ЕКОМОДЕРНІЗАЦІЯ ТА КОШТИ ЕКОПОДАТКУ: прогнозовані зміни

В Орхуському центрі при Мінприроди за ініціативи PAEU (Професійної асоціації екологів) 16 травня 2019 року проведено круглий стіл «БІЗНЕС-ДЕРЖАВА-ДОВКІЛЛЯ: екологічний податок та можливості в Україні». Для участі в робочій групі зібралися законодавці (народні депутати, консультанти, юристи), експерти у сфері природокористування, екологи провідних підприємств, лідери асоціацій (цементна промисловість, металургія, енергетика), представник ДФС, громадських об’єднань. Варто зазначити, що Мінприроди вкотре проігнорувало розгляд цього важливого питання.

«Головне завдання, яке стоїть перед учасниками засідання — пошук тієї важливої формули, яка дасть змогу, проаналізувавши проблеми та ризики, перейти до механізму, що step by step наблизить Україну до виконання природоохоронних зобов’язань перед європейською та світовою спільнотою», — зазначила Людмила Циганок, президент PAEU, шеф-редактор журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства», відкриваючи захід.

Робота круглого столу розпочалася з розгляду проектів законів № 10146 та № 10147:

• Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо заходів із забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля № 10146
• Проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо заходів із забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля № 10147

Проекти № 10146 і № 10147, ініціаторами яких є Єфімов Максим Вікторович (VIII скликання) та Заружко Валерія Леонідівна (VIII скликання) було презентовано одним із розробників – Валерією Заружко.

Далі учасники заслухали помічника народного депутата Олега Недави з альтернативними пропозиціями, що, в цілому, принципово збігаються з метою майбутніх змін.

Протягом активних годин роботи загалом пропозиції розробників проектів законів було підтримано, хоч і обговорено можливі ризики.

Так, Тамара Буренко, заступник директора департаменту - Начальник управління моніторингу та інформатизації Департаменту стратегічного розвитку Держенергоефективності зазначила, що, за даними Міжнародного енергетичного агентства, економіка України в 2–3 рази більш енерговитратна, ніж економіка таких європейських країн, як Польща, Німеччина, Литва.

Промисловість — один із найбільш енергоємних секторів економіки України. Він займає майже 30 % від усього енергоспоживання в країні.
Така висока енергоємність негативно позначається на економіці країни.

Відповідно до Національного плану дій з енергоефективності до 2020 року, промисловість має скоротити кінцеве споживання енергії за рахунок енергоефективних заходів на 1,6 млн тонн нафтового еквіваленту — майже 5 % із урахуванням збільшення ВВП.
При цьому, у загальному обсязі скорочення енергоспоживання до 2020 року, а саме — у 9 %, частка промисловості має становити 25 %.

За наявності нових енергоефективних розробок в країнах Європи та світу більшість вітчизняних підприємств не в змозі провести енергомодернізацію виробництва через відсутність коштів та відсутність мотивації з боку держави.

Таким чином, постає необхідність створення механізму державної фінансової підтримки промислових підприємств щодо впровадження енергоефективних заходів.

Підприємства потрібно мотивувати запроваджувати енергоефективні заходи.

Держенергоефективності разом з проектами міжнародної технічної допомоги розробило механізм стимулювання промислових підприємств до енергоефективності.

В основі механізму, який ми пропонуємо, лежить принцип співфінансування, який у програмі «теплих кредитів» вже добре себе зарекомендував.

За цим механізмом передбачається, що підприємство зможе взяти у банку кредит на реалізацію енергоефективних і «зелених» проектів.

Досягнувши економії енергоспоживання, компанія отримає компенсацію від держави.

У 2019 році ставка екологічного податку на викиди СО2 зросла у 24 рази з 0,41 грн за тонну до 10 грн. Прогнозуються надходження в розмірі 1,2 млрд грн, однак вони не мають цільового призначення, 100 % йдуть у загальний фонд держбюджету.

«Оскільки підприємства сплачуватимуть новий податок, ми пропонуємо компенсувати їм додаткове фінансове навантаження, а саме — використати частину цих коштів з податку на СО2 на енергоефективні проекти, як у провідних європейських країнах (Данія, Фінляндія, Швеція).

До 2030 року держава зможе:

• простимулювати залучення кредитів на загальну суму понад 25 млрд грн;
• компенсувати з державного бюджету понад 12 млрд гривень.

Участь у програмі можуть брати беззбиткові підприємства різних форм власності, які є платниками податку на СО2 і які провели енергоаудит чи мають систему енергоменеджменту.

Тамара Буренко зазначила, що компенсація надаватиметься за такими напрямами:

• виробництво та експлуатація електротранспорту;
• заміщення викопних видів палива на відновлювані джерела;
• встановлення енергоефективного технологічного обладнання;
• запровадження енергоменеджменту;
• впровадження високоефективних інженерних систем, систем обліку;
• утеплення будівель».

Андрій Глущенко, аналітик GMK Center, акцентував увагу на європейському досвіді використання екологічних податків.

Поняття «екологічного податку» в Україні та ЄС відрізняється. В Україні екологічний податок — це платіж за забруднення навколишнього середовища. В Євросоюзі до екологічних податків ще відносять енергетичні податки, транспортні податки, податки за використання природних ресурсів. В Україні викиди СО2 повністю обкладаються екологічним податком; в ЄС частина викидів входить в Європейську систему торгівлі квотами.

При цьому Україна і ЄС мають схожі проблеми з використання екологічних податків. В ЄС для фінансування природоохоронних витрат використовується 26 % екологічних податків. На рівні ЄС немає єдиної звітності, що давала б змогу відстежити використання коштів. Однак, на відміну від України, в ЄС діє налагоджений механізм екологічного субсидування (гранти, податкові знижки, пільгові кредити).

Частина коштів від продажу квот акумулюється у фондах, які фінансують проекти з енергоефективності, альтернативної енергетики, уловлювання СО2. Україні не вистачає подібних фінансових механізмів.

Тамара Харчилава, Екодія, акцентувала увагу на неузгодженості державної політики в сфері охорони повітря. Вкрай необхідними для України є створення нового правового поля — наближення до європейського законодавства, зокрема директиви 75; впровадження інтегрованого дозволу, який передбачає обов’язкову модернізацію підприємств.

«Треба якнайшвидше визначити орган, що буде видавати ці дозволи», — зазначила пані Тамара

«Екологічний податок — це приблизно 1 % всіх  можливих грошей/інвестицій для довкілля. Навіть якщо буде розподілено 1 % краще, ніж зараз, 0.5 % не стануть вирішальним інвестиційним внеском. Рішення — перейти від податку за рахунок «забруднювач платить» до принципу «користувач і забруднювач платять», а додавши до цього плату за екосистемний сервіс, Україна отримає доступ до 99 % коштів для охорони довкілля», зазначив Андрій Демиденко, Глобальне Водне Партнерство-Україна.

Наприкінці засідання більшість присутніх зазначили, що для багатьох майбутні зміни вбачаються дещо тривожними, адже був уже період так званого еколого-економічного експерименту, коли підприємства просто боялися користуватися державними грошима для екологічної модернізації.

Був період так і не запущеної системи конкурсного відбору екологічних проектів, коли Міністерство екології не затвердило жодного гідного кандидата для фінансування.

І був період, коли всі кошти екологічного податку були направлені до загального бюджету — для подолання кризи в країні.

Владислав Варнавський, Метінвест, додав:

«Тепер ось нова ініціатива — відшкодування витрат за рахунок екологічного податку... Що нового і хорошого пропонують нам шановні депутати?
Почну з поганого. Втратить частину грошей загальний бюджет. Зменшиться на один відсоток...

Зменшаться надходження на обласні та міські заходи з озеленення, реконструкції парків та закупівлю контейнерів для побутових відходів. Не зможуть більше заробляти на відсотках від депозитів багато селищних громад...

Тепер про хороше.

Ми нарешті будемо вирішувати питання в місці його виникнення — на підприємстві.

Нарешті у профільного центрального органу виконавчої влади з’являться свої гроші. Нарешті у бюджетних підприємств буде можливість модернізувати екологічне обладнання. А основною перевагою запропонованого механізму є його простота. Це означає, що немає необхідності створювати додаткові органи й експертизи. Не потрібно чекати будь-якого рішення чи погодження. У нас вже все є, просто береш і робиш, а потім — компенсуєш, якщо отримав ефект.

Найголовніше — немає потреби збільшувати навантаження на кого-небудь: на бюджетників, на бізнес або на державу. Передбачається використання одних і тих же засобів, без додаткових субвенцій. Система самодостатня!

Я хочу підкреслити — вже багато років в Україні діють подібні підходи в розрахунку інших видів екологічного податку: кожне підприємство саме вирішує, які йому коефіцієнти застосовувати, і на основі цього рішення сплачує кошти. Податкова інспекція разом з екологічною інспекцією потім перевіряє правильність розрахунків.

У світлі багаторічних спроб наздогнати європейських колег в частині екологічних заходів, сьогодні такий вид державної підтримки, як на мене, є найбільш актуальним».

Завершаючи засідання, народний депутат Валерія Заружко висловила сподівання, що обидва законопроекти винесуть на голосування парламентарів у першому читанні вже невдовзі.

Працюємо далі!

Джерело: прес-служба ECOBISINESS