Про проблемні питання застосування ОВД у видобувній галузі

Ще у 2016 році Верховна Рада України прийняла Закон «Про оцінку впливу на довкілля». З перших днів його реалізація одразу зіштовхнулася із складнощами -   було накладено вето. Лише через 8 місяців Закон був підтриманий у парламенті та підписаний. 

Після більш ніж 2-х років імплементації цього Закону аналітичний центр DiXi Group вирішив дослідити питання впровадження процедури ОВД і розібратися, які ж проблеми виникають у видобувної компанії, чи можна цьому зарадити і як це зробити.

Однією з проблем є значна кількість процедур ОВД, які має здійснювати видобувна компанія, особливо на етапі розробки родовища. До прикладу, на одне родовище видобувна компанія може одночасно або на різних стадіях проводити процедури ОВД на видобування/продовження видобування корисних копалин, спорудження свердловин/свердловини, супутні види діяльності тощо. Щоб вирішити цю проблему, потрібно проаналізувати та визначити, які процедури ОВД можна консолідувати для проекту родовища у цілому.

Іншою проблемою є відсутність галузевих стандартів та критеріїв для ключових етапів процедури ОВД (звіт, висновок). Наразі виконання Закону «Про оцінку впливу на довкілля» здійснюється за рахунок надання працівниками Мінекоенерго консультацій суб’єктам господарської діяльності. Відсутність стандартів та критеріїв, за якими визначається суттєвість впливу на довкілля від видобувної діяльності, створює поле для маніпуляцій для всіх сторін, що беруть участь в процедурі ОВД – як для компанії, так і для органу, що видає дозвіл.  Можливим рішенням може стати впровадження галузевих рекомендацій або стандартів для розробки звіту та висновку в сфері видобутку корисних копалин (за різними видами копалин та за різними видами діяльності). Наприклад, у Фінляндії розроблено посібник щодо проведення ОВД  для проектів з видобутку корисних копалин.

Відсутність вимог до осіб/компаній, які готують проект звіту з ОВД породжує  певні непорозуміння в цій сфері. Ці звіти складні за своєю структурою і готувати їх мають кваліфіковані фахівці, але наразі в Україні не встановлено жодних вимог до кваліфікації осіб або компаній, що готують звіти з ОВД. Для вирішення проблеми Україна може обрати сертифікацію або інший інструмент із перевірки компетенцій для осіб/компаній, що готують проекти звітів з ОВД. 

Важливо, щоб видобувні компанії знали, до кого вони можуть звернутися, а Мінекоенерго (або інший орган з надання висновку) могли перевірити кваліфікацію розробника звіту з ОВД.

Також потребує уваги питання належних умов для участі громадянського суспільства у процедурі ОВД. Досі є великою частка громадських слухань, які вважаються такими, що відбулися за відсутності представників громадськості. Так, із 373 справ, що стосуються видобувної діяльності (вибірка з реєстру ОВД станом на 28 грудня 2019 року), у 136 випадках представники громадськості не з’явилися на слухання. У всіх згаданих випадках процедура проведення ОВД просувалася далі. Шляхами вирішення цієї проблеми є дотримання вимог Закону «Про оцінку впливу на довкілля», яким передбачено створення належних умов для участі громадськості, контроль за виконанням Закону з боку держави та громадського сектора, проведення просвітницьких заходів,  удосконалення функціоналу Єдиного реєстру ОВД тощо.

Окремо слід відзначити проблему дотримання міжнародного законодавства з питань ОВД (Оргуська Конвенція, Конвенція Еспо, відповідні директиви ЄС) під час реалізації проектів з видобутку вуглеводнів. Яскравим прикладом є кейс проти України  в Міжнародному секретаріаті Оргуської Конвенції щодо укладання угод про розподіл продукції у 2013 році без проведення ОВД, а також «бурштиновий закон», яким ця процедура скасована для проектів угод про розподіл продукції. Збалансованим рішенням має стати аналіз найкращих світових та європейських практик та за результатами — внесення змін до українського законодавства.

Ольга Полуніна, менеджер сталого розвитку, Dixi Group