Проект групи компаній «МЕДІА-ПРО»
Отримувати новини

Статті

Повернутися до переліку cтатей
Охорона водних ресурсів

Водокористувач платить»: реформи за європейським принципом. Практичні питання для еколога. Частина 2

У № 7 журналу «Екологія підприємства» ми розпочали серію практичних роз’яснень від експертів водогосподарської справи.
У цьому інтерв’ю на найгостріші запитання від екологів, що надійшли у червні, відповідає Голова Держводагентства Ірина Овчаренко

Описание: Описание: Описание: \\FILESERVER\mediapro\Журналы\Екологія підприємства\Верстка\2018\08_2018\+Овчаренко\+новые фото\P1090506.JPGЯкі проблеми та виклики в роботі для Держводагентства наразі є головними, та до чого готуватися підприємствам найближчі півроку-рік?
І. О: За той час, що я очолюю Держводагентство, ми взялися за обсяг роботи, пов’язаний з переходом на європейські стандарти управління водними ресурсами. Це і внутрішні питання, які приблизно на 60% перебудовують структуру галузі, підходи до управління водними ресурсами, а також дотичні питання, які стосуються підприємств. Зокрема, це дозволи на спецводокористування, проведення робіт на землях водного фонду, які теж дещо змінюються. Робота галузі водного господарства межує в допоміжній діяльності і з підприємництвом, і з аграріями, тож поєднує в собі елементи управління. Саме тому існує маса питань, які дійсно потребують відповідей.

Що дає принцип басейнового управління водними ресурсами? Яка його головна мета?
І. О: Зараз ми впроваджуємо інтегроване управління водними ресурсами за басейновим принципом. Ключове слово — «ІНТЕГРОВАНЕ УПРАВЛІННЯ». Інтегроване управління водними ресурсами за басейновим принципом — це процес, що сприяє узгодженому використанню і управлінню водними, земельними та іншими ресурсами у взаємозв’язку з потребами усіх водокористувачів у межах басейнів річок, водогосподарських ділянок. Тобто, коли ті сфери, ті галузі, які є водокористувачами, приймають рішення в управлінських процесах, у тому числі — стосовно розподілу грошей, але вже на платформі басейнової ради.
Не треба бути спеціалістом, щоб розуміти — річку не можна зупинити кордонами області, міста або села. Річка має свій шлях, свою гідрологію та свої особливості, тож і розглядати її в контексті однієї області нелогічно. Ми до цього йшли ще до того, як підписали Угоду про асоціацію, тобто до жовтня 2014 року, але, звісно, не такими семимильними кроками, як після підписання Угоди.
Це природний процес управління в поєднанні з урахуванням думки водокористувачів при прийнятті управлінських рішень; саме такий інструмент впливу дає басейновий принцип підприємцям.

Що це дає з боку екології і якості для річок та водних ресурсів?
І. О: У першу чергу, Водна Рамкова Директива ЄС, яка базується на басейновому принципі управління, має головну мету — досягнення доброго стану водних об’єктів. Наразі Держводагентство опікується поверхневими водами; саме про них ми й будемо вести мову далі.
Надважлива проблема: досить складним є контроль над забруднювачами, особливо у 21 сторіччі, коли вони стали такими різноманітними, що просто не встигаєш аналізувати спектри забруднюючих речовин, які потрапляють до водних об’єктів. Тому це головне при впровадженні басейнового принципу.

Держводагентством України було реалізовано програмну систему «Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів України» в частині поверхневих вод. Зазначена система передбачає наявність інформації про певні показники якості води у річках.
Чи планується аналіз інформації у даній системі (зокрема, щодо відповідності показників встановленим нормативам), опис екологічного стану вод при встановлених показниках?
Яким наразі є стан водних ресурсів України за результатами моніторингу?
І. О: Ситуація з моніторингом якості така: по-перше, до компетенції Держводагентства відносяться виключно поверхневі води. Починаючи з 90-х років минулого століття ми здійснюємо моніторинг якості поверхневих вод, але тільки у 2017 році розпочали роботу щодо впровадження такої інформаційної системи, яка б показувала суспільству, водокористувачам, інвесторам та всім, хто цікавиться, інформативні показники щодо якості води у створах (місцях) спостережень.
По-друге, якщо спостерігати за нашим сайтом (прим. редакції — www.watermon.iisd.com.ua), можна побачити, що програма змінювалася.
Спочатку ми висвітлили дані моніторингу, які нічого не говорили пересічним громадянам, потім додали таблицю з нормативними показниками та відхиленнями для того, щоб люди могли орієнтуватися, в скільки разів зафіксовано перевищення норм.
Згодом оновили таблиці та дані, розфарбували їх кольорами. І сьогодні, як видно на сайті, червоним зафарбовано схід та південь України. Водна Рамкова Директива, яку ми впроваджуємо, теж передбачає розфарбування на спеціальних картах усіх річок України, відповідно до показників якості водних масивів — у червоний, жовтий, синій і зелений кольори. По-третє, це буде відбуватися не за цією системою моніторингу, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України.
Зараз ми спільно з Мінприроди розробили та подали до Кабінету Міністрів проект нового Порядку здійснення моніторингу вод.
На сьогодні є 7 суб’єктів моніторингу, але така значна кількість призводить до якоїсь колективної безвідповідальності. Ми намагаємося сконцентрувати відповідальність серед основних суб’єктів моніторингу (Мінприроди, Держгеонадра, Держводагентство, ДСНС) та запровадити систему європейського моніторингу, європейський стандарт та підхід до визначення якості поверхневих вод.
Якщо говорити про терміни реалізації, то проект готовий і знаходиться у Кабінеті Міністрів України; якщо його схвалять, ми отримаємо постанову, яка надасть нам точку відліку. Ця точка відліку запланована не з дати прийняття документа, тому що існують певні ускладнення (наприклад, в Україні немає інструментального лабораторного обладнання для ведення нового моніторингу, який ми на зиваємо «45+» за кількістю пріоритетних забруднюючих речовин).
Нам ще не підкорився цей європейський моніторинг, для нього потрібно закупити необхідне сучасне обладнання.
У цій постанові прописано, що діяти зазначена система почне з 1 січня 2019 року. А за цей час слід придбати обладнання для наших лабораторій, хоча б одну на Україну. Звісно, це досить значні кошти (за підрахунками експертів — близько 4 млн євро). У Держводагентства такого бюджету немає, тому ми намагаємося користуватися допомогою європейських проектів, які заходять до України для підтримки імплементації угоди про Асоціацію. Є певні домовленості; і хоча не весь спектр необхідного обладнання вони можуть придбати, та маємо надію, що хоча б частково закупимо потрібне обладнання, яке дасть нам можливість зробити сучасну систему моніторингу.

А коли з’явиться обладнання, чи не потрапимо ми в ситуацію, коли не буде достатньої кількості спеціалістів для роботи з ним?
І. О: Для нас спеціалісти — також важливе питання. Особливо складним є моніторинг визначення пріоритетних забруднюючих речовин та гідробіологічних показників. Наразі тільки Інститут з гідробіології береться за цей моніторинг, тому проблема зі спеціалістами існує, і її треба вирішувати.

Який порядок здійснення днопоглиблювальних робіт, та які роботи вже проводяться?
І. О: Днопоглиблювальні роботи — роботи, в першу чергу, на землях водного фонду. Стаття 86 Водного Кодексу (далі — ВК) чітко визначає, як, за яких умов, у яких місцях та ким погоджуються і проводяться роботи на землях водного фонду.
Також важливим є документ про видачу дозволу на такі види робіт, адже вони потребують видачі дозволу.
Порядок проведення таких робіт регламентується також Постановою Кабінету Міністрів України № 557 від 12 липня 2005 року, яка визначає механізм і умови, за яких видається дозвіл на проведення робіт на землях водного фонду.
Після погодження проекту таких робіт, відповідно до ст. 86 ВК, та отримання усіх передбачених законодавством погоджень видається дозвіл. Слід зазначити, що для безпеки судноплавства отримання таких дозволів не потрібне.
За європейським стандартом глибина судноплавної ріки має бути 3,6 метра, і для підтримання її експлуатаційних шляхів дозволи теж не потрібні.Як показує аналіз роботи за 4 останніх роки, видано 3 дозволи на днопоглиблення, їх замовники — порти, або компанії, які отримали дозвіл Держгеонадр на видобуток корисних копалин.      

У дозволі на спеціальне водокористування серед умов спеціального водокористування зазначається про необхідність здійснення користувачами виробничого контролю за станом вод відповідно до ДержСанПіН України 2.2.4—171—10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».
При цьому, спеціальне водокористування може бути обумовлене виробничими або іншими потребами, не пов’язаними із питними. Наскільки є обґрунтованим зобов’язання користувача здійснювати гігієнічний контроль у випадку спеціального використання підземних вод для виробничих потреб?
Які дії користувача, якщо він отримав дозвіл на спеціальне водокористування на виробничі потреби із зобов’язанням здійснювати виробничий контроль за станом вод відповідно до ДержСанПіН України 2.2.4—171—10?
І. О: У даному випадку неважливо, чи підземна це вода, чи поверхнева: тут комплексно застосовується СанПіН, який дійсно говорить про те, що підприємства, але не всі, а тільки ті, які здійснюють централізоване водопостачання, мають здійснювати технологічний контроль за якістю води в місцях забору води та в місцях подачі води. Всі решта, які провадять свою діяльність, не пов’язану з питним водопостачанням, даний контроль не здійснюють.

Уряд вніс зміни до Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування. Це передбачено постановою Кабміну від 13 грудня 2017 року № 1091 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань видачі дозволів на спеціальне водокористування». Реалізація рішення забезпечить можливість подання документів в електронному вигляді?
І. О: Почну здалеку. Я за фахом економіст, і тому для мене питання присутності води в одиниці товару було досить цікавим. Я не розуміла, чому вода така недооцінена, «штурмувала» Держстат, щоб з’ясувати, чи є інформація щодо вартості води в одиниці продукції, цікавилася в ДБН, де визначено технологічні норми. Саме недооціненість життєдайного ресурсу і підштовхнула нас працювати в напрямку дозволу на спецводокористування.
Цей дозвіл Держводагентство почало видавати нещодавно, раніше це робили ОДА. Ми зараз ідемо шляхом спрощення всіх умов для його отримання.
Спочатку, як зазначалося вище, дозвіл надавався адміністраціями, і в деяких областях для його отримання від підприємств вимагали подавати до 32 документів. На сьогодні ми спростили процедуру та внесли відповідні зміни до закону (Водного Кодексу) та до відповідної постанови. Зараз для оформлення дозволу необхідно лише 5 документів. А за умови, що це орендований об’єкт, то потрібен шостий — правоустановчі документи на об’єкт (наприклад, договір оренди тощо).
Час, у який ми живемо, вимагає відходити від паперових форм, і електронний дозвіл — мрія будь-якого дозвільного органу, адже якщо видається паперовий дозвіл, то залишається ризик зловживань.
Недешеві послуги ІТ- компаній, які формують програми, в яких мають бути передбачені всі опції, а потім заповнені всі документи — все це разом складає цілу низку складнощів, адже це — кошти на реалізацію проекту. Дякуємо Агентству електронного врядування, яке сприяло у пошуку розробників сучасних інформаційних систем. Планується, що до кінця цього року програма запрацює у тестовому режимі.

Чому, на практиці, видача дозволів на спеціальне водокористування на термін понад шість років практично не відбувається (в тому числі, при дотриманні умов водокористування)?
І. О: Якщо дозвіл береться вперше, то є чітка вимога п. 6 ПКМУ від 13 березня 2002 року № 321, де зазначено, що виданий дозвіл береться спочатку на три роки, а потім вже може бути виданий на термін від трьох до двадцяти п’яти років.
Але на практиці, справді, Держводагентство на 25 років дозволи не видає, тому що динамічно змінюється гідрологічна ситуація на водних об’єктах. А дозволи, термін дії яких не вийшов, і які були видані ще ОДА, можуть бути видані на довший термін. Як бачимо, у нас спостерігається тенденція до зміни клімату. Крім того, Україна є малозабезпеченою водними ресурсами країною. Є така європейська практика, де передбачається план управління річковим басейном, коли кожні 6 років інформація оновлюється. Це обґрунтовано тим, що змінюється ситуація зі станом річок, а деякі малі річки взагалі зникають.
При наповнюванні геопорталу (Держводагентство відповідальне за ведення Державного водного кадастру: обліку поверхневих водних об’єктів) за довідниковими даними 1957 року на території України було 63 тисячі річок. Та при заповнюванні кадастру, коли ми вносили дані про річки протяжністю понад 10 кілометрів, зрозуміли, що їх стало менше, а частина малих річок взагалі зникла.
Отже, давати дозвіл на більший термін — це не перспективно стосовно водних ресурсів, адже їх треба зберігати не тільки сьогодні, задовольняючи економіку України, а й зберегти для майбутніх поколінь.

Держводагентство розробило і схвалило на науково-технічній раді 21грудня 2017 року методичні рекомендації стосовно розробки правил експлуатації водосховищ. Ці методичні рекомендації містять і паспортні дані, як складову правил експлуатації водосховищ. Вказані методичні рекомендації мають рекомендаційний характер чи вже обов’язковий?
І. О: Правила експлуатації — це не нормативно-правовий документ, але вони обов’язкові до виконання, адже правила експлуатації для того і затверджуються, щоб їх виконувати.

Відповідно до ст. 16 ВКУ, до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів (Держводагентства) належить, в тому числі, розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів та затвердження правил їх експлуатації.
Чи правильна думка, що «розробляти» або «затверджувати» правила експлуатації, наприклад, водогосподарської системи, до якої входить став на 0,3 млн м3 води та гідротехнічні споруди — це право виключно Держводагенції України, а не територіального органу?
І. О: Держводагентство не розробляє, а тільки затверджує правила, а розробляють і подають їх на затвердження ті, хто експлуатує водні об’єкти. Держводагентство затверджує правила експлуатації усіх водосховищ та водогосподарських систем, а також встановлює режими їх роботи. Режими роботи водосховищ на річках Дніпро та Дністер розробляє Держводагентство, а в інших основних басейнах — басейнові або обласні управління водних ресурсів, для каналів — управління каналів.

Чи має право затверджувати Правила експлуатації водогосподарських систем обласне управління водних ресурсів або територіальний орган Держводагентства?
І. О: Наразі функцію затвердження Правил експлуатації водосховищ та водогосподарських систем виконує Держводагентство. Басейнові та обласні управління водних ресурсів не наділені владними повноваженнями. Проте вони попередньо розглядають проекти правил та надають пропозиції Агентству.

Територіально, в межах однієї області, в межах одного «району річкового басейну» (ст. 13.1 ВКУ), здійснюють спеціальне водокористування декілька ділянок одного водокористувача (кілька ділянок однієї юридичної особи). На кожну ділянку раніше були отримані окремі дозволи на спеціальне водокористування, на деякі ділянки дозвіл отримано ще до змін у законодавстві, на інші — вже від територіального органу Держводагенства (за чинною на сьогодні процедурою).
Поясніть, у разі закінчення по одному з об’єктів підприємства терміну дії одного з дозволів на спеціальне водокористування, чи потрібно отримувати вже один загальний дозвіл на спеціальне водокористування в межах однієї області, в межах одного «району річкового басейну»?
 І. О: Все максимально чітко: одна юридична або фізична особа,один водокористувач — один дозвіл. Нагадую, є норма забору води — 5 кубічних метрів на добу. Це не відноситься до спецводокористування, тож і дозвіл на спец водокористування не потрібний.
Маємо ситуацію, коли підприємці вдаються до хитрощів — створюють філії, отримують таким чином обсяг водокористування до п’яти кубів і працюють без дозволу. Тому, повторюю — одна юридична або фізична особа — один дозвіл. Не можна використовувати безкоштовно той безцінний ресурс, який забезпечує життєдіяльність людини. В умовах глобального потепління, зміни клімату, опустелювання ми розуміємо, що воду необхідно економити, вода не може бути безкоштовною, за неї треба платити як за природний ресурс у вигляді ренти.

Розпочато впровадження європейського принципу «водокористувач платить»: 10% від рентної плати за спецводокористування, починаючи з 2018 року, буде спрямовуватись на заходи, пов’язані з відтворенням водного ресурсу. До цього стовідсотково рентний платіж спрямовувався на цілі, які не пов’язані з використанням водних ресурсів.
Що вдалося реалізувати за кошти, які надійшли як рентна плата за перший квартал 2018 року, та які плани Агенції на 2-4 квартали щодо реалізації заходів з поліпшення стану водних ресурсів коштом цих надходжень?
І. О: В Європі діють принципи, що забруднювач платить і водокористувач платить. Якщо — забруднювач, то платить на відновлення нормального екологічного стану. Якщо водокористувач, то — на відновлення ресурсу, з якого він забрав.
Раніше рентний платіж за спец водокористування розподілявся так: 50 % йшло до державного бюджету в загальний фонд, а інші 50 — у загальні фонди обласних бюджетів. Загальний фонд розподіляється на всі необхідні соціальні й решту заходів, що пов’язані з функціонуванням території області (це може бути і ремонт дороги, школи тощо) без врахування необхідності відтворення водного ресурсу.

У 2013—2017 роках, коли відбулася фінансова децентралізація і взагалі не виділялися кошти, місцева влада почала використовувати отримані надходження рентної плати лише на першочергові соціальні цілі, а на протипаводкові заходи взагалі не виділялися кошти. За цей час ми практично втратили контроль над ситуацією. Наразі утворено такий фонд розвитку водного господарства, який акумулює 10% рентних платежів за спеціальне використання води в Держводагентстві.

Рентна плата є щоквартальною. Тобто, коли підприємство відпрацювало перший квартал, воно має ще 40 днів для сплати. Перший платіж Держводагентство отримало в травні, а його сума склала 43 млн грн., що зафіксовано Держказначейством. Але є ще й порядок використання коштів, який нещодавно прийнятий Кабінетом Міністрів України. Отже, цей рік ще не буде показовим, щоб продемонструвати результат використання цих коштів. Цей рік буде установчим: ми закумулюємо отримані кошти у фонді, щоб виконувати заплановані водоохоронні заходи.

Від редакції
Ми щиро вдячні за оперативну реакцію на наше звернення щодо інтерв’ю всім працівникам Агентства та безпосередньо пані Ірині Овчаренко

Джерело: журнал «Екологія підприємства» № 8, 2018

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Розсилка новин