Процедура отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викидів

Законодавство

Частиною 5 ст. 11 Закону № 2707 передбачено, що викиди забруднюю­чих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здій­снюватися після отримання дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом ви­конавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколиш­нього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Змістом ст. 11 вказаного Закону є регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел, одним із видів якого є отримання дозволу. Частиною 1 цієї статті визначено, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів най­більш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких вста­новлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціо­нарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та грома­дян — підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою КМ України від 13.03.2002 № 302, прийнятого на виконання вимог ст. 11 Закону № 2707, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне по­вітря стаціонарними джерелами (далі — дозвіл) — це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам — підприємцям (далі — суб’єкт господарювання) експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допусти­мих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження вики­дів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Висновок

Для отримання суб’єктом господарювання дозволу на ви­киди забруднюючих речовин у атмосферне повітря необхідна наявність одночасно у сукупності таких умов:

• наявність стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
• наявність забруднюючої речовини у переліку найбільш поши­рених і небезпечних забруднюючих речовин встановлюється Кабінетом Міністрів України;
• встановлені нормативи гранично допустимого викиду конкретно визначеної забруднюючої речовини або суміші цих речовин в ат­мосферне повітря від конкретного стаціонарного джерела викиду.

Практика

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністратив­ного суду за результатами розгляду у попередньому судовому засі­данні касаційної скарги Державної екологічної інспекції у Харківській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у справі № 810/3027/16 за позовом Товариства з обмеже­ною відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Державної екологічної інспекції

у Харківській області про визнання протиправним та скасування при­пису, постановою від 9 квітня 2020 року касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Харківській області залишено без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року по справі № 810/3027/16 залишено без змін.

Рішення суду мотивовано наступним.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2707 у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки атмосфер­ного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речо­вин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюю­чих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони ат­мосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Статтею 7 цього Закону визначено, що нормативи гранично допусти­мих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встанов­люються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня техно­логічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.

Для діючих і тих, що проєктуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і тех­нічних розробок, економічної доцільності встановлюються:

• норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаці­онарного джерела;
• технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що для отримання суб’єктом господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин у ат­мосферне повітря необхідна наявність одночасно у сукупності таких умов: наявність стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин в атмос­ферне повітря; наявність забруднюючої речовини у переліку найбільш по­ширених і небезпечних забруднюючих речовин встановлюється Кабінетом Міністрів України; встановлені нормативи гранично допустимого викиду конкретно визначеної забруднюючої речовини або суміші цих речовин в ат­мосферне повітря від конкретного стаціонарного джерела викиду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги оскаржених пунк­тів припису стосувались отримання дозволу на викиди у атмосферне пові­тря забруднюючих речовин пароконвекційними печами, ротаційними печа­ми, камерами розтоєчними, електроскороводами, електроплитами, печами модульними, просіювачами борошна, тістомісами, піцестанціями, печами для піци, котлами АОГВ-100Є в кількості 2 штуки.

На виконання Порядку № 302 Міністерством охорони навколишнього природного середовища 09.03.2006 прийнято наказ № 108 «Про затверджен­ня Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрун­товуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців» (зареєстровано в Міністер­стві юстиції України 29 березня 2006 р. за № 341/12215) (далі — Інструкція № 108), яка встановлює загальні вимоги в частині побудови, оформлення та змісту документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отриман­ня дозволу на викиди існуючими та новоствореними об’єктами. Пунктом 2.9 цієї Інструкції визначено, що у відомостях щодо виду та обсягів викидів за­бруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами наво­дяться дані, які готуються на підставі звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві. Відповідно до Переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосфер­не повітря підлягають регулюванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 № 1598, та Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється держав­ний облік (додаток 1 до Інструкції про порядок та критерії взяття на держав­ний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затвердженої наказом Мінекоресурсів України від 10.05.2002 № 177 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 22.05.2002 за № 445/6733), надаються: перелік найбільш по­ширених забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регу­люванню та за якими здійснюється державний облік; перелік небезпечних забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регулюванню та за якими здійснюється державний облік; перелік інших забруднюючих ре­човин та їх обсяги, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами об’єкта; перелік забруднюючих речовин та їх обсяги, для яких не встановлені ГДК (ОБРД), в атмосферному повітрі населених міст.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не ви­значено під час проведення перевірки та прийняття припису про вимогу отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин ні виду забруднюючих речовин, ні гранично допустимих викидів таких речовин. З огляду на це не­можливо зробити висновок про наявність під час здійснення господарської діяльності позивача викидів у атмосферне повітря найбільш поширених забруднюючих речовин, небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких підлягають регулюванню.

Крім того, Порядком розроблення та затвердження нормативів гра­нично допустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних дже­рел (далі — Порядок № 1780), затвердженим постановою КМ України від 28 грудня 2001 р. № 1780 встановлено, що він визначає вимоги щодо роз­роблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів за­бруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазопо­вітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря зі стаціонарних джерел. У п. 7 Порядку визначено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються норма­тиви гранично допустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел, визначається Мінекоенерго.

На виконання Порядку № 1780 наказом Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища України «Про затвердження Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допусти­мих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел» від 16.08.2004 № 317 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2004 р. за № 1102/9701) (далі — Перелік № 317) затверджено Перелік типів устат­кування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел. У цьому переліку відсутні такі устаткування як пароконвекційні печі, ротаційні печі, камери розтоєчні, електроскороводи, електроплити, печі модульні, просіювачі борошна, тісто­міси піцестанції, печі для піци.

У Переліку № 317 серед типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціо­нарних джерел значаться теплосилові установки, номінальна теплова по­тужність яких перевищує 50 МВт.

З цього приводу судами попередніх інстанцій встановлено, що котли АОГВ-100Є, які зазначені в акті перевірки, мають номінальну теплову по­тужність відповідно до даних, наведених в технічному паспорті, 100 КВт, що в 500 разів менше ніж 50 МВт. Таким чином теплова потужність газових кот­лів не перевищує 50 МВт відповідно до наведеного Переліку, і газові котли в 2-х магазинах позивача, не підпадають під регулювання, визначене ст. 11 Закону України «Про атмосферне повітря». потужність

За таких обставин у позивача були відсутні умови, необхідні для отри­мання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і вимога відповідача отримати такий дозвіл — безпідставна. Про це обґрун­товано зазначили суди попередніх інстанцій, прийшовши до висновку про протиправність п. 1 припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 02.09.2016 № 02-25/137 та його скасування.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 820/5560/16.