 року № 639 «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря».

Цим наказом затверджено Методику, яка встановлювала єдиний порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб’єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.4 Методики, її застосування поширювалося на державних інспекторів України з охорони навколишнього природного середовища та державних інспекторів з охорони довкілля відповідних територій при розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що виявлені за результатами державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання вимог природоохоронного законодавства.

Тобто СУД ЗАБРАВ У ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНСПЕКЦІЇ ПРАВО НАРАХОВУВАТИ ЗБИТКИ ЗА:

  • викиди забруднюючих речовин, які перевищують затверджені граничнодопустимі викиди, установлені дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;
  • викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, на які відсутній дозвіл, зокрема забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню згідно із законодавством;
  • викиди, що здійснюються з перевищенням технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин із устаткування, затверджених відповідно до законодавства;
  • залпові викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які кількісно та якісно передбачені технологічними регламентами виробництв і перевищують трикратне значення граничнодопустимого викиду згідно із законодавством;
  • залпові викиди забруднюючих речовин, які не передбачені технологічними регламентами виробництв;
  • аварійні викиди.

За допомогою аналізу судової справи спробуємо розібратися, чи було це й справді так неочікувано для всіх, як здається на перший погляд?!

Отже, СУДОВА СПРАВА!

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА (далі — ПОЗИВАЧ)
із позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі — ВІДПОВІДАЧ),
в якому просила суд визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» від 10 грудня 2008 року № 639 (далі — Наказ № 639).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» від 1 грудня 2008 року № 639 порушує екологічні права, свободи та законні інтереси ПОЗИВАЧА, оскільки Наказ № 639 є незаконним та не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

На думку ПОЗИВАЧА, регулювання правовідносин щодо порядку та розмірів шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря має здійснюватися виключно законом України, а не підзаконним нормативно-правовим актом — Наказом № 639. Унаслідок чого система заходів стимулювання й відповідальності у сфері охорони атмосферного повітря належним чином не функціонує, у зв’язку з чим наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря продовжують здійснюватися стаціонарними джерелами забруднення суб’єктів господарювання, що негативно впливає на екологічні права громадян. У суб’єктів господарювання, що здійснюють викиди, при цьому відсутні правові стимули до зменшення розмірів таких викидів.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке:

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулює цей Закон, а також земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного й тваринного світу та ін.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.

Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів можна дійти висновку, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» є загальним нормативно-правовим актом, а Закон України «Про охорону атмосферного повітря» — спеціальним.

Суд погоджується з твердженням ПОЗИВАЧА щодо регулювання правовідносин стосовно шкоди за перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється як нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», так і нормами Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Отже, постає питання, як норми цих законів взаємодіють між собою у разі виникнення колізій їх правозастосування.

Згідно з абзацом 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Проте нормами статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» установлено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, установлених Законом.

Обидві наведені норми є однопредметними та стосуються, по суті, однакових правовідносин відшкодування збитків, заподіяних державі за перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, проте між ними наявна суперечність у частині встановлення сфери правового регулювання порядку та розмірів таких відшкодувань на основі Закону чи законодавства України.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» визначено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовують акти законодавства Союзу РСР із питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.

Так, Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону навколишнього природного середовища» було прийнято Верховною Радою Української РСР 25 червня 1991 року. Цей Закон належить до актів законодавства Союзу РСР. У подальшому, 6 березня 1996 року, назву Закону було змінено на «Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» Верховна Рада України ухвалила 16 жовтня 1992 року; він належить до законодавства України.

Отже, оскільки Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» належить до актів Союзу РСР, а абзац 4 статті 68 цього Закону суперечить нормі статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», то має застосовуватись саме норма останнього Закону.

Суд уважає, що у цьому разі положення абзацу 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» є загальною нормою щодо норми статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», яка є спеціальною. За таких обставин наведені норми є колізійними.

Верховний Суд України у рішенні від 17 березня 2010 року у справі № 6-23705св09 зауважив, що при колізії спеціальної та загальної правових норм, які врегульовують одне й те саме питання, діє спеціальна правова норма.

Аналогічного висновку ВСУ дійшов у справі № 6-48цс12 у рішенні від 30 травня 2012 року за яким, з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у разі колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того ж питання) застосовують акт, виданий пізніше,
як у разі, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому Законі, так і в разі, коли таких застережень у новому Законі немає.

ДО ВІДОМА! Як зазначалось вище, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був прийнятий 25 червня 1991 року, а Закон України «Про охорону атмосферного повітря» — 16 жовтня 1992 року. Положення абзацу 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у такому вигляді, як вони існують на день звернення з позовом, діють з 6 березня 1996 року, а от положення статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» — з 21 червня 2001 року.

Отже, застосуванню підлягають саме положення статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», оскільки цей акт прийнято пізніше. За змістом статті, порядок та розміри відшкодування шкоди завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря встановлює виключно Закон, який ще й досі не прийнято Верховною Радою України.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України, і вони повинні відповідати їй.

За приписами абзацу 3 статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації у порядку, установленому Законом.

Згідно з пунктом 1.4. Порядку, подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5), наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі — розпорядчий документ) — акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видає суб’єкт нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань і функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, регулювання суспільних відносин у сфері державного управління, віднесених до його відання.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній Законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування (п. 1.4. зазначеного Порядку).

З огляду на ці положення законодавства України, Наказ № 639 належить до підзаконних актів, оскільки його видало Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

Отже, суд дійшов висновку, що Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі у результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» від 10 грудня 2008 року № 639 не відповідає статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» як правовому акту вищої юридичної сили.

Саме тому суд уважає, що позовні вимоги ПОЗИВАЧА про визнання протиправним та нечинним Наказу № 639 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судове рішення є поштовхом до змін. Уже 19 грудня 2018 року на розгляд Верховній Раді України надано Проект Закону про внесення зміни до статті 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», яка полягає у наступному — слово «законом» замінити «законодавством». Чи вистачить цієї «зміни» — покаже час!

Матеріал підготувала Марина Тимошенко,
експерт журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»,
еколог ПрАТ «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів»,
член Дніпропетровської організації «Всеукраїнська екологічна ліга»

Джерело: журнал «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»  № 2, 2019

Зміст випуску Придбати журнал

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Читайте також:

Розсилка новин

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!