Як розробити ЕКОполітику з нуля?

Ірина Швець, керівник екологічного відділу Покровської міської ради, провідний аудитор системи екологічного менеджменту.

Від редакції:

Система екологічного менеджменту одна із найважливіших складових природоохоронної діяльності на підприємстві. Екологічна політика є тим документом, на підставі якого оцінюють усю природоохоронну діяльність підприємства. Важливо, щоб даний проєкт був підготовлений належним чином, відповідно до вимог EMAS та/чи ISO 14001 і був схвалений зацікавленими сторонами. Як досягти успіху та уникнути помилок в написанні проєкту? З’ясовуємо в матеріалі та пропонуємо алгоритм розробки успішної екологічної політики підприємства

Формування системи екологічного менеджменту відбувається по спіралі: починаючи із розробки програм, затвердження і закінчуючи публічним декларуванням розробленої екологічної політики та цілей. 

Основні принципи екологічної політики повинні включати в себе: поліпшення і запобігання негативного впливу на навколишнє середовище. 

Подальша послідовність взаємопов’язаних дій в системі екологічного менеджменту містить: 

• планування,
• організацію,
• практичну реалізацію,
• внутрішній моніторинг,
• контроль діяльності, здійснюваної відповідно до прийнятої політики.

Екологічна політика є складовою частиною системи менеджменту підприємства, що реалізує завдання охорони навколишнього середовища. Робота системи повинна координуватися з іншими підрозділами підприємства (наприклад, з управлінням виробництвом, фінансами, якістю, охороною праці). 

Ретельне планування є необхідною умовою успіху в розробці та впровадженні екологічної політики. Планування впровадження спирається на кілька основних постулатів: 

1. до початку планування необхідно прийняти деякі ключові рішення (визначити сферу дії; обрати пріоритети відповідно до цілей впровадження; визначити глибину інтеграції систем менеджменту); 
2. визначити ступінь документування системи і використання електронної документації;
3. обрати і забезпечити можливість застосування підходів мотивації. 

Також для розробки екологічної політики необхідно залучати фахівців, керівників середньої та нижчої ланки підрозділів, відповідальних за відповідні дії (це стосується розробки робочих процедур, визначення екологічних аспектів, планування, розроблення програм моніторингу).

Важливо!
Екологічну політику, як і всю систему екологічного менеджменту, слід розробляти за принципом послідовного вдосконалення. В першу чергу, вона повинна бути спрямованою на досягнення кращих показників екологічної діяльності та поетапне наближення до поставленої мети, вибір реальних цілей і визначення реального часу їх досягнення. 

Виділяємо основні кроки задля розроблення успішної екологічної політики підприємства: 

Серед найефективніших підходів можна виділити такі: 

• використання найкращих прикладів розроблення екологічної політики (згідно EMAS/ISO 14001) як основи для розроблення власної політики; 
• проведення робочого семінару відповідальними особами для структурних підрозділів з метою виявлення ключових питань та існуючих екологічних пріоритетів і створення екологічної політики з урахуванням цих питань і пріоритетів; 
• включення вимог EMAS/ISO 14001 щодо розробки екологічної політики в існуючу екологічну політику підприємства. 

У процесі вивчення досвіду інших підприємств щодо розроблення екологічної політики та обговорення ключових питань членами робочої групи й іншими залученими працівниками підприємства створюються умови для формування цілісної картини внутрішніх запитань і проблем, з якими доведеться зіткнутися при запровадженні 

Огляд і аналіз екологічних політик інших підприємств можуть бути дуже корисними, проте політика даного підприємства не повинна бути просто «скопійованою», а має бути унікальною й відображати індивідуальні екологічні виклики та можливості підприємства.

Цей крок передбачає визначення кола тих осіб, які повинні брати участь у розробленні екологічної політики. Серед них можуть бути: 

• вище керівництво підприємства, яке відіграє ключову роль в успішній реалізації системи екологічного менеджменту; 
• певне коло керівників середньої та молодшої ланки, в основному інженерно-технічні працівники, які братимуть активну участь у реалізації екологічної політики і системи екологічного менеджменту; 
• фахівці у сфері екологічного менеджменту та ін. особи, які можуть допомогти у підтримці системи екологічного менеджменту та в поліпшенні екологічних результатів діяльності підприємства; 
• представники інвесторів чи керуючої компанії при наявності, які можуть забезпечити підтримку і сприяти підвищенню рівня поінформованості в питаннях екологічного менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. 

Екологічна політика є засобом зв'язку, тому вона повинна бути доступною для розуміння всім зацікавленим колам. Серед них є: 

• усі співробітники підприємства; 
• члени наглядової ради ради; 
• постачальники (у тому числі фінансові структури), підрядники та клієнти; 
• громадськість, яка часто представляє три групи інтересів: місцевих мешканців, які залежатимуть від екологічних ефектів, спричинених екологічним управлінням підприємства; груп, які лобіюють екологічні інтереси територіальної громади; конкурентів (особливо в контексті міжнародних ринків чи державних закупівель); 
• акредитовані екологічні верифікатори, які здійснюють перевірку системи екологічного менеджменту. 

Дуже важливо забезпечити на підприємстві пріоритетність екологічних питань і отримати підтримку системи екологічного менеджменту з боку вищого керівництва.

Тут слід акцентувати увагу на прихильності керівництва до ідеї розроблення екологічної політики підприємства. Цього можна досягти, заручившись підтримкою Директора чи Генерального директора або керівництва керуючої компанії. 

Не зайвими будуть і присутність вищого керівництва на семінарах та обговореннях керівниками структурних підрозділів питань, пов’язаних з формуванням екологічної політики, і розміщення на вебсайті підприємства із зазначенням підтримки з боку Директора/Генерального директора підприємства. 

Хоча EMAS містить основні вимоги до змісту екологічної політики, проте дуже важливо, щоб політика дійсно відображала характер, структуру і пріоритети управління на підприємстві.

• планування процесу розроблення екологічної політики робочою групою; 
• складання переліку цілей, сфер інтересів і напрямів діяльності у сфері охорони навколишнього середовища; 
• розроблення проєкту екологічної політики.

Четвертий крок передбачає ґрунтовний підхід до формування змісту екологічної політики, який розкриває сутність системи і важливість цього документу для підприємства. 

Екологічна політика є тим документом, на підставі якого оцінюють усю природоохоронну діяльність підприємства і який може викликати найбільшу зацікавленість з боку працівників підприємства та інших стейкхолдерів. Тому дуже важливо, щоб цей документ був підготовлений належним чином відповідно до вимог EMAS та/чи ISO 14001 і був схвалений зацікавленими сторонами. 

Перед безпосереднім розробленням екологічної політики важливо приділити достатньо уваги плануванню процесу її розроблення робочою групою. Зокрема необхідно проводити достатню кількість засідань робочої групи системи екологічного менеджменту, присвячених екологічній політиці підприємства. Під час таких засідань потрібно, насамперед окреслити процес розроблення політики загалом для підприємства, знайшовши відповіді на запитання:

• Яким чином екологічна політика може стати політикою для управління та розвитку виробництва?
• Як забезпечити участь представників вищого керівництва у процесі прийняття рішень щодо системи екологічного менеджменту та їх підтримку?

Далі визначається коло осіб, які в силу своїх посадових обов’язків зобов'язані розглянути відповідні матеріали і підготувати проєкт екологічної політики. Для цього потрібно переглянути існуючу документацію підприємства для виявлення існуючих зобов'язань у сфері охорони навколишнього середовища. Після цього слід спланувати графік проведення переговорів, визначити основних зацікавлених сторін, розробити заходи щодо їх залучення до процесу, а також сформувати план-графік роботи аж до отримання очікуваних результатів. 

Наступний етап передбачає складання переліку цілей, сфер інтересів і напрямів діяльності в сфері охорони навколишнього середовища на підприємстві з обов’язковим посиланням на офіційні документи, з яких взяті такі дані (із зазначенням назви документа, номера версії, дати створення). 

Важливо!
Важливими документами є «Стратегія розвитку підприємства» (якщо така розроблена), плани розвитку підприємства, екологічний аудит тощо. 
Результати екологічного аудиту чи моніторингу показують вплив на довкілля і стан природоохоронної діяльності підприємства, їх використовують у процесі розроблення як екологічної політики, так і екологічної програми підприємства. 

На підставі зібраної і проаналізованої інформації робоча група розробляє проєкт екологічної політики, в якому обов’язково має зазначатися, що ця політика відображає повною мірою характер і масштаб впливу на довкілля, а також особливості діяльності підприємства і відповідає вимогам EMAS та/чи ISO 14001. 

Довідково:
В екологічній політиці, окрім вказівки про підтримку вищим керівництвом цього документу, слід внести обов’язкові положення щодо діяльності підприємства у напрямку постійного покращення, запобігання забрудненню, відповідності чинному законодавству та іншим вимогам. 
Політика повинна бути чітко сформульована, однозначна, стисла, написана зрозумілою і доступною для широкого кола осіб мовою, знаходитися у вільному доступі для громадськості. 

Систему розробляють на довготерміновий період, яка має бути реалістичною і практично реалізованою. Визначати межі екологічних цілей та завдань підприємства. Слід відзначити, що зобов'язання, які містяться у екологічній політиці, мають бути обов’язково виконуваними, реалістичними, досяжними, а також сприяти розвитку системи управління навколишнім середовищем. Також враховувати виявлені у процесі попереднього аналізу екологічні аспекти і впливи (прямі і непрямі), що стосуються напрямів діяльності підприємства та використання ресурсів. 

Керівництво підприємства, розробляючи систему екологічної політики, повинні взяти на себе зобов’язання запровадити різноманітні компоненти та принципи системи екологічного менеджменту, серед яких найважливішими є: 

• Посилення почуття відповідальності за навколишнє середовище серед працівників підприємства на всіх рівнях. 
• Попереднє оцінювання впливу на навколишнє середовище всіх нових видів діяльності, продуктів і процесів. 
• Оцінювання і перевірка впливів (особливо суттєвих) поточної діяльності підприємства на навколишнє середовище. 
• Запровадження заходів щодо запобігання або ліквідації забруднення, а де це неможливо, скорочення викидів забруднювальних речовин і обсягу відходів до мінімуму та економія ресурсів повинні здійснюватися з урахуванням можливості застосування чистіших технологій. 
• Вживання заходів щодо запобігання аварійним викидам забруднювальних речовин чи емісії енергії. 
• Встановлення і застосування процедур моніторингу для перевірки рівня дотримання екологічної політики. 
• Встановлення й оновлення процедур та дій, які слід здійснювати у разі виявлення фактів недотримання екологічної політики, екологічних цілей чи невиконання завдань. 
• Неухильне дотримання законодавчих вимог з метою мінімізації впливів будь-яких аварійних викидів у навколишнє середовище. 
• Надання громадськості інформації про свою діяльність, яка необхідна для розуміння впливів на навколишнє середовище і забезпечення відкритого діалогу. 
• Надання відповідних рекомендацій підрядникам щодо ідентифікації відповідних екологічних аспектів використання та утилізації продукції, що утворюються на території підприємства. 

Окрім перелічених вище вимог, у політиці повинні також розглядатися такі питання, як: 

• Оцінка, контроль і зниження рівня впливу діяльності на різні складники навколишнього середовища. 
• Енергетичний менеджмент, збереження енергетичних ресурсів. 
• Менеджмент сировини, збереження і транспортування сировини; менеджмент водних ресурсів та їх збереження. 
• Утворення відходів, транспортування, утилізація, повторне використання та розміщення. 
• Оцінка, контроль і зниження рівня шуму в межах та поза межами підприємства. 
• Вибір нових виробничих процесів і зміна існуючих. 
• Планування продукції (дизайн, упакування, транспортування, використання та утилізація). 
• Екологічна та практична діяльність підрядників, субпідрядників і постачальників. 
• Запобігання і обмеження кількості екологічних катастроф. 
• Порядок дій у випадках екологічних аварій. 
• Забезпечення інформацією та підготовка кадрів з питань охорони навколишнього середовища. 
• Надання інформації з екологічних питань зацікавленим особам.

Після розроблення проєкту екологічної політики варто перевірити текст документа на відповідність вимогам EMAS та/чи ISO 14001, а лише потім надати його зацікавленим сторонам як всередині організації (керівникам структурних підрозділів), так і зовнішнім стейкхолдерам (ділові кола, громадські організації, екологічні експерти тощо) для проведення консультацій.

Проєкт екологічної політики можна розмістити на офіційному сайті підприємства, зробити розсилку електронною поштою, провести зустрічі із зацікавленими сторонами, опублікувати оголошення на дошці оголошень чи у корпоративній пресі і т. ін.

Консультації із зовнішніми стейкхолдерами дають підприємству можливість продемонструвати готовність до діалогу з громадськістю та визначити найбільш ефективні шляхи проведення консультацій. Серед методів проведення консультацій всередині підприємства можна виділити такі: спеціальні наради; використання системи корпоративного опитування; розповсюдження внутрішнього інформаційного бюлетеня або пам'ятки; взаємодія з профспілками. 

На підставі відгуків, отриманих у результаті цих консультацій, доопрацьовують робочу версію політики (проєкт), при цьому вона повинна, як і раніше відповідати вимогам EMAS та/чи ISO 14001. 
Удосконалений проєкт екологічної політики необхідно надати вищому керівництву, яке може внести свої доповнення і зміни, а опісля ухвалити рішення про прийняття даної політики. 

Важливо!
Екологічну політику підписує перша особа підприємства. 
Остаточна версія екологічної політики підприємства повинна бути документально оформлена, представлена у письмовому вигляді за підписом керівництва, з указуванням дати набрання чинності (зазвичай це наказ та додаток до наказу). 

Після затвердження проєкт доносять до працівників підприємства, громадськості міста та інших зацікавлених сторін. 

Орган, який сертифікуватиме систему екологічного менеджменту, може запросити інформацію про шляхи забезпечення публічної доступності екологічної політики, тому важливо детально розробити механізм поширення екологічної політики. 

Всередині підприємства варто використовувати такі шляхи поширення інформації, як:

• внесення її до програми навчання нових працівників; 
• розміщення на всіх можливих інформаційних стендах, які є на підприємстві; 
• організація невеликих нарад для керівників структурних підрозділів, на роботу яких ця політика матиме безпосередній вплив тощо. 

Для зовнішніх зацікавлених сторін екологічну політику можна донести шляхом інформування офіційними листами та публікації у місцевих газетах, розміщення на офіційному вебсайті підприємства та у корпоративній продукції (буклети, блокноти, газета тощо).

Після оприлюднення екологічної політики наступає етап її запровадження, який передбачає доведення основних положень екологічної політики до працівників та інших зацікавлених сторін, забезпечення достатнього рівня її розуміння, і безпосереднє втілення цілей екологічної політики. 

Екологічну політику періодично перевіряють на предмет виконання зобов'язань, викладених у ній. Це гарантує, що документ є актуальним і придатним для використання у повсякденній діяльності підприємства. 

Визначення на початкових етапах механізмів, які забезпечуватимуть постійне оновлення політики, матиме важливе значення для довготермінового успіху процесу запровадження системи екологічного менеджменту. Серед вагомих чинників, які стимулюють перегляд екологічної політики, можна виділити:

• зміни в законодавстві, що стосуються політики; 
• досягнення чи втрату актуальності поставлених цілей;
• зміну можливостей організації;
• пропозиції від зацікавлених сторін, скарги від громадськості на незадовільний рівень управління природоохоронною діяльністю на підприємстві тощо.

Порівняльна характеристика особливостей та переваг екологічного менеджменту на підприємстві

Стаття є частиною журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»  №3, 2021