Верифікація викидів парникових газів в Україні: з чого розпочати оператору та верифікатору?

Головне у статті:

1. Нормативні вимоги до верифікації та вимоги до верифікатора
2. З чого розпочати оператору та верифікатору
3. Усунення проблем, виявлених в оператора: викривлення, невідповідності та недотримання нормативних вимог
4. Алгоритм дій оператора та Міндовкілля

Як відомо, із січня 2021 року починає діяти система моніторингу, звітності та верифікації (далі — МЗВ) парникових газів (далі — ПГ). Вона впроваджується Міндовкілля за підтримки проєкту Світового банку «Партнерство заради ринкової готовності». Система призначена для отримання якісної інформації про викиди ПГ і працює на трьох рівнях:

1) оператора, який готує документацію про викиди з використанням єдиної методичної бази та типових форм;
2) верифікатора, який на договірній основі виконує аудит документації оператора і видає йому верифікаційний звіт;
3) Національного агентства з акредитації України (далі — НААУ), яке здійснює акредитацію верифікаторів, а потім моніторинг їх роботи.

Адміністратором системи є Міндовкілля, яке, серед іншого, затверджує план моніторингу (далі — ПМ) і приймає річний звіт оператора. При цьому Держекоінспекція може провести перевірку достовірності даних оператора. Також має бути обмін інформацією: НААУ інформує Міндовкілля про зміни у сфері акредитації верифікатора, призупинення дії або скасування атестата про акредитацію. Зі свого боку міністерство, наприклад, повідомляє про отримані скарги на верифікаторів.

Нормативні вимоги до верифікації викладені у Законі України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» від 12 грудня 2019 року № 377-IX та в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку верифікації звіту оператора про викиди парникових газів» від 23 вересня 2020 року № 959 (далі — Постанова № 959). Крім того, очікується, що незабаром будуть затверджені рекомендації з верифікації звіту оператора. В них вимоги до процесу верифікації викладені більш детально і з поясненнями. Процесу верифікації стосуються також вимоги стандартів ДСТУ ISO 14064-3 та ДСТУ ISO 14065.

Процес верифікації

Передбачені наступні послідовні етапи:
1. На переддоговірному етапі приймається рішення про верифікацію та укладається договір між оператором і верифікатором. 
Верифікатор, отримавши від оператора запит і попередню інформацію (принаймні ПМ), зважує свою спроможність провести верифікацію для конкретної установки, а також оцінює необхідні витрати часу.

2. На початку верифікації здійснюється стратегічний аналіз на основі розширеної інформації від оператора. Це дає глибше розуміння діяльності оператора і потрібних верифікаційних заходів.

Увага! Принциповим є факт затвердження ПМ Міндовкілля. Якщо план не затверджено, то звіт оператора не може бути визнано задовільним.

3. Здійснюється аналіз ризиків процесу моніторингу та їх можливого впливу на звітні дані. Крім того, верифікатор оцінює, як знизити ризики власне верифікації.

4. На основі аналізу ризиків готується план верифікації.

5. Відповідно до цього плану виконується наступний етап — детальна верифікація. 

Вона включає. також обов’язкове відвідування установки, хоча іноді можливе проведення невиїзної верифікації. На цьому етапі верифікатором мають бути зібрані та задокументовані докази, що підтверджують висновки верифікаційного звіту. Якщо верифікатор виявив певні проблеми, наприклад, викривлення даних в звіті або невідповідність між звітом і планом, до видачі верифікаційного звіту є можливість внести виправлення.

6. Всі знайдені проблеми, а також матеріали, що підтверджують висновок верифікатора, долучаються до внутрішньої верифікаційної документації.

7. Документація разом з проєктом верифікаційного звіту подається на незалежне рецензування. Його виконує співробітник верифікатора, який не брав безпосередньої участі у верифікації.

8. Остаточний верифікаційний звіт передається оператору.

Вимоги до верифікатора

Передусім, верифікатор повинен запровадити процес забезпечення компетентності персоналу. Він включає відповідні критерії компетентності, методи оцінки, а також відповідне навчання. Є також конкретні вимоги до групи з верифікації, до якої входить провідний аудитор з верифікації, а також, за необхідності, аудитор(и) та конкретні технічні фахівці.

Важливим є питання усунення ризиків для об’єктивності верифікатора. 

Довідково: Для забезпечення його незалежності та неупередженості законодавство містить такі вимоги:
1) верифікатор не повинен надавати оператору ніяких консультаційних і технічних послуг, що стосуються системи МЗВ;
2) верифікатор не повинен бути пов’язаний з оператором організаційно, фінансово або юридично;
3) оператор не повинен отримувати послуги від консультанта, який пов’язаний з верифікатором як зазначено у попередньому пункті, а також і просто якимись взаємовигідними угодами, наприклад, про залучення нових клієнтів. (Наприклад, коли консультант, який допомагає готувати ПМ і звіт, рекомендує оператору конкретного верифікатора для перевірки своєї роботи. Або навпаки, коли верифікатор при виявленні проблем у оператора рекомендує хорошого консультанта для їх усунення).

Це завжди максимально перевіряється, особливо у випадку скарг на верифікатора. Невиконання вимог щодо об’єктивності може призвести до анулювання результатів верифікації, призупинення атестата верифікатора і консервативної (тобто завищеної) оцінки викидів з боку Міндовкілля.

З чого розпочинати?

Оператору:

1. Підготувати ПМ за типовою формою і прикладами, які розміщені на сайті Міндовкілля. В принципі, план вже мав би бути готовий на початок 2021 року. 
2.  Із січня оператор відповідно до законодавства має розпочати моніторинг і подати ПМ на затвердження до Міндовкілля. 
3. Якщо ПМ буде затверджено без змін, варто продовжувати моніторинг за планом. За наявності зауважень — внести відповідні зміни до ПМ і до моніторингу. При цьому треба мати на увазі, що верифікатор згодом може виявити у ПМ якісь відхилення від нормативних вимог. Якщо верифікація розпочата завчасно, буде можливість виправити ПМ і знову затвердити його в міністерстві.
4. Не відкладаючи, треба визначитися з верифікатором. Список верифікаторів, акредитованих за стандартом ДСТУ ISO 14065, буде на сайті НААУ. Очікується, що у першій половині 2021 року акредитованих верифікаторів може бути дуже мало або взагалі не бути. Проте можна домовлятися і з компанією, яка ще не отримала атестат про акредитацію, а лише подала заявку, але має високі шанси його отримати. Законодавство вимагає наявність акредитації на момент видачі верифікаційного звіту, тобто до кінця березня 2021 року. Таким чином, час для отримання атестата верифікатором ще буде. При виборі верифікатора важливо також враховувати згадані вище ризики щодо об’єктивності.
5. Після вибору верифікатора оператор надсилає йому запит на верифікацію і надає необхідну інформацію для прийняття рішення, а потім, у випадку готовності верифікатора, отримує від нього комерційну пропозицію.

Верифікатору:

1. Передусім забезпечити дотримання виконання вимог Постанови № 959 і стандарту ДСТУ ISO 14065.
2. Подати до НААУ заявки на акредитацію за тією сферою, в якій верифікатор є компетентним. Ще до отримання атестата можна розглядати запити від операторів, якщо є реальна перспектива отримання атестата у встановлені строки.
3. При розгляді запитів верифікатор повинен оцінити їх відповідність своїй сфері акредитації і наявність ресурсів (перш за все, персоналу) для виконання верифікації, а також необхідні трудовитрати. 
4. На підставі проведеного розгляду — готувати комерційну пропозицію оператору і укладати договір на верифікацію.

Строки

Законом визначено, що звіт оператора разом з верифікаційним звітом повинен бути поданий до Міндовкілля не пізніше 31 березня року, наступного за звітним.

Але це не означає, що з договором на верифікацію варто чекати до лютого. По-перше, на цей момент всі наявні верифікатори вже можуть бути вже завантажені. По-друге, очікується введення нормативної вимоги про надання верифікаторами інформації до НААУ по своїх договорах до 15 листопада звітного року. Це необхідно, щоб до кінця року НААУ сформувало свою робочу програму на наступний рік і передало її до Міндовкілля. У цій програмі, серед іншого, зазначається, в яких аудитах буде брати участь НААУ, тобто відвідувати установки разом з верифікатором для перевірки його роботи.

По-третє, що є найважливішим для операторів, якщо верифікатор рано береться до роботи, то при виявленні проблем з ПМ його ще можна встигнути змінити і знов затвердити в Міндовкілля. Якщо є проблеми з виконанням ПМ, можна внести зміни до процесу моніторингу та до звіту і уникнути негативного висновку верифікатора. 

Важливо! Верифікатор — це не консультант і взагалі не має права ним бути. Він лише вказує на проблему, а як її вирішити — це справа оператора і його консультантів.

Тому в системі торгівлі викидами Євросоюзу рекомендується укладати договори до липня, а детальну верифікацію починати вже восени за даними 6–9 місяців. І вже остаточно перевіряти звіт за річними даними у січні-лютому.

Проблеми, виявлені в оператора

Основі моменти, де в оператора, за досвідом пілотних проєктів з МЗВ, зустрічалися проблеми — це коректність застосування методик і встановлення рівнів точності, аналіз невизначеності, а також обробка даних — перш за все, алгоритми та фактичні розрахунки, а також система контролю.

Якщо оператору необхідні лабораторні аналізи для визначення розрахункових коефіцієнтів, то лабораторія має бути акредитована за стандартом ДСТУ ISO 17025. Якщо акредитації немає, оператору доведеться доводити еквівалентність вимогам стандарту. За законодавством, доказом є наявність сертифікації лабораторії за стандартом ДСТУ ISO 9001 та її технічна компетентність.

Якщо під час верифікації в оператора були виявлені проблеми, вони мають бути усунені, за можливості, до видачі верифікаційного звіту. 

Проблеми можуть бути трьох типів: 

1. викривлення, тобто помилки в звітних даних; 
2. невідповідності до затвердженого ПМ ;
3. недотримання нормативних вимог, зокрема, проблеми з самим ПМ.

Викривлення вважаються суттєвими, якщо вони перевищують пороговий рівень у 5 % від сукупного обсягу викидів для установок категорій А та Б і 2 % для установок категорії В (категорії А, Б і В мають викиди до 50 тис. тонн, до 500 тис. та вище 500 тис. тонн СО2-екв. на рік, відповідно).

Якщо проблеми виправлені, на висновок верифікатора вони впливають, але обов’язково фіксуються у внутрішній верифікаційній документації. Алгоритм дій верифікатора за наявності проблем у оператора показаний в таблиці:

Висновок верифікатора

Висновок може бути двох типів: звіт оператора визнано задовільним або незадовільним. При цьому задовільним він може бути із зауваженнями через наявність несуттєвих викривлень. Зауваження можуть бути також з приводу невідповідностей та недотримання вимог, які не призвели до суттєвих викривлень.

Довідково: Звіт визнається незадовільним, якщо у ньому виявлені і не виправлені суттєві викривлення, а також з інших причин: ненадання оператором необхідних даних або незатвердження ПМ Міндовкілля. 

Можливий також і варіант, коли ПМ був затверджений, але верифікатор виявив у ньому недотримання нормативних вимог, яке може привести до суттєвих викривлень. Наприклад, оператор прийняв рівень точності, нижчий того, що вимагається для цієї установки, тому похибка вимірювальних приладів є вищою за припустиму. Або замість лабораторних аналізів використовуються значення розрахункових коефіцієнтів, взяті за замовчуванням. У таких випадках, незважаючи на те, що ПМ затверджений, верифікатор визнає його недостатнім, а звіт оператора задовільним.

Алгоритм дій оператора і Міндовкілля систематизовано в таблиці:

Важливість якості верифікації

Можлива ситуація, коли верифікація виконана неякісно, тобто верифікатор не виявив суттєвих проблем у звіті, хоча вони й були, і визнав звіт задовільним. А згодом, наприклад, при перевірці звіту оператора Держекоінспекцією, це відкрилося.

В умовах діючої системи торгівлі викидами це буде мати серйозні наслідки, оскільки одиниці квоти на викиди здаються оператором відповідно до верифікованих викидів.

Якщо виявиться, що викиди у звіті були завищені, це означає, що оператор здав більше одиниць квоті, ніж фактично вимагалося, отже зазнав фінансових втрат. В українських умовах, поки системи торгівлі ще немає, це означає переплату податків.

Ситуація ще гірше, якщо викиди були суттєво занижені. Це означає, що оператор здав менше одиниць квоти, ніж вимагалося, тобто не покрив своїх фактичних викидів. Тоді в системі торгівлі на непокритий обсяг викидів йому буде нараховано штраф — у Євросоюзі це 100 євро за тонну СО2. В Україні до запровадження системи торгівлі це може означати доплату решти суми податку і штраф податкової.

Це свідчить про важливість якості верифікації. Важливо не лише те, щоб верифікатор підтвердив цифру викидів у звіті оператора, але й зробив це обґрунтовано. Помилка верифікатора може означати значні фінансові втрати для оператора, а також репутаційні і фінансові наслідки для самого верифікатора.

Павло Шестопал, консультант проєкту  «Партнерство заради ринкової готовності», технічний координатор з питань верифікації та акредитації

Стаття з журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №1, 2021