Новини

Повернутися до переліку новин

Спірні питання розміщення відходів на території підприємства. Вимоги до місць зберігання відходів

Спірні питання та неясності при оформленні необхідних дозвільних документів щодо поводження з відходами або нарахуванні екологічного податку виникають через неправильне трактування суб’єктами господарювання термінів «розміщення відходів» та «зберігання відходів». В Законі України «Про відходи» (далі - Закон) статтею 1 визначається:

  • розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;
  • зберігання відходів – тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);
  • захоронення відходів – остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів

Зауважимо, що поняття «утилізація відходів» та «видалення відходів» є взаємовиключні:

  • утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів;
  • видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації

Примітка: відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами

Отже, якби законодавець при визначенні поняття «розміщення відходів» вказав «зберігання та/АБО захоронення», можна було б трактувати два незалежних один від одного процеси, але в такій редакції, що зазначена Законом, можна зробити висновок, що «розміщення відходів» складається з двох етапів: може бути тимчасове, відповідно отожнено терміну «зберігання відходів», але обов’язково передбачає наступний етап – остаточний, що термінологічно дорівнює захороненню відходів, яке в свою чергу повинно призвести саме до видалення, а не утилізації. 

Схематично склад поняття «розміщення відходів» можна відобразити так:

Відповідно, спираючись на Закон, можна дійти висновку, що термін «зберігання відходів» доречний тільки тоді, коли відходи зберігаються з метою подальшої передачі в інші місця чи іншим суб’єктам господарювання для їх видалення або утилізації, при цьому останні два поняття взаємовиключні. 

До речі, у Листі профільного Міністерства від 05.09.2011  № 16687/07/10-11  зазначено, що відходи, що тимчасово зберігаються, наприклад, в контейнерах чи урнах, та далі будуть передані на утилізацію чи видалення, не є розміщенням відходів в розумінні статті 1 Закону.

Стаття 14 Податкового кодексу України (ПКУ) трактує розміщення відходів, як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. Отже, податківцями поняття «розміщення відходів» з одного боку використовується тільки з позиції остаточного розміщення, про що свідчить трактування статті 14 ПКУ, з іншого боку, це ж саме поняття в Розділі VIII «Екологічний податок» у статті 240 «Платники податку»  застосовується до вторинної сировини: Платниками податку є суб'єкти господарювання.., під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання). Це вносить певну плутанину, бо ЗУ «Про відходи»  використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів називає утилізацією відходів, і цій операції передує зберігання відходів, тобто тимчасове розміщення, а не остаточне (захоронення) 

Розміщення відходів включає операції з переліку операцій з видалення відходів, визначених Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням і постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. №1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів»: D1, D2, D3, D4, D5, D6, D7, D12.

Стаття 34 Закону передбачає, що усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров’я людини діляться на чотири класи і повинні піддаватися обліку. В статті зазначається, що зберігання (накопичення) підприємством небезпечних відходів, які утворилися в результаті виробничих процесів, не підлягає ліцензуванню за умови, що впродовж року з дня утворення відходи передаються відповідним ліцензованим суб’єктам господарювання. Тому підприємству надається право тимчасово зберігати відходи у спеціально відведених місцях чи об’єктах  до подальшої передачі на утилізацію чи видалення. У разі порушення строків зберігання може бути накладено штраф або нараховано екологічний податок.

А у статті 17 визначено, що суб’єкт господарювання має не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах та повинен здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів. Водночас стаття 33 визначає, що зберігання відходів повинно здійснюватися відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Вимоги щодо тимчасового зберігання (накопичення) відходів також регламентовані ДСТУ 4462.3.01:2006 «Охорона природи. Поводження з відходами. Порядок здійснення операцій» (пункти 7.2.1 – 7.2.8). У пункті 7.2.5 зазначається, що за відсутності можливості видалення надзвичайно та високо небезпечних відходів з території підприємства згідно з встановленим порядком допустиме їх зберігання на промислових майданчиках (в межах території підприємств, установ, організацій) у відокремлених приміщеннях, зокрема, складських, під тимчасовим накриттям з дотримуванням вимог. Дозволено зберігати такі відходи на території підприємства понад два роки за окремим погодженням з місцевими органами охорони довкілля та санітарно-епідеміологічною службою.

Задайте ваші болючі питання та  дізнайтеся ще більше нюансів щодо поводження із відходами:

Коли: 9-10 вересня 2021
Де: м. Дніпро
Формат: Наживо!
Програма ТУТ 

Коли: 20 вересня 2021
Де: без відриву від виробництва
Формат: онлайн
ПРОГРАМА КУРСУ

Отримайте прикладні знання та допомогу від експертів ПАЕУ!

З питань участі у заходах:
Безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів: 0 800 214 899

З питань вступу до ПАЕУ:
Інна Сінєнко, 073-305-8016, event@ecolog-ua.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

 

Розсилка новин

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.
X
Завантаженя матеріалів цього розділу доступне тільки для зареєстрованих користувачів порталу.
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?
X
Читати матеріали цього розділу в повному обсязі можуть лише зареєстровані користувачі порталу
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!