Чи належать окремі позиції обладнання до електричного та електронного обладнання (ЕЕО)?

Просимо надати консультацію щодо віднесення окремих позицій обладнання до електричного та електронного обладнання (ЕЕО). Просимо надати роз’яснення щодо того, чи належать до електричного та електронного обладнання відповідно до законодавства України у сфері управління відходами такі позиції:

• УКХ-антена;
• антена офсетна 0,85 м СА-901 з вузлом кріплення;
• антена параболічна Andrew 26T-2400 з вузлом кріплення;
• антена прямофокусна 1,85 м з вузлом кріплення;
• лебідка ланцюгова 1 т TR.

Зазначене обладнання обліковується на підприємстві як окремі самостійні інвентарні позиції та передається на списання за окремими позиціями в акті списання. Підприємство не здійснює виробничої діяльності, а зазначене обладнання використовувалося для забезпечення основної діяльності підприємства. Чи належать зазначені позиції до ЕЕО з урахуванням того, що вони обліковуються та списуються як окремі вироби, а не як складові частини іншого обладнання? Чи можуть антени після втрати споживчих властивостей класифікуватися як відходи електричного та електронного обладнання (ВЕЕО)? Якщо зазначені позиції не належать до ЕЕО, просимо зазначити підхід до їх подальшої класифікації як відходів відповідно до Національного переліку відходів. Чи має значення для визначення належності до ЕЕО той факт, що антени є пасивними пристроями та самостійно не споживають електричну енергію?

Поняття електричного та електронного обладнання вже існує у чинному законодавстві України. Пункт 10 Технічного регламенту обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 139, визначає електричне та електронне обладнання як таке, що функціонально залежить від електричного струму або електромагнітних полів. Такий самий підхід закладено  і у проєкті Закону України «Про управління відходами електричного та електронного обладнання» (далі – проєкт Закону) (посилання ).  ЕЕО визначено як обладнання, яке залежить від електричних струмів або електромагнітних полів для належної роботи, а також обладнання для виробництва, передачі або вимірювання таких струмів і полів, призначене для використання при напрузі до 1000 В змінного та 1500 В постійного струму.  Це визначення фактично відтворює підхід статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2012/19/ЄС про відходи електричного та електронного обладнання.

З наведеного випливає принципово важливий для поставленого питання висновок: відсутність у виробі власного кабелю живлення, електродвигуна, блока живлення або споживання ним електричної енергії як такої не є достатньою підставою для автоматичного виключення виробу з ЕЕО. Вирішальним є те, чи потрібні електричний струм або електромагнітне поле для виконання хоча б однієї функції, для якої виріб був спроєктований. Саме такий функціональний тест застосовується й у європейській моделі регулювання ЕЕО.

Стосовно антен такий критерій має особливе значення. УКХ-антена за своїм безпосереднім призначенням є пристроєм для передавання та/або приймання радіочастотних електромагнітних сигналів. Параболічні та офсетні антени забезпечують приймання, формування, відбиття або концентрацію електромагнітної хвилі на опромінювачі/конверторі. Той факт, що металева антена або її рефлектор не має окремого електричного живлення, не усуває її функціональної залежності від електромагнітного поля: без відповідного електромагнітного сигналу вона не виконує тієї функції, для якої створена. Саме тому з нормативної точки зору поняття «пасивний пристрій» і поняття «обладнання, яке не є ЕЕО» не є тотожними.

Щодо ланцюгової лебідки 1 т TR висновок є іншим. Якщо йдеться про поширену ланцюгову таль/лебідку серії TR з ручним механічним приводом, яка здійснює піднімання вантажу виключно за рахунок ручного зусилля через ланцюговий та зубчастий механізм і не має електродвигуна чи іншого електричного приводу, така лебідка не відповідає функціональному критерію ЕЕО. Поширені лебідки TORIN моделей TR9010/TR8010 вантажопідйомністю 1 т є саме ручними механічними пристроями, що не потребують електроживлення. Водночас остаточний висновок щодо конкретної інвентарної позиції підприємства доцільно робити за паспортом або технічною характеристикою. Якщо «TR» позначає іншу модель і вона обладнана електродвигуном, електромагнітним гальмом, електричним приводом або іншим вузлом, без якого основна функція не здійснюється, правова оцінка буде іншою.

Після припинення використання виробу необхідно окремо встановити момент набуття ним статусу відходу. Відповідно до Закону України «Про управління відходами» від 20.06.2022 № 2320-IX (далі – Закон № 2320-IX), визначальним є не оформлення бухгалтерського списання саме по собі, а обставина, що власник позбувається, має намір або зобов’язаний позбутися відповідного предмета. Аналогічно, в наданому проєкті ВЕЕО визначаються як електричне та електронне обладнання, включаючи компоненти, вузли та витратні матеріали, що є його складовими, власник яких позбувається, має намір або повинен позбутися.  Отже, якщо антена кваліфікується як ЕЕО і підприємство після втрати нею споживчих властивостей приймає рішення остаточно від неї позбутися, за своєю матеріальною природою це є відходом електричного та електронного обладнання. Проте до набрання чинності спеціальним законом практичні обов’язки підприємства щодо такого відходу визначаються Законом № 2320-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2023 № 1102, а не положеннями законопроєкту.

Національний перелік відходів передбачає у підгрупі 16 02 окремі позиції для відходів обладнання. Зокрема, передбачені коди для обладнання, що містить небезпечні компоненти, а також для відходів обладнання, інших ніж небезпечні, і окремо — для компонентів, вилучених із такого обладнання. Зокрема, Національний перелік містить код 16 02 14 «Відходи обладнання, інші, ніж зазначені за кодами з 16 02 09 по 16 02 13», а також код 16 02 16 для компонентів, видалених з відходів обладнання, інших ніж зазначені за кодом 16 02 15*. Тому для антени, яка визнається ЕЕО та передається як цілісний виріб і щодо якої документально підтверджено відсутність небезпечних компонентів, саме код 16 02 14 слід розглядати як базовий кандидат. Якщо обладнання містить небезпечні компоненти, необхідно перевіряти можливість застосування відповідного «дзеркального» небезпечного коду, зокрема 16 02 13*. Вибір між небезпечним і кодом, що не є небезпечним не може ґрунтуватися лише на зовнішньому вигляді виробу; він має здійснюватися відповідно до Порядку № 1102 з урахуванням складу та небезпечних властивостей.