Головні законодавчі «прогалини» у сфері промислової екології: питання, що турбують практиків. Частина 1.

Україна за економічним та науковим потенціалом входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання замикає першу сотню. Чому так відбувається? Шлях проведення активної і орієнтованої на майбутнє екологічної політики, яка знаходить вирішення як міжнародних, так і місцевих екологічних проблем України, повинен бути прописаний на рівні законодавства. Україна, підписуючи міжнародні угоди, зокрема Угоду з ЄС, заявила про бажання стати країною, де живуть за принципами сталого розвитку.

«Прогалинами» ми назвали повну або часткову відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані суспільні відносини у сфері охорони довкілля. Можливо законодавчих норм достатньо, проте відсутня практика їх застосування?
Види прогалин у законодавстві:
а) первинні ― виявляються умомент видання нормативного акта;
б) вторинні ― виникають після видання нормативно-правового акта у зв’язку з появою нових суспільних відносин або в результаті виникнення потреби в регулюванні явищ і процесів, які раніше не викликали необхідності регламентації.

• Відсутність у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» чітко виписаних обов'язків та прав підприємств, установ та організацій щодо забезпечення екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища. Тобто, ключовий суб’єкт відносин стосовно користування природними ресурсами та впливу на довкілля стоїть осторонь процесів, які визначають напрям екологічної політики.

Коментар. Для виробника органічної с\г продукції важливо знати, чи планується видобуток так званого «сланцевого газу» на території, де він вирощує свою продукцію, таяке виробництво планується здійснювати по сусідству з його полями. Власнику пасік чи курортних зон важливо знати про стан довкілля та можливі його зміни. Енергозатратним підприємствам необхідно знати, наскільки доступними будуть ці ресурси, чи можливо отримати більш дешеві та надійні.

• ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» у ст.22 визначає, що з метою забезпечення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього середовища. Спостереження за станом довкілля, рівнем його забруднення, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Коментар. Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень. Тобто повинні здійснювати моніторинг та звітувати про такий. Проте не визначено, які саме аналітичні матеріали своїх спостережень зобов’язане вести підприємство, установа, організація та який перелік надавати? Чи здійснює держава контроль за правдивістю таких спостережень, чи враховуються ці дані під час планування  управлінських рішень у сфері охорони довкілля?
В Україні інформація про вплив на довкілля закрита навіть для Державної екологічної інспекції, на відміну від європейських країн, зокрема, Швеції, де головний обов’язок щодо здійнення контролю за станом довкілля прив’язаний до постійного моніторингу в межах діяльності підприємства, установи, організації, що чинить вплив на довкілля, і така інформація відкрита для всіх суб’єктів контролю.

• Підприємства, установи та організації зобов’язані проводити первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подавати відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі зазначено (ст. 24 згаданого закону).

Коментар. На практиці ця норма зводиться до подання статистичної інформації, яка ніким не перевіряється та не відображає реального стану довкілля й динаміки цього стану. Відповідно ця інформація не дозволяє зробити висновки про стан довкілля та  заходи, яких слід вживати.

• Ст. 34 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону довкілля всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності й підпорядкування, а також громадянами.

Коментар. Звідси випливає ще один обов’язок промислової екології― дотримання екологічного законодавства, що на сьогодні зводиться до формальної перевірки дотримання формальних процедур та наявності ряду документів без перевірки суті таких документів.

Приклади:

• якщо є договір оренди земельної ділянки ― не будуть перевіряти дотримання цільового призначення земельної ділянки;
• якщо є дозвіл на викиди забруднюючих речовин ― не буде перевірятися, чи немає перевищень забруднюючих речовин у викидах;
• якщо є дозвіл на здійснення певної діяльності ― не перевіряється правильність здійснення такої діяльності.

Усе це можливе тому, що підприємство не має чітко визначеного на законодавчому рівні обов’язку організовувати контроль за станом довкілля у такий спосіб, щоб цей контроль був свідченням дотримання екологічного законодавства.

Продовження матеріалу – у №8 журналу. Ми поговоримо про:

• які ще законодавчі «прогалини» у сфері промислової екології створюють труднощі в роботі спеціалістів;
• відсутність чітких процедур СЕО та ОВД;

• оцінку впливу на довкілля та приклад нехтування вимогами щодо проведення стратегійної та екологічної оцінки під час розробки та затвердження загальнодержавних програм.

Джерело: редакція журналу «Екологія підприємства»

Придбати журнал «Екологія підприємства» Придбати вигідний комплект журналів Придбати електронний журнал «Екологія підприємства»