Торгівля квотами на викиди як механізм контролю забруднення вперше з’явилася в Сполучених Штатах Америки в 1968 році. На міжнародному рівні інструмент запрацював у рамках Кіотського протоколу. Система торгівлі викидів зарекомендувала себе як досить ефективний шлях досягнення кліматичних і екологічних цілей, але головним критерієм її успіху є технічні характеристики торгівлі.
В Європейському Союзі з 2005 року система торгівлі викидами працює за принципом «обмежуй і торгуй» (cap-and-trade). У відповідності до цієї системи компетентний орган визначає загальний бюджет викидів, які можна здійснювати протягом певного часу, а потім ці викиди розподіляються між забруднювачами – учасниками ринку. Дозволи на викиди визначаються в залежності від певних параметрів діяльності, таких як виробництво або споживання енергії. У цій системі немає граничної межі обсягу викидів, проте кількість дозволів збільшується або зменшується в залежності від економічної діяльності. В ЄС система торгівлі викидами була запроваджена в якості гнучкого механізму для допомоги країнам-членам у досягненні цілей Кіотського протоколу. Сьогодні в європейській СТВ бере участь більше 11 тисяч установок. Як і очікувалося, СТВ стала найбільш амбітною програмою щодо контролю та обмеження викидів парникових газів, яка сформувала вуглецевий ринок ємністю в десятки мільярдів євро.
Контроль за системою торгівлі викидів здійснює в кожній країні уповноважений орган влади, який видає квоти на викиди парникових газів і встановлює факт правильного списання квот, відповідних викидам установки. Квота (вуглецева одиниця) дає право на компенсацію однієї тони вуглекислого газу або іншого парникового газу з урахуванням коефіцієнта глобального потепління. Квоти – це фактично «квазі-гроші», своєрідна екологічна валюта. Для обслуговування їх обігу створюється Реєстр вуглецевих одиниць – електронна система для видачі, зберігання і списання вуглецевих квот. За кожну несплачену тонну викидів СО2-еквіваленту в ЄС передбачений штраф в 100 євро, що значно перевищує номінальну вартість квоти на вуглецевому ринку. Сплата штрафу не звільняє від обов’язку компенсувати викиди квотами.
Сама СТВ в цілому досить проста. Для певної категорії джерел викидів встановлюється загальний граничний обсяг викидів, на який випускаються квоти. Частина цих квот розподіляється безкоштовно між установками, а частина продається через аукціони. Якщо установка не перевищує кількість отриманих безкоштовних квот за допомогою, наприклад, заходів з енергоефективності, різниця між фактичними викидами і виданими квотами може продаватися. Якщо підприємство не може «вкластися» в надані йому квоти, навіть завдяки заходам щодо зменшення викидів, у нього є можливість придбати додаткові квоти на ринку в інших компаній або на аукціоні, і, таким чином, не порушити законодавство.
В результаті формується ринок, який стимулює компанії шукати рішення з найменшими витратами для скорочення викидів там, де вони можуть бути досягнуті, а ринок створює таку вартість на викиди парникових газів, яка відображає найменш затратні шляхи їх скорочення.
Запуск СТВ в Європейському Союзі не обійшовся без «провалів». Наприклад, під час пілотної, першої фази, надмірна емісія квот і неможливість їх перенесення на період 2008-2012 років привели до падіння вартості квоти – з 33 євро до 20 євроцентів за тонну викидів, що не сприяло справедливій оцінці вуглецю і скорочення його викидів. Але Єврокомісія вважає першу фазу навчальною і пояснює невраховані моменти дуже швидкими темпами впровадження Директиви 2003/87/ЕС, коли країни просто не встигли зібрати достовірні дані викидів.
«Цілі впровадження СТВ для України, окрім виконання міжнародних зобов’язань, включають стимули до модернізації й підвищення енергоефективності виробничих активів, передумови для виходу на регіональний (СТВ ЄС) і можливий світовий (в рамках Паризької угоди) ринки торгівлі квотами на викиди ПГ, залучення інвестицій до ключових секторів економіки, усунення потенційних перешкод для українського експорту до країн, де викиди враховуються у виробничих витратах (перш за все, країн ЄС)», – акцентують експерти Світового Банку.
Розподіл квот можливий тільки відповідно до двох принципів: безкоштовно і з аукціону. В ЄС на першій фазі тільки 5% квот виставлялися на аукціон, інші надавалися підприємствам безкоштовно, на другій – 10%, на третій фазі (2013 – 2020 рр.) вже 50% квот розподіляються за принципом продажу на аукціоні. Передбачається, що в Україні на першому етапі роботи СТВ на торги потрапляє 10% квот.
Крім встановлення чіткого обмеження на викиди, СТВ формує для всіх підприємств в рамках системи стимули для інвестицій в ті галузі, де скорочення викидів найімовірніше. Варто зазначити, що кошти від продажу квот з аукціону потрапляють до державного бюджету і можуть бути спрямовані на додаткові заходи зі скорочення викидів (субсидії, спецфінансування проектів). Найголовніше для державної машини те, що вона перекладає відповідальність за скорочення викидів в енергетиці і промисловості на сам бізнес – в ЄС це більше 50% викидів всіх держав-членів, а в Україні ця частка буде ще вище – до 80% викидів парникових газів.
Джерело: https://bellona.org/
Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»