У яких випадках підприємство повинне отримувати ліцензію на зберігання дизельного пального для дизельного генератора?

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII, ліцензуванню підлягає господарська діяльність зі зберігання пального.

З 1 січня 2025 року набрали чинності положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання операцій з пальним» від 18.04.2024 №  3817-IX (далі – ЗУ№ 3817-IX), яким скасовано дію Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №  481/95-ВР (далі – ЗУ№ 481/95-ВР) та оновлено підхід до ліцензування операцій з пальним.

Згідно з оновленим законодавством, ліцензії на зберігання пального поділяються на два окремих види:

• ліцензія на право зберігання пального, яка передбачає можливість зберігання як власного пального, так і пального, що належить іншим особам (у тому числі при наданні послуг із зберігання на договірних умовах третім особам);
• ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, яка видається суб’єктам господарювання виключно для зберігання пального для власних потреб у разі перевищення обсягу, допустимого для споживчої тари (тобто, понад 60 літрів для однієї ємності).

Таким чином, з 1 січня 2025 року суб’єкти господарювання, які зберігають дизельне пальне для заправлення електрогенераторних установок у ємностях, що не є споживчою тарою (понад 60 літрів), зобов’язані отримати відповідну ліцензію на зберігання пального для потреб власного споживання, якщо інше не передбачено законодавством.

Окремі умови регламентуються для періоду дії правового режиму воєнного стану. Відповідно до підпункту 2 пункту 24 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ№ 3817-IX, зберігання дизельного пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2 000 літрів на кожному об’єкті, здійснюється на підставі декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального (далі – декларація). Така декларація подається до відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (тобто до органів ДПС), безоплатно.

У декларації мають бути зазначені такі обов’язкові відомості:

• найменування, код за ЄДРПОУ та місцезнаходження юридичної особи;
• для фізичних осіб — підприємців: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), адреса, РНОКПП або серія та/або номер паспорта, УНЗР (за наявності);
• для інших уповноважених осіб (у тому числі при виконанні договорів про спільну діяльність) — дані згідно з вимогами пунктів 63.6 статті 63 та пунктів 64.6 статті 64 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі – ПКУ);
• загальна місткість резервуарів і ємностей, у яких здійснюється зберігання пального, а також їх фактичне місцезнаходження.

Декларація складається у довільній формі та подається в паперовій або електронній формі відповідно до вимог статті 42 ПКУ.

Право на зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад 2000 літрів на кожному об’єкті, що забезпечений електрогенераторною установкою, набувається з моменту подання декларації до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Після завершення воєнного стану, незалежно від цілей зберігання дизельного пального, якщо воно зберігається в ємностях, що не є споживчою тарою (тобто понад 60 літрів), зберігання такого пального можливе виключно за наявності чинної ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання.

Якщо у період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування, контролюючим органом буде встановлено факт зберігання суб’єктом господарювання дизельного пального, що використовується для заправлення електрогенераторної установки:

• в обсягах понад 2 000 літрів на одному об’єкті – без наявності ліцензії на право зберігання пального;
• в обсягах до 2 000 літрів – без подання відповідної декларації про провадження господарської діяльності із зберігання пального.

До такого суб’єкта господарювання застосовується відповідальність, передбачена статтею 73 ЗУ № 3817-IX, як за здійснення господарської діяльності зі зберігання пального без ліцензії, у випадках, коли така ліцензія є обов’язковою відповідно до вимог чинного законодавства.