Останніми роками ми почали звикати, що воду з крана пити не можна, її потрібно замовляти або купувати в пляшках. При цьому, відвідуючи країни ЄС, радіємо можливості пити воду навіть із фонтанчиків у парках, не кажучи вже про воду з крана.
Ставлення до води як до ключового ресурсу суспільства — це прикмета рівня розвитку держави. Що вище рівень інституціонального розвитку, то ефективніше використовується вода, то більше приділяється уваги екосистемі загалом. Тому в розвинених суспільствах контролюють «баланс» в потребі чистої води, щоб ніхто зі стейколдерів не задовольняв свою потребу в цьому ресурсі за рахунок інших: наприклад, підприємства за рахунок споживачів або за рахунок екосистеми.
В Україні у суспільства поки що немає відчуття, що водні джерела потребують захисту. Ми поки що не співвідносимо, скажімо, річкову воду з водою, яку ми отримуємо з кранів, немає розуміння взаємодії якісної води зі здоров’ям громадян.
Вода в річках, здається, існує у нас окремо від води, яку водоканали подають в мережі. Водночас європейська система управління водними ресурсами має іншу логіку — інтегроване управління водними ресурсами, яка зафіксована в багатьох директивах ЄС. Україна почала рухатись цим шляхом, підписавши Угоду з ЄС в 2014 році.
Грошовий обсяг ринку модернізації водної галузі України становить майже $ 40 млрд.
...Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»