Як правильно здійснити інвентаризацію та утилізацію відходів сонячних батарей та визначити їх клас небезпеки?

Як правильно здійснити інвентаризацію та утилізацію відходів (сонячних батарей) та визначити їх клас небезпеки? Чи є рентабельною їх переробка?

Відповідь: Під час виведення з експлуатації та списання обладнання для виробництва електроенергії з використанням енергії Сонця (сонячні панелі, опорні металоконструкції, інвертори, система АСКОЕ, силове обладнання (розподільчі щити, трансформатори, лінії електропередачі тощо) можуть утворитися як відходи (обліковуються на забалансовий рахунок, без ціни, в тоннах), так і вторинні матеріальні ресурси (обліковується на балансі підприємства з ціною та вказанням специфікації сировини).

Вторинна сировина. Підприємство має оприбутковувати деталі, агрегати, вузли тa інші матеріали, отримані пpи розбиранні (демонтажу) основних засобів, щo ліквідуються, з одночасним визнанням іншогo доходу і зарахуванням нa рахунки обліку матеріальних запасів, включaючи матеріальні цінності й деталі з вмістом матеріалів, якi приймаються спеціалізованими заготівельними підприємствами. Вторинна сировина, що є активом підприємства, за договорами купівлі-продажу може продаватися як товар за справедливою ціною, що залежить від кон’юнктури ринку.

Відходи. Ідентифікацію відходів доцільно проводити відповідно до Директиви 2012/19/EU про відходи електричного та електронного обладнання (ВЕЕО) як «Відходи електричного та електронного обладнання». Залежно від специфіки відходів, за Державним класифікатором відходів ДК 005-96 вони можуть бути ідентифіковані у різних групах.

Для відходів, утилізація яких неможлива через відсутність технології, визначається операція видалення. Інші відходи передаються на утилізацію спеціалізованим підприємствам, які мають відповідну ліцензію. Перелік відходів, для яких знайдено оптимальні шляхи утилізації або видалення, відповідає переліку відходів, визначеному у Переліку видів небезпечних відходів, на поводження з якими видана ліцензія Ліцензійного реєстру поводження з небезпечними відходами, доступному на офіційному веб-порталі Мінприроди.

Стосовно визначення класу небезпеки — на сьогодні відсутні нормативно-правові акти, що дозволяють визначити клас небезпеки новоутворених відходів.

Для визначення класу небезпеки відходів обладнання електричного та електронного пропонуємо підприємству використовувати постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів» від 13 липня 2000 року № 1120 (далі — Положення).

Відходи відносяться до Жовтого переліку відходів у разі, якщо:

• відходи мають одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у Переліку небезпечних властивостей, затвердженому наказом Мінекоенерго від 16 жовтня 2000 року № 165, (далі — Перелік);
• містять матеріали, наведені у додатку 2 до Положення, в таких кількостях, що можуть виявляти небезпечні властивості, наведені у Переліку.

Відходи і брухт електричних та електронних вузлів (печатні плати включно), які не містять таких компонентів, як акумулятори та інші батареї, включені до Жовтого переліку відходів, або не забруднені складовими, зазначеними у додатку 2 до Положення (наприклад, кадмій, ртуть, свинець, поліхлоровані біфеніли) в кількості, достатній для виявлення ними небезпечних властивостей, наведених у Переліку, належать до Зеленого переліку відходів.

Рекомендуємо за технічним паспортом обладнання та технічною документацією виробника обладнання визначати вміст небезпечних складових і небезпечних властивостей у компонентах і комплектуючих кожної партії обладнання. Завдяки такому підходові незначна частина комплектуючих і обладнання, що містять небезпечні складові і небезпечні властивості, будуть вилучені та передані на утилізацію/видалення спеціалізованими підприємствами за кошти власника відходів. Решта обладнання може бути використана як вторинна сировина та продана з отриманням підприємством прибутку. Рентабельність процесу можлива за умови або досить значних обсягів утилізації вторсировини (від 20 тис. тонн) або завдяки глибокій переробці.

Матеріал є частиною публікації «ТОП-10».

Повна версія — у журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №9, 2020.