Чи стане наша держава «могильником ядерних відходів»?

Андрій Бургомістренко,
директор Державної корпорації
«Українське Державне об’єднання «Радон» (2017–2019)

Вважаю, що доводити чи пояснювати, чому енергетика є однією з ключових галузей економіки в Україні, нема сенсу. Проте зараз галузь має велику кількість проблем, які досі чекають свого вирішення. Тож охарактеризуємо основні з них.

Енергетика не має системи державного управління та контролю

Це твердження провокаційне, тож я спробую його пояснити. Що ж я, власне, розумію під функцією державного управління та контролю? Нумо розгляньмо, як організована одна з гілок виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади — це міністерство. У чому основна функція міністерства, прописана в законі? Визначати та реалізовувати державну політику галузі. Не окремі завдання на каденцію міністра або Кабміну — а саме державну політику, для реалізації якої може знадобитися більше часу, аніж каденція одного міністра, навіть, можливо, більше, ніж одна каденція Президента, адже завдання у технократичних сферах часто потребують значної кількості часу. Тож система держуправління та контролю — це та система, що забезпечує розробку та реалізацію довгострокових державних програм.

У нашій країні чомусь є така практика, що після зміни влади всі рішення, що їх приймає попередній уряд, нівелюються наступним. Чому так відбувається?

І ще одна обов’язкова складова — це забезпечення наступництва рішень, якщо попередній уряд, попередній міністр енергетики розпочинали реалізацію якоїсь довгострокової державної програми. У нашій країні чомусь є така практика, що після зміни влади всі рішення, що їх приймає попередній уряд, нівелюються наступним. Чому так відбувається? Якщо якесь рішення було прийнято незаконно, нехай би винуватців притягли до відповідальності, а вже потім вносили поправки. Я вважаю, що це недолік системи влади взагалі.

Безумовною частиною будь-якого управління є наявність достатнього інструментарію та механізмів впливу. В енергетиці ключові підприємства за минулий уряд опинилися в підпорядкуванні різним міністерствам, а створені незрозуміло для чого наглядові ради в цих підприємствах взагалі відстоюють інтереси інших держав та фінансово-промислових груп, замість інтересів держави Україна. Очевидна відсутність у складі уряду галузевих візіонерів і технологів унеможливлюють суб’єктність цих галузей взагалі і, як результат, все підпорядковано зовнішнім лобістам, для яких одна мета — це фінансовий результат для їх спонсорів або корумпованих чиновників.

Більшість об’єктів енергетичної галузі є об’єктами критичної інфраструктури

І запорука стабільності країни — у правильному ставленні до цих об’єктів; у впровадженні системного захисту цих об’єктів від негативного впливу незалежно від форми його власності.

Наприклад, хтось купив на аукціоні енергетичне підприємство, завтра вирішив, що він припиняє його фінансувати або іншим чином змінює обсяги виробництва тощо, і підприємство припиняє виконувати свою функцію в загальний енергетичній системі …

Держава має бути захищеною від таких рішень. Тому на сьогодні на різних стадіях перебуває розгляд закону щодо об’єктів критичної інфраструктури. І ключова проблема тут у тому, що досі не визначений державний орган, який матиме повноваження по формуванню державної системи управління об’єктами критичної інфраструктури. Через визначення цього органу має реалізовуватися ключова функція державного контролю у такій критичній галузі, як перш за все енергетика. Таким органом може виступити, наприклад, СБУ — за умови правильного супроводу таких речей та певної спеціалізації. Це може бути прописано в законі і через нього й реалізовуватися. Але за відсутністю державного візіонера з цього питання важливе державне завдання не вирішується. Тобто на вищому рівні потрібно дійти якогось державного рішення і дотримуватися його на ділі; адже якщо не робити нічого, зовсім не означає, що ти не зробиш помилку! Щоб це стало правилом: якщо прийнято державне рішення, і це рішення є законним, то його потрібно виконувати, а не руйнувати і не починати з нуля.

Стан зношення об’єктів атомної енергетики настільки високий, що у нас виникне досить серйозний дефіцит балансу вже за 8–10 років

Ця інформація була публічно озвучена ще торік, але і досі в цьому напрямку не відбувається ніяких зрушень. Наприклад, в минулому уряді Міністр енергетики та захисту довкілля зробив заяву, що ми все будемо заміщати «зеленою» енергетикою — чудове рішення! Але варто розуміти, що період, коли відновлювана енергетика проводить генерацію, зовсім не збігається з профілем споживання, тож має проводитися певне маневрування і компенсація за рахунок інших джерел генерації, адже це все складові одного процесу. Від теплової генерації не можна просто взяти і відмовитися водночас!

Не можна не враховувати й соціальну складову: наприклад, працівники Зони відчуження — це окрема соціальна система, робота у складних умовах, і не можна людей просто взяти і позбавити цієї роботи, аби відзвітувати про скорочення витрат. Як не потрібно закривати і державні шахти теж — це робота для багатьох тисяч людей! І про них потрібно дбати, адже це питання щодо соціальної захищеності наших громадян. Розібратися, хто і як закуповує вугілля по завищених цінах, які причини збитковості та штучно побудованої боргової піраміди; навести порядок на ТЕС… Тут ми знову повертаємося до системи державного управління і контролю — хто має розібратися з цими питаннями? До компетенції яких органів має належати вирішення цього завдання?

Поки ми не перейдемо до максимально екологічних джерел енергії за справедливим ринковим тарифом, у нас є те, що є, і ми повинні генерувати необхідний обсяг електроенергії та забезпечувати нею країну. Не можна відключити одне, поки інше ще не з’явилося.

У галузі є інспекція ядерного регулювання, як і інші види центральних органів виконавчої влади з різними функціями й повноваженнями, проте системи, що їх би об’єднувала, на жаль, немає. І першочергове завдання — створити її та впровадити.

Відсутність довгострокових державних програм і наступництва в державних проєктах

Для того, щоб входити в довгострокові проєкти і створювати нові генеруючі потужності, відповідно, потрібно забезпечити інституційне наступництво загальнодержавних проєктів, які приймалися попередніми керівниками. Легко прийти й сказати: ми завтра відмовляємося від пластикових пакетів. Але це не програмна річ, це ініціатива! А підміняти ініціативами відсутність державних програм, націлених на довгостроковий ефект, не можна. Не різного роду ініціативи, які дадуть можливість робити піар-івенти, а реалізація державної політики в галузі через систему управління.

Окреме питання — це перегляд ролі держави в ядерній галузі. Буквально у всіх напрямах генерації присутні приватні інвестори. Тільки ядерна галузь є повною монополією держави, але така монополія призвела до фактичної відсутності державного управління і керування, та забезпечила не аби які прибутки приватним підрядникам з-за океану. Для реалізації довгострокових державних програм мають створюватись українські структури, які б накопичували досвід та експертизу, були повністю підпорядковані законам України, платили податки в Україні і створювали робочі місця для населення України.

Ще один необхідний етап на цьому шляху — формування конкретного кола людей з кредитом довіри від Президента та Уряду для надання їм певних повноважень та чіткою постановкою завдань, як-от: ми розробляємо державну систему управління енергетикою. Ми за три місяці маємо отримати план, через пів року — програми, після цього затвердити ці документи на рівні підзаконних актів. Таким чином я це бачу; інакше з цими питаннями ніяк не розібратися!

А опублікований план дій профільного міністерства на 2020 — це написати стратегію. Навіть коментувати таке не бачу сенсу.

Фінансування — суто управлінське завдання, проте воно не є основоположним, а належить до розряду функцій, що забезпечують, але не тих, що визначають

Наразі у нашій державі діє система перевернутої піраміди: у більшості проєктів міністерство фінансів диктує умови, буде це завдання виконуватися, чи ні, та за які умови особисто для певних чиновників. І часто поза увагою лишається багато складних питань, як, наприклад, про «виживання» Чорнобильської станції, яка на сьогодні має значне соціальне навантаження та важливу роль перш за все з екологічної точки зору. Перш за все, це містоутворююче підприємство для м. Славутича та ще певних населених пунктів, яке дає роботу близько 2400 співробітникам, і до того ж це підприємство, що вирішує низку стратегічних завдань.

Перш за все це завдання, пов’язані зі зняттям з експлуатації перших трьох енергоблоків. проєкт цей нетривіальний для будь-якої держави…. Нарешті побудували нове сховище для відпрацьованого палива замість того, що існує з самого початку експлуатації, передали його Чорнобильській станції. Тепер потрібно ж реалізувати переміщення відпрацьованого палива, яке там зберігається, забезпечити виконання всіх регламентних процедур. Але хто буде це фінансувати? Станція не генерує енергію, і не отримує доходу; за рахунок яких фондів знімати з експлуатації Чорнобильську станцію?

Тривалий час основна увага на ЧАЕС приділялась роботам по приведенню до безпечного стану 4-го енергоблоку. Але після завершення 1-ї черги і зведення нового безпечного конфайнменту, відомого як арка, увага та разом і фінансування міжнародних донорів закінчилося. Держава лишилась на самоті і з тим, що в середині тої арки, і з іншими енергоблоками, які зупинено майже 20 років тому.

У жодній з державних програм не передбачене фінансування зняття з експлуатації ЧАЕС! Але ж це питання не можна залишати вічно відкритим; його потрібно сформувати і винести на розгляд Кабінету Міністрів, який має прийняти рішення, яка саме програма зняття з експлуатації має реалізовуватись, яка її справедлива доведена вартість, яка щорічна потреба в фінансуванні, і за рахунок яких бюджетних надходжень туди мають бути спрямовані кошти, як і питання щодо контролю цих коштів, графіку та якості робіт.

Чому держава зняла з порядку денного питання щодо соціальної захищеності своїх громадян?

Що робити цим людям, які працюють у галузі енергетики, і яких збираються скорочувати? Куди їм подітися, якщо до пенсії ще далеко? Наприклад, французи розглядають у своїй практиці повний цикл поводження з ядерним паливом, та радіоактивними відходами, продуктами переробки палива, і знаходять зайнятість для людей — заводи з переробки палива, виробництва нового палива з вилучених урану та плутонію, інші, пов’язані між собою підприємства. У тій же Зоні відчуження можливості для додаткових виробництв — вони є! Це і територія 10-кілометрової зони, і трудові ресурси і неабияка забезпечуюча інфраструктура.

Навіщо нам платити гроші французам або росіянам за переробку наших ядерних відходів; чи не було б доцільніше кошти з фонду радіоактивних відходів вкласти у створення промислового комплексу в Україні разом із приватними інвесторами й забезпечити тим самим перш за все потреби галузі, зайнятість населення і міста Славутича, і найближчих територій? І чи хтось взагалі порівнював вартість двох варіантів — платити комусь і переробляти це у нас?

Взагалі, відсутність бізнес-підходу під час прийняття рішень щодо капіталовкладень за рахунок держбюджету вражає своїм безглуздям. Наприклад, проєкт другої черги нового безпечного конфайнменту, або так званий демонтаж нестабільних конструкцій над 4-м енергоблоком, оціночною, але не кінцевою вартістю в 2,5 млрд грн; чи проєкт з будівництва сховища високоактивних осклованих відходів, що мають повернутись після переробки з Російської Федерації… Хтось взагалі бачив ТЕО цих проєктів? Можливо, існують інші способи вирішення цих завдань? З приводу сховища, співавтором дизайну якого я був особисто, можу сказати так: якщо це сховище використовувати для відходів від переробки відпрацьованого ядерного палива, яке зберігається на ЧАЕС та буде зберігатись на Центральному сховищі відпрацьованого ядерного палива, що будує в Зоні відчуження Енергоатом, то його буду є економічний сенс, а якщо тільки для збереження перероблених відходів Ровенської АЕС, які 20 років тому були відправлені до Російської Федерацій, то ні. І річ у тім, що технологічна частина буде дорога у порівнянні з невеликою зоною зберігання. Але зону зберігання можна модульно нарощувати, як це зробили в Великій Британії на майданчику Селефілд. Але все залежить від завдань. Якщо будувати з прицілом на власну інфраструктуру з переробки відпрацьованого палива, то це одна справа. А якщо тільки під один міжнародний контракт, то інша. І відповіді на ці питання мають бути у Загальнодержавній програмі поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, якої взагалі не існує (Редакція — Програма поводження с радіоактивними відходами була у вигляді закону на 2008–2017 роки, строк дії якої завершився, без публічного звіту по використаних коштах).

Що таке взагалі ядерна енергетика в Україні?

Ця галузь розвивалася у дуже специфічних умовах: по-перше, вся експертиза знаходилась поза межами України, по-друге, вона виконувала функцію по забезпеченню електроенергією за дуже заниженим тарифом, аби всі інші напрями генерації могли дозволити собі тарифи вищі — це теплова та «зелена» генерації. А в результаті такого міксу для споживача тариф був таким, як є. На мій погляд, розвиток ядерної енергетики — єдиний дієвий шлях для того, щоб мінімум стабілізувати, максимум — понизити тариф на користування електроенергією для кінцевого споживача. А перехід на використання ядерної електроенергії як основного джерела енергії — це найкоротший шлях до вирішення більшості екологічних питань, і насамперед — щодо парникових викидів. Це відхід від використання вугілля, деревини і газу для виробітку електроенергії.

Наприклад, ніхто ж не говорить про те, що тепловий спосіб генерації теж має свої відходи, і проблема з їх утилізацією також стоїть гостро. І в екологічно безпечний спосіб вона не вирішується, адже результатом цього процесу є велика кількість шлаків, які нікуди не діваються.

Частина їх використовується у будівництві доріг, але є види шлаків, які не можуть бути використані в такий спосіб, і тому вони просто складуються на окремих площадках. І нема жодної технології, яка дозволила би працювати з цими відходами! На відміну від атомної енергетики, де ми маємо міжнародний досвід абсолютно повного життєвого циклу щодо використання побічних продуктів генерації електроенергії. Мабуть, це одна із найбільш зарегульованих та прогресивних галузей. Найменша нештатна ситуація, пов’язана з об’єктом ядерної енергетики, стає об’єктом гласності, по ній робиться розгляд помилок та висновки і приймаються міри, щоб це ніколи не повторилося. Чи є подібне у галузях теплової та гідро генерації? Мені про таке не відомо.

На сьогодні світова тенденція схиляється до переоцінки судження, що ядерна енергетика не є екологічно чистою. Навпаки, з точки зору виробітку електроенергії, вона є на 100 % екологічно чистою. Так, вона має побічні продукти цього процесу, але при застосуванні усіх наявних технологій, які ще й постійно розвиваються, поводження з цими відходами таке ж безпечне! І приклад тому — багато європейських країн, що є для нас зразком екологічно чистого виробництва, наприклад, Швейцарія. Ця країна не відмовилася від видобутку електроенергії через атомну енергетику; інша справа, як там налаштовано життєвий цикл подальшого поводження з продуктами переробки. Подібний досвід маємо у Великобританії, Франції, інших країнах.

На жаль, сьогодні жодне енергетичне підприємство в Україні не заробляє стільки, як європейські, щоб мати можливість витратити 2–3 мільярди доларів на рік на розвиток власної інфраструктури.

Тож ми змушені ретельно рахувати вартість будівництва кожного сховища, кожного інфраструктурного об’єкта. Іноді краще інвестували в технологію, як у річ довгострокову, та використати наявні сховища замість будування нових. А для цього профільне міністерство повинно мати програми — яку вибираємо технологію, який план фінансування, яке ТЕО це доводить, хто несе відповідальність за реалізацію, кого залучити з міжнародних партнерів і т. ін.

Основа основ будь-якого менеджменту — трудові ресурси

Потрібно з’ясувати, що з себе ці ресурси представляють і використати їх для вирішення зрозумілих завдань, поставлених досвідченим керівником відповідно державного органу управління. Це вміння працювати з наявними ресурсами і кадрами, вміння виявляти якої експертизи бракує і яким чином її можна спочатку залучити, а потім розвивати всередині. Спочатку — завдання, потім — ресурси, далі — управління цими ресурсами і виконання чи невиконання завдання, або керування змінами. Але якщо є ресурс, є фінансування, але немає завдання, програми… то про будь-який рух не йдеться. Тільки про рух коштів невідомо куди.

Нікуди самі не зникнуть з нашої території радіоактивні відходи та відпрацьоване ядерне паливо, не з’являться в одну мить нові ядерні енергоблоки, що мають замінити існуючі застарілі і дуже небезпечні, — це все проблеми, які потрібно розв’язувати.

Я не можу робити будь-яких зауважень до тих, хто нині займає керівні посади в державі — оцінювати їх роботу мають ті люди, що їм довірили ці ролі і повноваження. Своє завдання я бачу в тому, щоб підказати, за якими критеріями можна зробити оцінку. З нізвідки не з’явиться загальнодержавна програма. Нікуди самі собою не зникнуть з нашої території радіоактивні відходи та відпрацьоване ядерне паливо, не з’являться в одну мить нові ядерні енергоблоки, що мають замінити існуючі застарілі і дуже небезпечні, — це все проблеми, які потрібно розв’язувати.

Роблячи висновки стосовно когось, варто звертати увагу не на персоналії, а на оцінку ідей і вчинків. Я теж хотів би, щоб мене сприймали саме так — через ті вчинки та ідеї, автором яких я виступаю.

Ще нічого не втрачено, тому що нам є чим працювати і над чим працювати

Ситуацію, що склалася, в будь-якому разі треба виправити та вивести її на якісно інший рівень. У нас вистачає внутрішньої мотивації, сил і можливостей аналізувати, робити висновки, пропонувати — врешті, братися й робити, для того щоб це змінити. Нашій галузі ще рано писати некрологи! Ми вміємо розбиратися у власних помилках та робити з них висновки. Але для цього потрібно створювати системи. Хотілося б, щоб для наших політиків основною мотивацією і питаннями престижу були не вирішення власних меркантильних питань, а успішне вирішення завдань державного масштабу.

Українці повірили в те, що зміни на краще можливі, адже такий високий рівень довіри, який отримав теперішній Президент, говорить багато про що. Люди повірили, що можливе упровадження нових методів управління державою, і кредит довіри Президенту з боку професійної спільноти продовжує лишатися стійким. А ті помилки, які ми бачимо — їх потрібно оприлюднювати, збиратися разом міністерствам, готувати ці програмні документи; вирішувати, яким чином це буде супроводжуватись з боку Офісу президента. Щоб це дійсно почало працювати!

Оптимізм є, але це оптимізм реаліста…
Тут немає проблем, а є нерозв’язані завдання

Оптимізм є, але це оптимізм реаліста, який розуміє, що є проблема, її можна вирішити, є конкретні складові успіху, і до цього можна і потрібно йти. Тут немає проблем, а є нерозв’язані завдання. І я хотів би, використовуючи свій досвід і напрацювання, звичку до персональної відповідальності, які здобуто під час більше ніж 25 років праці в технологічному проєктному бізнесі, стати частиною тієї експертної команди, яка б спільними зусиллями знаходила б вирішення для цих завдань.

Статтю опубліковано в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №4, 2020.