Чому саме зараз потрібно розпочати модернізацію водної галузі: головні причини, що гальмують процес

Останніми роками ми почали звикати, що воду з крана пити не можна, її потрібно замовляти або купувати в пляшках. При цьому, відвідуючи країни ЄС, радіємо можливості пити воду навіть із фонтанчиків у парках, не кажучи вже про воду з крану.

Ставлення до води як до ключового ресурсу суспільства — це прикмета рівня розвитку держави. Що вище рівень інституціонального розвитку, то ефективніше використовується вода, то більше приділяється уваги екосистемі загалом. Тому в розвинених суспільствах контролюють «баланс» в потребі чистої води, щоб ніхто зі стейколдерів не задовольняв свою потребу в цьому ресурсі за рахунок інших: наприклад, підприємства за рахунок споживачів або за рахунок екосистеми.

В Україні у суспільства поки що немає відчуття, що водні джерела потребують захисту. Ми поки що не співвідносимо, скажімо, річкову воду з водою, яку ми отримуємо з кранів, Немає розуміння взаємодії якісної води зі здоров’ям громадян.

Вода в річках, здається, існує у нас окремо від води, яку водоканали подають в мережі. Водночас європейська система управління водними ресурсами має іншу логіку — інтегроване управління водними ресурсами, яка зафіксована в багатьох директивах ЄС. Україна почала рухатись цим шляхом, підписавши Угоду з ЄС в 2014 році.

Проблеми стають можливостями для галузі

Грошовий обсяг ринку модернізації водної галузі України, згідно з підрахунками профільної асоціації та європейських експертів, становить майже 40 мільярдів доларів. І ці кошти необхідні для того, щоб стабілізувати галузь: побудувати нові очисні, модернізувати водоканали великих міст, зробити санацію труб.

Кошти та розуміння необхідності інвестування у водні підприємства країни у МФО є, але немає достатньої «інфраструктури» для якісного використання цього фінансового ресурсу. Пілотні проекти з модернізації окремих підприємств започатковано ще на початку 2000-х. Та все ж системна модернізація досі не запущена з багатьох причин.

Головні причини, що гальмують процес модернізації

Серед головних причин, які гальмують процес модернізації, першочерговою можна назвати відсутність політичного «замовлення». Немає суб'єкта і системного інтегратора цього процесу. Бюджет України не тільки не здатен поки що інвестувати в модернізацію, а й не в змозі створити інституції, які б могли ефективно використати кредитні кошти міжнародних фінансових інституцій.

Друга суттєва причина досі відсутнього розвитку — держава не усвідомлює глибину проблеми! Тому немає сильної і системної позиції на «підтягування» українських водоканалів до рівня європейських.

Відсутній механізм захисту інвесторів в комунальну інфраструктуру. Недостатній запит від населення на оновлення інфраструктури, на підвищення якості води, стану річок та навколишнього середовища. Вартість логістики води і стоків є непомітною у собівартості комунального, споживчого та політичного «продуктів».

Компанії, які працюють з водоканалами, усвідомлюють, що окремі підприємства не здатні зараз вирішити питання самостійно. А бізнес не є чимось окремим від суспільства. Ми також живемо в цій країні і не хочемо залишати дітям у спадок водоканали та очисні споруди, побудовані ще в радянські часи.

Варто зазначити, що, наприклад, у Польщі, дуже зрозуміла модель трансформації, яку обрала галузь і достатня кількість галузевих спеціалістів. Україна могла б взяти цю модель за взірець і її впровадити, але є культурні відмінності, регіональні аспекти тощо.

Наша країна має дещо іншу історію, тому нам потрібно шукати свої моделі, які будуть діючими та ефективними саме у нас.

Про польський досвід

Сьогодні у Польщі функціонує понад 3000 очисних споруд. 821 очисна споруда здатна усувати біогени з високою концентрацією. На цих очисних спорудах — 140 біогазових установок, 40 сушарних установок осаду.

Сьогодні на підприємстві працює 232 особи. У самому Тарнові мешкає 110. тис осіб (35-те за величиною в Польщі місто) та майже 300 тис. у передмісті.

Підприємство має 5 водозаборів. Водоканал обслуговує місто та 10 територіальних одиниць. На весь об'єкт — одна очисна споруда, що очищає 12–16 млн кубометрів води на рік.

Підприємство обслуговує 25 тисяч клієнтів. Зазначимо, що в Польщі клієнтом є не квартира, а багатоквартирний будинок. Угода підписується не з власниками квартири, а будинком.

1368 км — загальна мережа, вибудувана за 110 років. І можна сказати, що найбільша розбудова відбулася за останні 25 років за допомогою коштів ЄС. Будівництво нових мереж було незначним, в основному — реіновація і модернізація каналізаційних споруд (128 КНС).

Щодо форм власності, вони в Польщі різні. Водоканал може бути заснований гміною (теродиниця), яка визначає бюджетну одиницю, що управлятиме водоканалом, а також може бути утворена спілка.

Отже, керування майже 500 мереж здійснюється гмінами, більшість з яких є ТОВ, решта — бюджетні. Оскільки часто-густо у гміни обмежений ресурс, громада шукає рішень. Тут і виникає форма кооперації з публічними торгами. Проте, якщо гміна робить кожен крок через публічні закупівлі, то підприємство може приймати рішення самостійно (до 1200 тис. євро без тендера). Часом буває так, що є обставини для створення спілки і такі рішення приймаються. Це дозволяє прискорювати процеси модернізації.

Коли було створено підприємство, коштів на розвиток було бракувало (як і в нашій державі). Наразі це це сучасне підприємство, створене 1994 року, в 2004 році проведено інвентаризацію майна. Для початку мають бути аналітичні дані та чітко окреслені стратегія розвитку.

Найважливіший елемент залучення інвестицій — реальні об'єктивні плани (наприклад: розрахунок правильного об'єму труби, з врахуванням потужностей).

Зменшення ризиків переінвестицій, правильні розрахунки — це те, на що мають звернути увагу українські підприємства!

Одним із вирішальних моментів є ретельні розрахунки того, які реальні витрати мають бути здійснені, без завищення показників. Адже модернізація обов'язково спонукатиме до оптимізації всіх показників — і витрат води, і масштабів каналізаційних споруд. Якщо в розрахунки закласти вдвічі більше стічних вод, ніж буде отримано в результаті — одразу є ризик отримати переінвестиції.

Якщо вже очисні споруди мають більшу потужність, ніж потрібно, можна розширити мережу приймання стоків — це приводить до оптимізації технологічних процесів (таким було рішення Тарновського водоканалу щодо виправлення розрахунків модернізації).

Загалом у Польщі змінена технологія водопідготовки і оновлена водопровідна мережа. Основна реновація — санація труб різними методами. Це головне завдання, виконане Польщею під час модернізації водопровідної галузі.

Як приклад, 1966 року сталося 160 аварій, а сьогодні після санації на такій же дільниці — 0 аварій. Це про втрати води!

Звісно, у Польщі, як і в інших країнах Європи, одним із чинників різкого зниження споживання води є тариф.

Дещо з історії

У 2003 році у Польщі 1500 крайових агломерацій включили до державної програми очистки комунальних стоків. На сьогодні за 17 років здійснено чотири актуалізації програми. Кошти ЄС отримали лише ті, кого було включено до цієї програми.

Підприємства були вмотивовані пройти всі директивні процедури євроспільноти, щоб згодом отримати кошти на модернізацію.

Шлях «водної євроінтеграції» в Україні потребує зміни системи управління водними ресурсами та може стати потужним стимулом для модернізації галузі водопідготовки та водовідведення. Ця галузь одночасно є найбільшим забруднювачем річок (за рахунок дуже неефективної роботи очисних споруд), тому цю систему потрібно негайно змінити.