Усі ми в дитинстві грали в ігри. Хлопчики особливо любили гратися у війну. У війну! Це так азартно. Нібито небезпека, але ми не боїмося. Бо знаємо, що після цього все одно підемо обідати або вечеряти, і вся ця уявна небезпека залишиться в минулому.
В українському природоохоронному законодавстві наші екологи вирішили повернути нам дитячі відчуття «уявної небезпеки» в межах процедури ОВД. Мабуть, були впевнені, що в дитинстві ми замало гралися. А нехай – «усе життя – гра», користуйтеся на здоров’я. До того ж участь у таких іграх стала не безкоштовною.
Коли в країнах ЄС запроваджували принцип environmental impact assessment (оцінка впливу на довкілля), досить чітко визначили дві категорії об’єктів для ОВД:
Цей розподіл викладено в Директиві 2011 року – Directive 2011/92/EU of the European Parliament and of the Council (далі – Директива).
В Україні документ переклали як змогли: Директива 2011/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13.12.2011 р. (далі – Переклад).
А у 2017 році було ухвалено відповідний український рамковий Закон «Про оцінку впливу на довкілля» (далі – Закон).
Нібито все як треба. Але...
По-перше, якщо ваш виробничий проєкт (об’єкт) чи все підприємство потрапляє до зазначених переліків, то без позитивного висновку надалі функціонувати не можна.
По-друге, звернімо увагу на значні витрати суб’єктів господарювання на інжиніринг і проведення самої процедури. Тобто в разі потрапляння до зазначених категорій підприємство мало б за замовчуванням витратити значні кошти на її проходження. А якщо ні – ви у виграші: вам пощастило, і вам не потрібно витрачати час та кошти на виконання бюрократичних процедурних вимог.
Але що буде, якщо ваше підприємство за європейськими критеріями не підпадає під заплановану процедуру, а за українськими критеріями виявиться небезпечним? Тоді ви абсолютно даремно стаєте учасником вартісної, абсурдної та безглуздої процедури, яка, крім коштів, вимагатиме від вас ще й чимало часу.
Які ж маніпуляції з критеріями належності до шкідливих і потенційно небезпечних для довкілля підприємств відбулися під час запровадження (адаптації) такого європейського підходу до екологічної безпеки на наше підґрунтя? Значною мірою це сталося через непереборні термінологічні помилки, які давно вкорінилися у «відходній» сфері українського законодавства. Невиправлений досі термін «утилізація», що для пересічного еколога часто означає будь-яке поводження з відходами – тобто як відновлення (recovery), так і видалення (disposal), – відіграв у цьому ключову роль.
Навіть всемогутній Google досі перекладає термін disposal саме як «утилізація», що абсолютно суперечить змісту, який у 1998 році вклали в цей термін творці рамкового Закону України «Про відходи»:
…утилізація відходів – використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.
І хоча з нового рамкового Закону України «Про управління відходами» цей термін по-тихому прибрали, провести широку роз’яснювальну кампанію щодо неприпустимості його вживання серед екологів профільне міністерство так і не наважилося.
На прикладі історії українського ОВД розглянемо цінність коректної усталеної термінології в законодавчій сфері, особливо під час адаптації законодавства. Тож почнімо нашу епопею.
Етап перший: 2014 рік
Перший переклад Директиви: окремі терміни, що описують операції з відходами.
| Оригінал – Директива | Офіційний український Переклад |
| Для першої категорії | |
| 9. Waste disposal installations for the incineration, chemical treatment as defined in Annex I to Directive 2008/98/EC of the European Parliament and of the Council of 19 November 2008 on waste ( 11 ) under heading D9, or landfill of hazardous waste, as defined in point 2 of Article 3 of that Directive. | 9. Установки з утилізації відходів для спалювання, хімічного оброблення, як означено в додатку I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи (-11) під заголовком D9, або захоронення небезпечних відходів, як означено в пункті 2 статті 3 зазначеної Директиви. |
| 10. Waste disposal installations for the incineration or chemical treatment as defined in Annex I to Directive 2008/98/EC under heading D9 of non-hazardous waste with a capacity exceeding 100 tonnes per day. | 10. Установки з утилізації відходів для спалювання або хімічного оброблення, як означено в додатку I до Директиви 2008/98/ЄС під заголовком D9, відходів, що не є небезпечними, потужністю понад 100 тонн на добу. |
| Для другої категорії | |
| (b) Installations for the disposal of waste (projects not included in Annex I); | (b) Установки для утилізації відходів (проекти, не включені до додатка I); |
Практично ніхто не звертає уваги на очевидну помилку. Термін waste disposal уже в ті роки в українському законодавстві використовувався виключно в значенні «видалення відходів». А те, що перекладачі, схоже, не розраховують ні на що інше, крім всемогутнього Google, нікого не турбує. Це ж поки що не закон України – можна писати що завгодно...
А даремно. Можна було б і виправити. Мені не раз спадало на думку, що в законодавстві ніщо не коштує нам менше, ніж запровадження правильної термінології (що однозначно сприймається всіма), і ніщо не спричиняє більших втрат, ніж наслідки термінологічних помилок.
Етап другий: 2017 рік
Україна ухвалює власну законодавчу процедуру ОВД. І тут «відходні» статті (несподівано?) розширюють свою сферу.
| Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» | Різниця у змісті з Директивою |
| Для першої категорії | |
| 8) поводження з відходами: операції у сфері поводження з небезпечними відходами (зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення); | Крім видалення відходів, до сфери дії процедури включили й усі інші операції з відходами. Люди, які написали цей фрагмент тексту, продемонстрували також свою некомпетентність, оскільки і «знешкодження» і «захоронення» охоплені терміном «видалення». |
| операції у сфері поводження з побутовими та іншими відходами (оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення) обсягом 100 тонн на добу або більше; | -«- |
| Для другої категорії | |
| утилізація, видалення, оброблення, знешкодження, захоронення побутових відходів; | -«- |
Крім того, у Законі для другої категорії з’являється новий, розширений порівняно з Директивою, варіант щодо зберігання викопного палива:
| Директива | Закон |
| (e) Surface storage of fossil fuels; у перекладі: (e) Наземне зберігання викопного палива; |
Поверхневе та підземне зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки на площі 500 квадратних метрів і більше або об’ємом (для рідких або газоподібних) 15 кубічних метрів і більше; |
В одному з минулих номерів журналу в статті «ОВД допоміжної діяльності підприємств: між логікою права та екологічною безпекою» я прокоментував порушене питання, наголошуючи зокрема, що:
Але в цій статті я хочу наголосити, що прирівнювати зберігання викопного палива до зберігання продуктів його перероблення – це фундаментальна екологічна помилка. Екологія як наука не розглядає явища, вплив яких є нетривалим і наслідки яких можна легко ліквідувати. Якщо цистерну з паливом можна без особливих труднощів прибрати з певного місця за рішенням суду чи за бажанням власника, то спробуйте зробити те саме з нафтовим озерцем біля місця видобування нафти. Не факт, що взагалі вдасться повернути цю територію до її природного стану.
Однак продовжимо історію з ОВД.
Етап третій: 2022 рік — читайте у повній версії статті
Увага! Стаття опублікована частково!
Повна версія - в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №6, 2026
Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»