Де дмуть найсильніші вітри на Землі?

Серед претендентів на звання найбільш продувної точки планети — Антарктида, Південний океан, штат Оклахома в США і маленький острів біля узбережжя Австралії. Але все залежить від того, за якими параметрами цю продувність вимірювати.

Острів Барроу, Австралія

На цьому маленькому острові, розташованому біля північно-західного узбережжя Австралії, час від часу неабияк тягне. 10 квітня 1996 року розташована там автоматична метеостанція зареєструвала пориви вітру до 408 км/год. За даними Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), це найсильніші пориви вітру за всю історію спостережень. Встановлений цей серйозний рекорд був за допомогою тропічного циклону Олівія.

Тропічні циклони — це обертові області штормових вітрів. Вони виникають, коли тепле і вологе повітря піднімається з поверхні океану і утворює погодну систему низького тиску. Тайфун прискорює пасати, що дмуть в напрямку до екватора. Піднімаючись, стовп повітря закручується завдяки так званому ефекту Коріоліса, при якому обертання Землі відхиляє вітри від екватора. Такі погодні системи здатні породжувати вітер ураганної сили. Особливо потужні циклони називаються на Далекому Сході і в Південно-Східній Азії тайфунами, а в Північній і Південній Америці — ураганами.

Отже, тайфун Олівія викликав найпотужніший одиночний порив вітру — що, втім, не робить його найпотужнішим тропічним циклоном в історії. Для цього краще оцінювати шторм за параметром стійкої швидкості вітру. За відомостями ВМО, чемпіоном у цій категорії, схоже, є тайфун Ненсі 1961 року. Він сформувався над Тихим океаном і призвів до загибелі 170 осіб, коли обрушився на узбережжя Японії. Повідомлялось, що стійка швидкість вітру при цьому тайфуні досягала 346 км/год — хоча зараз метеорологи підозрюють, що ця оцінка могла бути дещо завищеною.

Однак спіральні вихри-торнадо можуть породжувати навіть сильніші пориви вітру. А значить, одне із найбільш продувних місць на Землі знаходиться якраз в середині Сполучених Штатів.

Штат Оклахома, США

Торнадо — це обертовий вертикальний вихор, що утворюється між нижньою кромкою грозових хмар і поверхнею землі. Якщо замість землі внизу опинилась вода, то такий вихор називають водяним смерчем.
Торнадо — «найлютіший з усіх атмосферних штормів», вважають у Національній лабораторії з вивчення бур, розташованій в місті Норман в американському штаті Оклахома. Вони можуть виникати в будь-якій точці світу, але в США їх спостерігається набагато більше, ніж будь-де іще — особливо в південно-східних штатах, прозваних «Алея торнадо». 27 квітня 2011 року протягом однієї доби там було зареєстровано 207 смерчів.
В Оклахомі ВМО відзначила найвищу швидкість вітру для вихору такого типу: 486 км/год. Сталось це 3 травня 1999 року в районі Брідж-крик.

Хоча торнадо можуть розганяти вітер до небаченої сили, довго вони не тривають. Але є у світі місця, де потужний вітер дме цілий рік.

Південний океан

В результаті нерівномірного нагрівання Сонцем поверхні нашої планети над нею утворюються гігантські пояси переважаючих вітрів. У 30° на північ і південь від екватора стабільно дмуть пасати. На широті 40° домінують західні вітри, а в районі 60° панують полярні східні.

Якщо запитати будь-якого моряка, який здійснював кругосвітнє плавання, той без запинки відповість, що найсильніші вітри — і найбільші хвилі — зустрічаються в Південному океані. Ці буйні південні широти увійшли в морський фольклор під назвами «ревучі сорокові», «шалені п'ятдесяті» і «пронизливі шістдесяті».
На відміну від Північної півкулі, у Південній на шляху переважаючих західних вітрів майже не зустрічаються континенти — тому вітер може без перешкод розганятись до швидкості понад 150 км/год.

Це немало, але ще трохи далі на південь лежить континент, який визнали найбільш продувним на Землі вже більше століття тому.

Антарктида

В Антарктиді дмуть катабатичні, або низхідні, вітри. Виникають вони через поєднання холодного клімату і своєрідної форми полярного континент
«Постійне охолодження поверхні, особливо під час антарктичної зими, коли сонце ледве піднімається або взагалі не піднімається з-за обрію, призводить до формування тонкого шару холодного, щільного повітря прямо над поверхнею, — пояснює Джон Кінг з Британського центру вивчення Антарктики, розташованого в Кембриджі. — Антарктика має куполоподібну форму, і тому холодне повітря рухається від її більш високо розташованого центру у напрямку до узбережжя. В результаті обертання Землі це повітря рухається вниз не по прямій лінії: по дорозі воно відхиляється вліво».

З лютого 1912 по грудень 1913 року вчені заміряли швидкість вітру на мисі Денісон в морі Співдружності на сході Антарктиди. Досі вважається, що з усіх метеостанцій, які знаходяться на рівні моря, ця розташована в найбільш продувному місці. 6 липня 1913 року на цій станції був зареєстрований рекорд по середній силі вітру на годину: він склав 153 км/год.

За шкалою Бофорта, яка широко застосовується для оцінки швидкості вітру, в середньому на мисі Денісон погода розцінюється як штормова. Сер Дуглас Моусон, який очолював експедицію на мис Денісон, писав: «Клімат по суті являє собою цілорічну пургу й заметіль: ураганний вітер реве тижнями, перериваючись лише зрідка на пару годин».

Поєднання сильних вітрів та мінусових температур значно ускладнює вимірювання сили катабатичних вітрів. По-перше, якщо шторм розігрався не на жарт, він може знести вимірювальне обладнання й щогли, на яких воно закріплене. Але навіть коли буря стихає, звичайні типи чашкових або крильчатих анемометрів (приладів для вимірювання вітру) часто замерзають і покриваються льодом.

«Можна застосовувати ультразвукові анемометри, в яких немає рухомих частин, і які можна оснастити підігрівом, щоб уникнути обмерзання, — говорить Кінг. — Але вони не дуже добре працюють в умовах сильного вітру, який супроводжується снігом».

В цілому, заміряти швидкість вітру в Антарктиді зовсім не просто.

Джерело: Екологія життя