На підприємстві більш як рік зберігаються відпрацьовані акумуляторні батареї та металолом. Чи потрібно сплачувати екоподаток за розміщення цих відходів?

Запитання:

На підприємстві більш як рік зберігаються відпрацьовані акумуляторні батареї та металолом. Як вторинна сировина вони не використовуються; договір на утилізацію цих відходів відсутній. Чи потрібно сплачувати екоподаток за розміщення цих відходів?

Відповідь:

Ст. 34 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР (далі — ЗУ «Про відходи») визначено, що суб’єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний: мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами).

Така ж норма міститься у п.14 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 р. № 222-VIII, а саме, йдеться про те, що ліцензуванню не підлягає зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами.

Акумулятори і відходи від їх виробництва та використання внесені до Державного класифікатора відходів ДК 005-96 (затверджений наказом Держстандарту України від 29 лютого 1996 р. № 89) із кодами 3120.3 і 6000.2.9. Крім того, згідно з Положенням № 1120 відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів (і відходи від таких батарей) відносяться до небезпечних видів відходів, які наведено в п. 32, 34 розд. А «Жовтого переліку відходів». Металолом до небезпечних відходів не відноситься.

Згідно з п. 242.1.3 ПК об’єктом обкладення екоподатоком є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів і видів окремих відходів як вторинної сировини, які розміщуються на власних територіях СГ. Під розміщенням відходів мають на увазі постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудженнях, ділянках надр і т. д.), на використання яких отримано дозволи вповноважених органів (п. 14.1.223 ПК).

З огляду на наведене та враховуючи, що на Вашому підприємстві не відбувається постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях, воно не є платником екоподатку за розміщення відходів. Однак такі відходи не можна просто взяти й викинути на смітник, як побутові. Їх (відпрацьовані акумуляторні батареї) треба вивозити на спеціальні полігони, уклавши зі спеціалізованими організаціями договір про їх вивезення. Передавати небезпечні відходи на захоронення (вивезення) спецпідприємствам слід не рідше одного разу на рік із дня їх утворення (ст. 34 ЗУ «Про відходи»).

Зверніть увагу: непередача небезпечних відходів спецпідприємсву на подальшу переробку (утилізацію) спричиняє ряд правопорушень, за які встановлено дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність (ст. 42 Закону «Про відходи»).

Проте, на думку податківців, якщо такого договору на передачу небезпечних відходів немає, то суб’єкт господарювання є платником екоподатку.

З цим можна посперечатися, оскільки таких вимог ПКУ не містить, проте обережним платникам краще мати такий договір. Тоді конфліктів з контролюючими органами з приводу несплати екоподатку стовідсотково не виникне. Вимога незаконна, проте вона склалася у практиці органів ДФС, тож у разі незгоди зі сплатою доведеться сперечатися в суді.

Джерело: журнал «Екологія підприємства» № 11, 2018