Як на підприємстві правильно організувати первинний облік відходів упаковки?

У сучасному світі тара та упаковка відіграють важливу роль, оскільки дозволяють забезпечити збереження якості продукції та зменшити її втрати, збільшити строки зберігання, полегшують транспортування, а також є досить ефективним рекламним засобом. 

Та не зважаючи на переваги, упаковка має низку недоліків та запитань від виробників. Які вимоги щодо поводження з відходами упаковки? Яке існує законодавче поле для даного типу відходів в Україні? Як здійснюється облік відходів упаковки? Відповіді на ці запитання, з’ясовуємо в матеріалі Юлії Маковецької, к.е.н., с.н.с., Інституту економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №5, 2021

Стрімке зростання індустрії упаковки наприкінці ХХ — початку ХХІ століття призвело до збільшення відповідно відходів упаковки в загальній кількості відходів. Обсяги утворення відходів упаковки становили 2018 року у Європейському Союзі (разом із Великою Британією) в середньому 174,55 кг на людину, найбільше у Німеччині — 227,5 кг, Люксембурзі — 224, Італії — 211,2, Ірландії — 208,6 та Франції — 197,4 кг. 

В Україні, за 2019 рік, споживання пакувальних матеріалів становило 75-80 кг на людину

В Україні такої статистики немає. Проте, за оцінками ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Упаковка» в 2006 році обсяги споживання пакувальних матеріалів в Україні становили 68 кг/люд. Якщо припустити, що відходи упаковки становлять майже 30 % твердих побутових відходів, то 2019 року обсяги відходів упаковки становили приблизно 75-80 кг на людину, що співставно з такими країнами як Румунія, Болгарія, Хорватія тощо.

Зверніть увагу!

1994 року Європейським Союзом була прийнята Директива 94/62/ЄС про упаковку та відходи упаковки (зі змінами та доповненнями 2004 та 2018 року), в якій були встановлені положення щодо обсягів та термінів утилізації використаної упаковки. 

Положення Директиви базуються на принципі розширеної відповідальності виробника (РВВ) — стратегії у сфері охорони навколишнього природного середовища, що спрямована на зниження екологічного впливу, який здійснюється протягом всього життєвого циклу продукції, шляхом покладення відповідальності за шкоду, що заподіює продукція, та, особливо, відповідальність із збирання, перероблення та кінцевої утилізації продукції на його виробника.

Рис. 1. Рівень перероблення відходів упаковки країнами ЄС у 2018 році

Водночас, у 2018 році Європейською Комісією прийнято комплекс документів, спрямованих на реалізацію Плану дій переходу ЄС на засади циркулярної економіки — Circular Economy Package.

До пакета Директив ЄС щодо циркулярної економіки входять:

• Директива 2018/851/ЄС про внесення змін до Рамкової директиви про відходи;
• Директива 2018/850/ЄС про внесення змін до Директиви про захоронення відходів;
• Директива 2018/852/ЄС про внесення змін до Директиви про упаковку та відходи упаковки;
• Директива 2018/849/ЄС про внесення змін до Директив про відпрацьовані транспортні засоби, батарейки та акумулятори, відходи електричного та електронного обладнання.

Також в 2019 році прийнято Директиву 2019/904/ЄС про зменшення впливу на навколишнє природне середовище деяких виробів із пластику.

Зазначені директиви підсилюють увагу до заходів щодо дотримання ієрархії управління відходами, ефективного використання ресурсів, оновлюють цільові показники щодо рециклінгу побутових та специфічних потоків відходів, а також встановлюють жорсткіші вимоги до систем РВВ. 

Важливо:
Рамкова директива про відходи доповнена статтею щодо мінімальних вимог до схем РВВ, повинна передбачати:

• чітко визначені ролі та відповідальність усіх відповідних учасників;
• встановлено кількісні та/або якісні цілі, що вважаються доречними для схеми РВВ;
• забезпечено наявність системи звітності щодо продукції, яка розміщується на ринку виробниками продукції і на яку поширюється РВВ;
• для збирання й оброблення відходів такої продукції, забезпечується повне географічне покриття території країни схемою РВВ. 

Також учасники РВВ мають мати достатню фінансову та організаційну спроможність для виконання своїх зобов’язань. Має бути забезпечено достатній механізм самоконтролю (з проведенням регулярних незалежних аудитів), а також досягнення встановлених законодавством цільових показників (визначеного відсотка рециклінгу або ж іншого відновлення від продукції, яка випущена в обіг), щодо яких встановлено системи РВВ. 

Окрема увага приділяється доступу громадськості до інформації щодо досягнення цільових показників з управління відходами, а для схем колективної РВВ — оприлюднення відомостей про її засновників та членів, розмір фінансових внесків, сплачених виробниками на одиницю або на тонну продукту, що розміщується на ринку, а також інформації про процедуру відбору виконавця послуг з управління відходами.

Також стаття щодо рециклінгу відходів доповнена положеннями щодо забезпечення підготовки до повторного використання, рециклінгу та іншого відновлення, і для дотримання цієї вимоги у випадку, коли це доцільно, забезпечується роздільне збирання відходів. Директива передбачає, що роздільне збирання вводиться принаймні для паперу, металу, полімерів та скла, а з 1 січня 2025 р. — і текстилю.

Зверніть увагу!

Важливою також є вимога, що відходи, призначені для підготовки до повторного використання та рециклінгу, не повинні спалюватися. За винятком відходів, що утворюються внаслідок операцій з оброблення роздільно зібраних відходів, небезпечні речовини, суміші та компоненти яких повинні бути видалені з небезпечних відходів до або під час відновлення.

Ще одним важливим документом є «Загальноєвропейська стратегія ЄС щодо полімерів у циркулярній економіці», що спрямована на зміну способів розроблення, виробництва, використання та перероблення полімерів і виробів з полімерів. Стратегія встановлює вимогу, що до 2030 р. вся упаковка з полімерів має бути придатна до перероблення.

Ключові положення Стратегії:

• виробництво пластмас та виробів, що містять пластмаси, передбачає забезпечення більшої міцності, сприяє повторному використанню та якісному переробленню. До 2030 р. вся полімерна упаковка, розміщена на ринку ЄС, підлягає багаторазовому використанню або може бути перероблена економічно ефективним способом;
• зміни у виробництві та дизайні дозволять підвищити рівень перероблення полімерів у всіх ключових сферах його застосування. До 2030 р. більш ніж половина відходів полімерів, що утворюються в Європі, мають перероблятися, забезпечуватиметься високий рівень роздільного збирання відходів полімерів, а перероблення відходів упаковки з полімерів досягне рівня, порівнянного з рівнем перероблення інших пакувальних матеріалів;
• мають бути збільшені та модернізовані потужності з перероблення полімерів у ЄС. До 2030 р. передбачається зростання потужностей з сортування та перероблення у чотири рази порівняно з 2015 р.;
• припинення експорту погано відсортованих відходів полімерів завдяки покращенню роздільного збирання;
• створення інтегрованого ринку полімерів — забезпечення умов співпраці хімічної промисловості з переробниками пластмас, щоб допомогти знайти ширші можливості використання. Речовини, що стримують процеси перероблення полімерів, мають бути замінені;
• зростання ринку перероблених та інноваційних пластмасових виробів;
• зростання перероблення полімерів допомагатиме зменшити залежність Європи від імпортного викопного палива та скоротити викиди CO2, відповідно до зобов’язань, передбачених Паризькою угодою та ін..

Запам’ятайте!

В Україні відходи упаковки підпадають під дію Закону України «Про відходи», «Про металобрухт» (металева упаковка) та інші чинні нормативні документи у цій сфері. З моменту прийняття Закону України «Про відходи» в державі досі не створено дієвої системи поводження з відходами упаковки. 

Спроба створити систему поводження з відходами тари та упаковки започаткована в Україні 1999 року, коли були впроваджені спеціальні платежі «на утилізацію тари» для національних і іноземних виробників, які поставляють на ринок продукцію в упаковці. Проте всі спроби були безрезультатними.

В Україні починаючи з 2000 року було декілька спроб розробити і прийняти Закон України «Про упаковку та відходи упаковки». Наразі останні проєкти у цій сфері — проєкт Офісу ефективного регулювання BRDO (2019 р.) і проєкт Міністерства розвитку громад та територій України (2020 р.), який було оприлюднено на сайті міністерства для обговорення. Проте поки не буде прийнято рамковий закон «Про управління відходами» сподіватися на прийняття секторального закону не варто.

У листопаді 2017 року розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено «Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 р.», яка основана на європейських підходах, зокрема на Директивах ЄС, ієрархії поводження з відходами і в цілому спрямована на стимулювання переходу України на засади циркулярної економіки. Протягом першого етапу стратегії (2017-2018 рр.) мали бути розроблені 10 законів: рамковий закон про управління відходами і специфічні закони для окремих видів чи потоків відходів, у тому числі й відходів упаковки. Наразі лише рамковий закон доопрацьовується у Верховній Раді України після першого читання. 

У 2019 році на виконання Стратегії було прийнято «Національний план управління відходами до 2030 року». Оскільки і Стратегія, і Національний план затверджені розпорядженнями Кабінету Міністрів України, то більш пізній документ (а саме План) має вищу силу. Таким чином, якщо Стратегія відводила на розроблення законів два роки, то Національний план відтерміновує проєкти законів від півроку до одного року після прийняття рамкового закону та утворення центрального органу виконавчої влади з питань управління відходами (для закон про упаковку та відходи упаковки — пів року). Тобто немає чіткої дати, а індикатор виконання — подання до Верховної Ради, а не прийняття закону.

Стратегія містить як спеціальний розділ щодо відходів упаковки, а також розділ щодо твердих побутових відходів, виконання окремих заходів щодо останніх (зокрема запровадження роздільного збирання ТПВ) також вплине на показники повторного використання і перероблення відходів упаковки як складової ТПВ.

Наразі відсутність відповідного нормативного поля стримує створення організацій розширеної відповідальності виробників товарів в упаковці, і, відповідно, акумулювання коштів на збирання та утилізацію відходів упаковки.

Без створення таких кроків цільові показники Стратегії щодо норм підготовки для повторного використання та перероблення відходів упаковки зависають у повітрі, адже незрозуміло як і хто має виконувати ці норми, так і хто і яким чином буде збирати звітність з цього питання. 

Згідно з чинним законодавством на управління відходами упаковки розповсюджуються всі вимоги Закону України «Про відходи». Тобто суб’єкти господарювання у сфері поводження з відходами зобов’язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів (у тому числі упаковки). Визначати склад і властивості відходів, вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку та інші вимоги (ст. 17 Закону).

Крім того, Наказом Міністерства державних ресурсів України №15 від 16.06.92 затверджено «Правила застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання і Правил повторного використання дерев'яної, картонної тари та паперових мішків».

1. Суб’єкти господарювання мають організовувати роздільне збирання використаної упаковки за видами матеріалу (склобій, папір, пластик тощо) та укладати договори на вивезення зібраних пакувальних матеріалів зі спеціалізованими організаціями.
2. Підприємства мають вести первинний облік відходів за типовою формою первинної облікової документації згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» та Інструкції щодо її заповнення».

Розглянемо типові помилки, які зустрічаються здійсненні під час проведення первинного обліку відходів…

Увага! Матеріал публікується частково! Повна версія - в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №5, 2021