ОВД: як ідеологічно вірна і сучасна норма закону встановлює не чіткі вимоги і двозначні правила

Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» від 23 травня 2017 року № 2059-VIII (далі — Закон № 2059) встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На сьогоднішній день слід визнати, що не всі механізми Закону працюють так, як передбачалося спочатку.

З боку громадськості ми чуємо, що Закон є недостатньо жорстким і державні органи занадто лояльні до промисловості при видачі Висновків ОВД.

При цьому, в той же самий час, промисловці кажуть, що навпаки державні органи занадто жорстко підходять до виставлення умов при видачі Висновків. А що ж самі державні службовці, які займаються процедурою? Вони в міру можливості намагаються балансувати між бізнесом і суспільством, щоб з одного боку не допустити надмірного впливу на навколишнє середовище, а з іншого не перешкоджати економічному зростанню країни.

Коментар практика

Арсен Пукіш, начальник служби охорони довкілля
і моніторингових досліджень ПАТ «Укрнафта»

Найбільша і основна проблема Української процедури ОВД якраз і полягає у відсутності належного рівня процедур скринінгу і скоупінгу. В європейській практиці передбачено чітке визначення видів діяльностей, для яких ОВД дійсно необхідна. Згідно вимог Європейського  Законодавства процедуру ОВД повинні проходити лише великі виробничі об’єкти, які можуть значно впливати на довкілля або розташовані в екологічно вразливих місцях. В Україні ж реєстр ОВД переповнений різноманітними «дрібними» справами  серед яких губляться дійсно актуальні та суттєві. З одного боку це бюрократизує та ставить абсолютно штучні перепони для розвитку деяких видів промисловості, з іншого — створює корупційні ризики та дещо формалізує вимоги щодо глибини досліджень екологічно-небезпечних об’єктів.

Крім того в європейській практиці достатньо добре визначені  ті компоненти навколишнього середовища, на які впливатиме та чи інша діяльність і тому на це зроблено акцент щодо  детальної та глибокої оцінки. Компоненти, які не зачіпаються планованою діяльністю — закономірно ігноруються. В Україні законодавство передбачає широкий спектр досліджень, що дає можливість для маніпуляцій на зразок «у звіті не оцінено вплив на поверхневі води», незважаючи на те, що планованою діяльністю є, наприклад, встановлення вітрової електростанції у пустелі, і найближча поверхнева водойма знаходиться за десятки кілометрів від місця реалізації проекту.

Забезпечення процедур оцінки впливу на довкілля нормативними документами знаходиться на вкрай низькому рівні. До прикладу, що саме передбачає оцінка впливу на клімат — невідомо, як і невідомі критерії такої оцінки. Проте розробник звіту з ОВД зобов’язаний її якимось чином  виконати.

Підсумовуючи вищезазначене можна констатувати, що процедура ОВД в Україні потребує значного доопрацювання і виправлення недоліків у стислі терміни. Зайва зарегульованість, бюрократія, невизначеності у законодавстві негативно впливають на економічний розвиток, створюють негативний імідж держави на міжнародному рівні. Як наслідок ми отримуємо несприятливий інвестиційний клімат, як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Коментар експерта

Валентин Щербина, віце-президент ПАЕУ

Статтею 6 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» визначено, що Звіт з оцінки впливу на довкілля включає опис поточного стану довкілля (базовий сценарій) та опис його ймовірної зміни без здійснення планованої діяльності (далі — Звіт з ОВД) в межах того, наскільки природні зміни від базового сценарію можуть бути оцінені на основі доступної екологічної інформації та наукових знань.

Ідеологічно вірна і сучасна норма закону встановлює не чіткі вимоги і двозначні правила, результатом виконання яких є низька якість Звітів з ОВД, зокрема — в частині опису стану довкілля.

Відповідно до норми закону, ця частина Звіту з ОВД умовно складається з двох частин — Опис поточного стану довкілля та Опис ймовірної зміни довкілля без здійснення планованої діяльності.

Закон вимагає проводити ці оцінки в межах того, наскільки природні зміни від базового сценарію можуть бути оцінені на основі доступної екологічної інформації та наукових знань.

Таке формулювання вимог до змісту Звіту з ОВД створює більше проблем, ніж вирішує.

• По-перше, для таких оцінок у більшості випадків не достатньо наукових знань, накопичених у розрізнених наукових виданнях.
• По друге - повнота і якість доступної екологічної інформації на сьогодні є загальновідомою національною проблемою, яку лишень розпочали системно вирішувати (наприклад — ресурси «Відкрите довкілля», «Єдина інформаційно-аналітична система "Довкілля України"»).
• По-третє, розробники Звіту з ОВД не мають відповідного фахового рівня і досвіду для проведення таких досліджень самотужки, часто нехтують цією вимогою, переписуючи необхідну інформацію із затверджених звітів, не рідко — з тими ж помилками.

«Діджиталізація» розрізнених і застарілих наукових досліджень не вирішує навіть проблему створення кадастрів природних ресурсів, не кажучи вже про відсутність багаторічних системних досліджень науковими установами за змінами стану основних компонентів довкілля (наприклад — на географічних стаціонарах). Це дуже складні дослідження багаторічної динаміки екосистем, відсутність яких не дає можливості провести повноцінне моделювання варіантів ймовірної зміни довкілля, як того вимагає норма закону.

Виконання цієї вимоги закону на сьогодні проблематичне, а за окремими пунктами — не реальне, оскільки для певних складових довкілля відсутня не тільки достовірна інформація про стан довкілля, відсутнє методичне забезпечення такої оцінки (наприклад — відсутні методики оцінки флори, фауни, біорізноманіття, ландшафту та ін).

Відсутність вищезазначеної інформації не дозволяє провести якісну подальшу оцінку певних складових Звіту з ОВД, наприклад — якісно і кількісно оцінити будь-який опосередкований, побічний, кумулятивний вплив на довкілля із визначенням його величини та масштабів.

Оскільки, беручи до уваги сучасний стан соціально-економічного розвитку України, сподіватись на бурхливий розвиток вітчизняної науки та фундаментальних наукових досліджень марно, нагальні потреби реалізації Закону про ОВД можливо вирішувати іншими методами.

Для оцінки планованої діяльності на значних площах (ландшафтів) найбільш перспективними є дистанційні методи дослідження довкілля, що дають достатню для прийняття рішення точність вимірювань, можуть бути інтегровані до GIS технологій, за допомогою яких проводиться оцінка сучасного стану екосистем та моделювання можливих змін в часі і просторі.

У поєднанні із наземними системами автоматичного моніторингу (повітря, вода, ґрунт тощо) досягається не тільки прийнятна якість досліджень, а й створюється адекватна система проектного та післяпроектного моніторингу.

Коли сторони взаємодії незадоволені, це означає одну просту річ — правила гри не зафіксовані і незрозумілі учасникам. У зв'язку з цим, для підвищення ефективності механізмів ОВД та усунення постійних суперечок про правомірність дій, як держави і бізнесу, так і громадськості, необхідно реалізувати певні  зміни в законодавчій базі щодо ОВД.

Пресслужба ПАЕУ