Країна вживаних шин. Як впоратися з небезпечними відходами в Україні

Шини — це високотоксичні небезпечні відходи, що вимагають особливої утилізації. Як позбутися шинних звалищ, перетворивши гуму в цінний ресурс?

Автор: Костянтин Яловий,
Голова постійної комісії Київради
з питань екологічної політики

Ледве не в кожному дворі сьогодні можна побачити шини, які чомусь дехто вважає чудовими прикрасами свого прибудинкового простору. Їх ставлять на клумби, в сквери, на дитячі майданчики. Між тим, вживані шини — це високотоксичні небезпечні відходи, які потребують особливої утилізації. До їх складу входять більше 120 різних хімічних речовин (ізопрен, бутадієн, стирол та багато інших) і вони здатні знищити здоров’я людини та викликати ряд небезпечних хвороб, в тому числі онкологічні захворювання.

Навіть опинившись на легальному чи нелегальному звалищі, шини несуть потенційну загрозу. Адже токсичні з'єднання здатні проникати в ґрунт, звідти до підземних вод, а під час дощу разом зі зливами йти до дощової каналізації, звідти — у річки.

До того ж вони легкозаймисті, під час горіння виділяють ядучий отруйний дим. При згоранні тонни покришок в атмосферне повітря викидається близько 270 кг сажі і до 450 кг токсичних речовин. Пожежі на шинних звалищах можуть тривати тижнями, отруюючи усю прилеглу територію в радіусі десятка кілометрів. Подібні локальні катастрофи періодично виникають в Києві та на околицях міста.
 

Утилізація шин сьогодні є серйозною проблемою для всього людства.

Небезпеку становлять так зване шинне повітря та шинний пил. Це повітря, що закачується всередину шини і там насичується шкідливими домішками, а потім виходить назовні. А також мікрочастинки, що відділяються від шини в процесі її експлуатації. 20−25% шини може перетворитись в пил, який вдихають всі учасники автомобільного руху та пішоходи. З собою він несе небезпечний канцероген бензопірен.
 

Яким чином утилізувати вживані шини?

Піроліз — метод утилізації через нагрівання в реакторі у безкисневій атмосфері. В результаті гумові полімери розпадаються та випаровуються. Цю пару можна використати для генерування електроенергії або ж конденсувати її в рідину, що слугуватиме паливом. При цьому мінерали, які входять до складу шин, випадуть у вигляді попелу. Як правило, піроліз не дає значних викидів до атмосфери, але порушення технологій може призвести до забруднення повітря.

Подрібнення та перетворення вживаних шин на крихту — альтернативний спосіб утилізації. Її застосовують при будівництві доріг, додаючи до асфальту гумовий компонент. Це робить його більш еластичним, стійким до перепадів температур, довговічним. Крім того, гумова крихта успішно використовується у виробництві покриття дитячих ігрових та спортивних майданчиків, тротуарів, зупинок громадського транспорту, гаражів, паркувальних зон, торгівельних павільйонів, виробничих та складських приміщень.

Утилізація шин сьогодні є серйозною проблемою для всього людства. Загалом на планеті накопичилось до 25 млн тонн шин, а щорічний приріст становить не менше 7 млн тонн. В Україні щороку виходить з використання 150 тис. тонн покришок. З них в кращому випадку 8% йдуть на переробку, решта залишається мертвим вантажем на звалищах або просто у дворах.

Закон «Про відходи» доручає Кабміну створити систему збирання, заготівлі та утилізації зношених шин. В 2011 році уряд ухвалив відповідну постанову, в якій поклав функцію утилізації шин на виробників та імпортерів цієї продукції. Але, не маючи жодних стимулів це робити, вони фактично ігнорують свої зобов’язання. А держава самоусунулась від вирішення проблеми й робить вигляд, що її просто не існує.

Збиранням та заготівлею шин як вторинної сировини займаються приватні підприємства, що мають ліцензії від Мінприроди. Проблема полягає в тому, що здають свої вживані шини лише одиничні фірми, а фізичні особи взагалі цим не переймаються. Мала кількість утилізаційних установок робить цей бізнес малопривабливим та невигідним. А у автомобілістів відсутні достатні стимули позбавлятися від вживаних шин, здаючи їх до спеціальних збірних пунктів.

В країнах, де влада зацікавлена у розвантаженні шинних завалів, спостерігається значний прогрес. Якщо в 1990 році у США зберігалося більше мільярда відпрацьованих шин, то через 20 років їх запаси вдалося зменшити на 40%. Наразі там 80% вживаних шин переробляють тим чи іншим способом, найчастіше перетворюючи їх на TDF-паливо методом піролізу. Потім це паливо використовують для виробництва цементу, целюлози та електроенергії. Хоча останнім часом навколо нього точаться значні дискусії - екологи стверджують, що TDF дає викиди діоксинів та фуранів.

Яким чином уряди штатів змушують підприємців переробляти шини, що відслужили свій строк?

По-перше, за допомогою прямої фінансової допомоги фірмам, які готові цим займатися. Наприклад, Департамент переробки та відновлення ресурсів Каліфорнії дає бізнесу та державним підприємствам гранти та кредити під переробку шин. Особливо акцентується на екологічності отриманих продуктів ресайклінгу — гумових килимків, покриття для доріжок і спортивних майданчиків, ігрового обладнання.

По-друге, дорожнє господарство надзвичайно зацікавлене в гумовій сировині. Майже половина доріг штату Каліфорнія побудована з додаванням крихти вживаних шин.

По-третє, у США відбувається день амністії шин — раз на рік влада деяких штатів безкоштовно приймає від громадян вживані шини, а потім фінансує їх переробку.

По-четверте, в ціну кожної шини закладають хоча б часткову вартість її переробки. Як правило, це від 0,5 до 2,5 доларів.

Не менш прискіпливо ставляться до вирішення проблеми і в Канаді. В провінції Альберта, наприклад, кожен покупець шин сплачує спеціальний збір (за шину для легкових автівок це 4 канадських доларів), який спрямовують на те, аби покрити витрати на їх переробку. Лише в 2017 році завдяки цьому вдалося досягти ресайклінгу 90% усіх зношених шин в регіоні. Продавці шин та автомайстерні одночасно є і пунктами прийому вживаної продукції, яку вони передають на спеціально стертифіковані утилізаційні підприємства.

Україна, на жаль, далека від створення дієвої та всеохоплюючої системи утилізації відпрацьованих шин. Замість того, аби використовувати цю сировину з користю, ми масово її складуємо, захаращуючи навколишній простір та провокуючи виділення токсинів і виникнення небезпечних пожеж. Рано чи пізно проблему доведеться вирішувати на вищому державному рівні за рахунок створення стимулів утилізаційному бізнесу, контролю над підприємствами, що використовують покришки, а також зацікавлення кожного автовласника в переробці шин, які відслужили свій строк.

Джерело: НВ