Підприємство здійснює збирання та зберігання небезпечних відходів. Чи потрібно сплачувати екологічний податок за розміщення відходів, якщо наразі виконується операція D15 (зберігання), а далі планується виконання операції D13 (попереднє оброблення)?

Для початку слід визначити, що відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), об’єктом оподаткування екологічним податком є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання. Отже, ключовим критерієм для виникнення податкового зобов’язання є саме факт розміщення відходів.

Термін «розміщення відходів» визначено підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПКУ як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (зокрема, місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів. Це визначення прямо вказує на те, що для визнання операції як «розміщення» необхідне не лише фізичне перебування відходів у певному місці, а й наявність ознаки остаточності такого перебування на об’єкті, який має відповідний дозвіл уповноваженого органу.

Законом України «Про управління відходами» (далі – ЗУ № 2320-IX) передбачено, що уповноважений орган – Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля), яке здійснює видачу дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів. Такі операції, відповідно до законодавчої класифікації, поділяються на операції з видалення та операції з відновлення, правова природа яких є суттєво відмінною.

Операції з відновлення, визначені у додатку 2 до Закону № 2320-IX, мають чітко визначену мету — повернення відходів у господарський обіг шляхом оброблення, перероблення або іншого корисного використання. Вони не передбачають остаточного розміщення чи захоронення відходів у спеціально відведених місцях, а тому не відповідають визначенню «розміщення відходів» у розумінні ПКУ.

Операції з видалення відходів, визначені у додатку 1 ЗУ № 2320-IX, є ключовим елементом для цілей податково-правового аналізу в частині застосування екологічного податку. До таких операцій належать дії, що мають незворотний та остаточний характер перебування на об’єкті, зокрема  операції D1 — D12.

Разом із тим, операції D13 — D15, хоч і входять до загального переліку операцій з видалення, не мають ознак остаточності. Зокрема: 

• D13 — передбачає попередні операції, такі як сортування, дроблення, сушіння тощо;

• D14 — перепакування;

• D15 — тимчасове зберігання перед здійсненням основних операцій з видалення.

Зазначені операції є допоміжними, мають виключно підготовчий характер і не спричиняють юридичного факту остаточного розміщення відходів.

Відтак, самостійне здійснення лише операцій D13–D15 без подальшого переходу до однієї з операцій D1–D12 не може кваліфікуватися як «розміщення» у розумінні Податкового кодексу України. Зокрема, якщо у вас є дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, в якому зазначені виключно операції D13–D15, а операції D1–D12 відсутні, такі дії не підпадають під визначення розміщення відходів згідно з ПКУ.