Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Актуальні роз’яснення

Вирішення спорів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища

Стаття роз’яснить:

  • Основні причини позовів: позивачі, відповідачі та відповідальність за порушення
  • «Цікаві справи», або «Оце так закрутили»
  • Хід судової справи на реальному прикладі
  • Роз’яснення випадку, коли позовні вимоги ДЕІ задоволенню не підлягають

Основною причиною виникнення судових спорів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, є заподіяння шкоди державі внаслідок недотримання підприємствами, установами й організаціями вимог екологічного законодавства під час здійснення господарської діяльності та відмова від добровільної сплати збитків.

Позивачами у спорах цієї категорії здебільшого є Державна екологічна інспекція, а також прокурор, який представляє інтереси держави в особі цих органів або органів місцевого самоврядування.

Водночас ст. 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII передбачає право громадських об’єднань подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідачами у зазначених спорах є суб’єкти господарювання, якими допущено правопорушення у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Предметом спору здебільшого є стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Розмір заподіяної шкоди визначають залежно від виду заподіяння шкоди відповідно до встановлених методик і такс:

  • Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 р. № 389;
  • Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 р. № 639;
  • Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р. № 171;
  • Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 р. № 559;
  • Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 541 тощо.

Під час вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, — відповідними правилами цивільного законодавства.

Справи щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища розглядають у порядку як господарського, так і адміністративного судочинства, і це слід розуміти та чітко розмежовувати підпорядкованість справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти, відповідно, зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

У разі, якщо суб’єкт (зокрема орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, такий спір не має установлених нормами КУпАП ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

«ЦІКАВІ СПРАВИ», або «ОЦЕ ТАК ЗАКРУТИЛИ»

02 березня 2016 р. на території складського комплексу для зберігання хімічних речовин ТОВ «Підприємство» сталася аварія. До Державної екологічної інспекції надійшла скарга про різкий запах хімічних речовин у повітрі. У процесі позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Підприємство» було установлено, що на території ТОВ «Підприємство» розташована автоцистерна ємністю 32 т з аміачною водою у кількості 23 т., в якій виникла розгерметизація на з’єднанні викидного патрубка з цистерною. Внаслідок чого стався наднормативний викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Судова справа

Державна екологічна інспекція (далі — Позивач) звернулась до господарського суду з позовом до ТОВ «Підприємство» (далі — Відповідач) про стягнення збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (увага!) унаслідок відсутності дозволу на викиди складського комплексу для зберігання хімічних речовин ТОВ «Підприємство».

Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке:

Пунктом «а» ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII (далі — ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачена компетенція центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення й охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо організації та здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами — нерезидентами вимог законодавства, зокрема про екологічну та радіаційну безпеку, про охорону атмосферного повітря.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», до природних ресурсів загальнодержавного значення належить атмосферне повітря.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов’язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. «г» п. 4.2. Положення № 136, «Про державну екологічну інспекцію» Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону атмосферного повітря.

Стаття 1 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» визначає такі поняття:

  • «забруднення атмосферного повітря» — змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища;
  • «забруднююча речовина» — речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища;
  • «викид» — надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;
  • «джерело викиду» — об’єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Отже, для встановлення факту порушення відповідачем вимог ст. 40 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» необхідно установити чи відбулось забруднення атмосферного повітря. Судом установлено, що факт розгерметизації автоцистерни та виток аміаку в кількості 30 л, що мав місце 02 березня 2016 р. на території підприємства відповідача, не заперечується сторонами та підтверджується наявною у справі довідкою про події в області ДСНС України від 02 березня 2016 р.

У додатку 2 до Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 1999 р. № 343 визначено перелік забруднюючих речовин, моніторинг яких проводять на регіональному (локальному) рівні, серед цих речовин визначено й аміак.

Отже, аміак є забруднюючою речовиною, у результаті потрапляння цієї речовини в атмосферне повітря відбулось його забруднення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII, джерело викиду — об’єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Стаття 14 Податкового кодексу України визначає, що стаціонарне джерело забруднення — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п. 14.1.230); пересувне джерело забруднення — транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (п. 14.1.142).

Відповідно до п. п. 1.15.5., 1.15.6. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві:

  • Стаціонарне джерело забруднення атмосфери — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.
  • Пересувне джерело забруднення атмосфери — транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. 
Як уже зазначалось в акті перевірки, забруднення атмосферного повітря було спричинене внаслідок розгерметизації автоцистерни, яка є транспортним засобом. Отже, викид забруднюючої речовини в атмосферне повітря відбувся не зі стаціонарного джерела.

За приписами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно з наявним у матеріалах справи Звітом щодо проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від джерел ТОВ «Підприємство», в якому вказано, що в результаті проведення інвентаризації джерел викидів виявлено 1 джерело викиду — котел типу RTN E 100 фірми «Altair» потужністю 100,0 кВт, який використовується для теплозабезпечення систем опалення офісу.

На установлене у звіті джерело викиду 31.03.2014 відповідачу було видано Дозвіл на викиди, з терміном дії дозволу на 5 років. Отже, у матеріалах справи містяться докази отримання відповідачем дозволу на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря наявним у нього стаціонарним джерелом викиду (котел типу RTN E 100 фірми «Altair»). Станом на час проведення позивачем перевірки

Дозвіл був чинний, що сторони не заперечують.

СУД ЗАЗНАЧАЄ:
висновок Позивача про те, що діяльність відповідача з експлуатації складських приміщень пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, є необґрунтованим. Оскільки у складеному позивачем акті не зазначено, які саме речовини хімічного походження, що зберігаються на складах відповідача, спричиняють викиди та якої саме забруднюючої речовини, як і не наведено нормативних актів, на підставі яких позивач дійшов висновку про наявність таких хімічних властивостей речовини, як можливість викиду.

За приписами ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками, вини; за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) установлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь установленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подають сторони та інші учасники судового процесу. За приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позовні вимоги Державної екологічної інспекції задоволенню не підлягають.

Матеріал підготувала Марина Тимошенко, експерт журналу,
еколог ПрАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів», член Дніпропетровської організації «Всеукраїнська екологічна ліга»

Джерело:  журнал «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» № 1, 2019

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Читайте також:

Розсилка новин

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!