СПЕЦІАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ: проблеми, що потребують термінового вирішення

Використання водних ресурсів у промисловому виробництві є стратегічно важливим напрямком для галузей економіки. Вода є основою багатьох виробничих процесів. Навіть за умови використання найсучасніших технологій використання води є обов’язковим практично у всіх галузях починаючи від виробництва машин і механізмів до сільського господарства. Приготування робочих розчинів і рідин, промивання деталей та обладнання, напування тварин, поливання рослин, використання пару, випробування трубопроводів — всі ці процеси потребують використання значних обсягів води та подальшого її скидання до водних об’єктів. Враховуючи обмеженість водних ресурсів, а, особливо, прісних питних вод, їх охорона та раціональне використання набувають особливої актуальності. Усвідомлюючи це Україна забезпечує охорону поверхневих та підземних вод на законодавчому рівні. Зокрема, у нашій державі прийнято Водний кодекс України (ВКУ), де відображено основні положення щодо поводження із водними ресурсами.

Всі споживачі водних ресурсів є водокористувачами, які здійснюють загальне або спеціальне водокористування. За умови спеціального водокористування, згідно з абз. 1 статті 49 ВКУ, водокористувачі зобов’язані здійснювати його лише за наявності дозволу.

Видача дозволу на спеціальне водокористування проводиться територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства — фактично державними водними агентствами у областях України.

Практично у кожній області створені сектори, які відповідно до положення є територіальним органом Держводагентства, який здійснює свою діяльність у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Сектор утримується за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до положення, основним завданням сектору є здійснення повноважень Держводагентства у частині видачі документів дозвільного характеру, надання адміністративних послуг та інших функцій у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів у межах області.

Таким чином на Держводагентство покладено надзвичайно відповідальну функцію охорони поверхневих вод та видачі дозволів на спецводокористування.

Компетенція щодо підземних та лікувальних вод не входить в сферу відповідальності територіального органу Держводагентства (див. п. 2 Положення про сектор Держводагентства), тому стаття 49 ВКУ передбачає, що територіальний орган Держводагентства зобов’язаній протягом п’яти робочих днів з дня надходження заяви на отримання дозволу на спеціальне водокористування надіслати копії відповідних документів:

• у разі використання підземних вод — до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр;
• у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, — до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, зобов’язані протягом 15 календарних днів з дня одержання копій документів надати безоплатно органу, що приймає рішення про видачу дозволу на спеціальне водокористування, висновки в електронній формі щодо можливості його видачі [за ВКУ].

Відповідно до ст. 49 ВКУ відмова у видачі дозволу передбачена у випадках:

• подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу, згідно з визначеним цією статтею переліком;
• виявлення в документах, поданих суб’єктом господарювання або фізичною особою, недостовірних відомостей, невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, довгостроковим прогнозам водогосподарських балансів;
• негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, про можливість здійснення спеціального водокористування.

Водночас, за даними Держводагентства, кількість відмов через допущені помилки та виявлені недоліки сягала майже 25 %. Яка загальна кількість відмов та чи вона стосується якогось конкретного регіону або країни в цілому — невідомо.

Проте, відмова у виданні кожного четвертого дозволу є надзвичайно великою часткою і може призвести до надзвичайно серйозних і негативних наслідків. Наприклад, якби з причин виявлених у заяві помилок було б відмовлено у видачі внутрішнього паспорта громадянина України чи паспорта для виїзду за кордон кожному четвертому заявнику, це призвело б до катастрофічної ситуації чи навіть соціального вибуху.

Принагідно зазначити, що Держводагентством не береться до уваги і не озвучується кількість відмов з причин «в результаті недопустимого впливу на водні об’єкти», які призведуть до виснаження чи забруднення останніх. А це є першочерговим, пріоритетним і важливим питанням. Така ситуація виглядає дивною і ставить суттєве питання: чи дійсно захист водних ресурсів є реальним пріоритетом державних службовців?

Як вбачається з доповіді Держводагентства, причиною відмови є «помилки», які нібито допускають водокористувачі, тобто говорячи «мовою закону» — недостовірні відомості у документах. Проте, аналіз цілого ряду причин відмов показує, що це не завжди відповідає дійсності.

Дуже часто причини відмов є формальними, вони не містять жодного обґрунтування і грубо порушують законодавство. Зокрема, відповідно до п.4 порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМУ від 13.03.2002 р. № 321 у разі відмови у видачі дозволу водокористувачу чиновником повинна надаватися відповідь з обґрунтуванням причин відмови.

Розгляньмо деякі причини відмови зауваження чиновників:

• нормативний розрахунок водокористування і водовідведення (обґрунтування потреб у воді) не відповідає вимогам нормативного розрахунку, затвердженого наказом Мінприроди від 23.06.2017 № 234, зареєстрованим у Мін’юсті 21.07.2017 р. за № 887/30755-888/30756;
• у розділі «Нормативний розрахунок водокористування» невірно розраховано загальні показники використання води на питні і санітарно-гігієнічні потреби;
• помісячний нормативний розрахунок загальних показників водокористування і водовідведення потребує коригування в частині використання води на питні і санітарно-гігієнічні потреби та водовідведення;
• невідповідність норм передачі води населенню та споживачам визначених ДБН;
• неправильно вказано норми витрат води Wл (для легкових автомобілів) та неправильно пораховані Wпр;
• невідповідність підписанта згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таких зауважень є дуже багато, проте, яке обґрунтування вони містять? Фрази із зауважень є загальними, із їх контексту не зрозуміло чи невірно поставлено крапка, чи кома, чи можливо, дефіс стоїть не там, чи причини більш важливі? У цьому випадку державні чиновники повинні чітко вказати, що саме зроблено невірно, щоб водокористувач мав можливість виправити недолік.

Тоді всі сторони розуміють що саме не так, і питань не виникає, зауваження відповідає вимогам п. 4 порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого ПКМУ від 13.03.2002 р. № 321. Працівник підприємства, що є відповідальним за подання і отримання дозвільних документів, вносить уточнення та корегування.

У протилежному випадку водокористувач повинен навідатися до сектора, що відмовив у видачі дозволу, бо отриманий лист не містить жодної конкретики. Наступним етапом є підписання угоди з регіональним офісом водних ресурсів на надання консультаційних послуг і, зауважимо, навіть ця процедура не гарантує вчасне отримання дозвільних документів, оскільки у чиновника, який видає дозвіл може бути інша думка від людини, яка надає консультації (є випадки коли підприємства скористалися наданими рекомендаціями згідно з угодами і теж отримують відмову).

Трапляються також ситуації, коли відповідно до законодавчих норм вимагається виготовлення дозволу на спеціальне водокористування для підприємства, яке проводить скидання зворотних вод, зібраних з території підприємства, у водойму. При цьому скид у водойму здійснюється виключно дощових і талих вод, водночас розрахунок вимагається для всіх категорій вод, незважаючи на те, що вони беруться з комунальної мережі і вивозяться для скиду у комунальну каналізацію. Виникає ситуація, коли всі зауваження, на яких базується відмова, стосуються розрахунку водоспоживання і водовідведення, які не мають жодного стосунку до спеціального водокористування. Проте у цей час підприємство зазнає збитків і платить за понаднормовий скид.

Непоодинокою є ситуація, коли розглядається виключно водозабір підземних вод, при цьому Держводагентство отримує позитивний висновок Держгеонадр, до компетенції яких якраз і входить функція охорони підземних вод, проте відмовляє у видачі дозволу не маючи на те належних вагомих причин, про які говорилося вище.

Також важливою проблемою є зловживання службовим становищем, що полягає у наданні нових (не вказаних у першій відмові) та надання «новонадуманих» зауважень у повторних відмовах з видачі дозволів на спеціальне водокористування. Це прямо суперечить п. 5 статті 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у якій сказано, що при повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови. Зазначену норму законодавства досить часто ігнорують і не лише в частині розгляду документів для отримання дозволів на спеціальне використання водних ресурсів, але і при отриманні інших документів дозвільного характеру.

Таким чином, для отримання дозволу на спеціальне водокористування на даний час необхідно провести численні розрахунки обсягів водоспоживання і водовідведення з посиланням на відповідні норми (яких часто просто не існує).

При цьому основною причиною для відмови у видачі дозволу є зауваження стосовно нібито неналежного обґрунтування норм або інші формальності. Але для чого проводити такі розрахунки і тим більше перевіряти їх держорганом? Для діючих підприємств фактичний обсяг водоспоживання — відома, стала, величина, на основі якої можна видавати новий чи продовжити старий дозвіл. Якщо ж підприємство новостворене, або змінюється технологія і, відповідно, потреба у воді, то такі розрахунки проводить власник виключно для себе, щоб знати скільки води йому потрібно. Крім того, у багатьох випадках на підприємствах розроблені індивідуальні технологічні нормативи використання води, які передбачені чинними законодавчими та нормативними актами (та відповідними технологічними вимогами) і встановлюють обсяги водокористування, проте окремі територіальні органи Держводагентства вважають, що: «у нормативних розрахунках водокористування неправильно вказано нормативний документ (підстава), оскільки індивідуальні технічні норми водоспоживання і водовідведення не є нормативними документами» і вказують дане зауваження як підставу для відмови у видачі дозволу. Виходить, що держоргани у нас тепер понад законом?

У перевірці обсягів водокористування чиновником немає жодної необхідності. Він не може знати, а насамперед не хоче вдаватися у всі технологічні процеси, при цьому вимагаючи «розписати» і «уточнити» ті дані, що надані для розгляду і вже відображені у поданих документах. Під час видачі дозволу чиновнику слід надати право лише у встановленні законодавчо обґрунтованих умов та обмежень щодо використання води (наприклад — заборона використання свіжої води для миття автомобілів). При цьому перевірку дотримання умов дозволу проводить екологічна інспекція у встановленому порядку.

Основна мета значної зарегульованості спеціального водокористування — запобігання виснаженню та забрудненню водних об’єктів, проте переважна більшість відмов у видачі дозволів не мають жодного відношення до цих двох факторів.

Відмова чиновника підприємству, як правило, спричиняє до суттєвого затягування в часі отримання дозволу на спеціальне водокористування. Внаслідок цього, відповідно до статті 255 Податкового кодексу рентна плата за воду обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі. Це завдає суттєвих збитків підприємству і може спричинити навіть до його банкрутства. Крім того підприємство може вживати стягнення до працівників, які відповідають за подання та отримання дозвільних документів.

Чиновник не усвідомлює, що відмова у видачі дозволу з формальних причин може завдати суттєвих збитків як окремому підприємству так і економіці держави в цілому. Це стосується також інших документів дозвільного характеру. У результаті ми отримуємо абсолютно несприятливі умови для інвесторів та, як наслідок, слабке економічне становище держави.