Платформа рішень
для менеджерів природоохоронної
діяльності

Новини

Повернутися до переліку новин

У чому розбіжності між європейським та українським підходами до нормування якості повітря?

Незважаючи на різні підходи до встановлення нормативів якості повітря, більшість полютантів, що регламентуються європейським законодавством, закріплені і вітчизняним. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню» від 29 листопада 2001 року № 1598 найпоширенішими є оксиди нітрогену, діоксид та інші сполуки сульфуру, оксиди карбону, озон; найнебезпечнішими: важкі метали, органічні аміни, леткі та стійкі органічні сполуки, хлор, бром, фтор. Однак недостатньо врегульованим залишається вміст твердих часток пилу в повітрі та відсутня регламентація тонкодисперсного пилу (pm 10, pm 2,5), визначених Директивою 2008/50/ЄС.

Згідно з законодавством Великобританії нормування атмосферного повітря здійснюється відповідно до Стратегії у сфері якості повітря (The Airquality Strategy, 2007) шляхом встановлення чітких термінів цільових показників якості (концентрація досягається до визначеної дати; по завершенню терміну, перевищення забороняється). До переліку пріоритетних речовин, поряд з озоном монооксидом вуглецю, діоксинами азоту та сірки, завислими речовинами і свинцем включено бензен, 1,3-бутадієн і поліциклічні ароматичні вуглеводні. Подібно до положень законодавства ЄС, встановлено цільові показники якості повітря для захисту рослин та екосистем, оскільки об’єктом охорони, окрім життя та здоров’я людини, можуть бути й об’єкти природи.

У США запроваджена система первинних (встановлюються і підлягають дотриманню з метою охорони здоров’я, включаючи чутливі групи) і вторинних (встановлюються з метою захисту майна, включаючи зниження видимості, шкоду тваринам, врожаю, рослинам і будівлям) стандартів якості повітря (Clean Air Act, 1990). Стосовно кожної речовини зазначені уточнення щодо можливої кількості перевищень вказаних нормативів якості, до прикладу, первинні стандарти монооксиду вуглецю не можуть бути перевищені частіше одного разу на рік.

В Австралії діють стандарти якості повітря, особливістю яких є визначення для них періоду усереднення, та максимальної кількості випадків перевищень на рік (WHO 2000). До індикаторних забруднюючих повітря речовин належать монооксид карбону, плюмбум, озон, діоксид нітрогену, діоксид сульфуру та зважені речовини.
 

В ЄС нормування якості повітря здійснюється шляхом встановлення стандартів якості — граничних величин/цільових показників. Вони базуються на спеціальних принципах, які застосовуються до всіх питань, що регулюються екологічним правом ЄС:

  принцип врахування впливів — оцінюється конкретний вплив на реципієнтів (людина/об’єкт довкілля), при цьому не розглядається технологічна досяжність стандартів якості або економічна доцільність забезпечення відповідності до них;
  принцип універсальності реалізується у визначенні єдиних стандартів;
  принцип практичної досяжності обумовив появу концепції інтервалів прийнятних відхилень (Marginsof Tolerance), формується на основі складності досягнення вимог стандартів;
  принцип невизначеності вимог до будь-яких конкретних технологій мотивує до пошуку інноваційних рішень, оскільки стандарти мають тенденцію до посилення, і з часом приймаються більш жорсткі нормативи;
  принцип найкращих доступних технологій передбачає практичне впровадження релевантних технологічних і технічних рішень, щодо запобігання/зниження викидів шкідливих речовин та можливість застосування в умовах конкретного регіону;


Принцип «забруднювач платить» наразі є ключовим в екологічній політиці ЄС


  принцип «забруднювач платить» наразі є ключовим в екологічній політиці ЄС та передбачає, що витрати по запобіганню/зниженню забруднення і заходах, спрямованих на відновлення довкілля, несуть відповідальні за забруднення (суб’єкти господарювання). В українському законодавстві цей принцип знайшов своє відображення у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII в установленні системи зборів (платежів) за забруднення та в Податковому Кодексі України: ставки екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (ст. 243); за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (ст. 245); за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (ст. 246); за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (ст. 247); за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (ст. 248). Проте не всі нормативи відрахувань чітко визначені, механізм розрахунків платежів складний (спостерігається пряма залежність між обсягами неплатежів і складністю системи розрахунків).
 

Через переважно фіскальну спрямованість економічного механізму природокористування та недостатню ефективність системи контролю достовірності звітних даних природокористувачів, вони не зацікавлені ні у відрахуванні коштів в екологічні фонди, ні в реалізації природоохоронних заходів. Виникає необхідність коригування діючої системи для ефективнішого застосування суб’єктами господарської діяльності та зниження витрат на забезпечення її функціонування. Існує необхідність у напрацюванні принципу «забруднювач платить» в аспекті чіткого визначення меж витрат, уточнення поняття «забруднювач», дослідження припустимих винятків з урахуванням інтересів охорони довкілля й недискримінації з точки зору умов торгово-економічної взаємодії.
 


В українському законодавстві нормативи конкретизують стандарти



Стандарти та показники якості повітря встановлюються як на національному, так і на міжнародному рівні. В європейському законодавстві поняття «стандарт» і «норматив» ототожнюються, навіть прослідковується термінологічна синонімічність. В українському законодавстві стандарти становлять загальний і обов’язковий напрям єдиного підходу до визначення стану довкілля за допомогою встановлення правил, нормативів та вжиття інших заходів, а нормативи конкретизують стандарти.

У Рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я (Air quality, 2005) вбачається знайома для українського законодавства система гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин. Визначається, що нормативні показники/рекомендовані безпечні рівні є основою для розробки стандартів або граничних значень вмісту полютантів у повітрі. По суті нормативи ГДК за правовою природою ототожнюються зі стандартами якості ЄС. Нормативи встановлюються МОЗ України з метою оцінки рівня забруднення та якості повітря (ДСП-201-97). Ці нормативи є первинними, постійно діючими стандартами якості, єдиними для всієї території України.
 


Принцип антропоцентризму підтримується правовою доктриною



Однак, не зважаючи на таку відповідність, не знайшло законодавчого втілення в Україні положення про вплив шкідливих речовин на екосистеми, відповідно до якого критичні впливи оцінюються на усіх рівнях від організмового до екосистемного. Тоді як згідно з українським законодавством основним критерієм встановлення нормативів ГДК для оцінювання якості повітря є обсяг і особливості дії, наявних у повітрі полютантів на організм людини. Принцип антропоцентризму підтримується і правовою доктриною, яка визначає, що укладання кількісних показників у сфері охорони повітря не викликає ускладнень, адже існує чіткий критерій — здоров’я людини.

Парадигмальна концепція ГДК наразі є основним критерієм оцінки якості довкілля, однак, необхідно зауважити, що нормативи мають ряд недоліків і є невиправданою екстраполяцією меж толерантності тестових організмів. Зокрема, визначення величини ГДК здійснюється в ході уніфікованих/фіксованих експериментів; вплив полютантів вивчається ізольовано (виключається ефект комбінованої дії, присутній в натурних умовах); дослідження здійснюються на тест-об’єктах (виведених у лабораторних умовах), отримані дані екстраполюються на людину; мало досліджень ГДК для рослин. Крім того, розроблені нормативи переважно завищені, а небезпечні полютанти містяться у довкіллі в мізерних концентраціях і не відстежуєься, їхня комбінована дія або трансформація.
 


Доцільним у підрахуванні викидів буде використання принципу, що базується на фізичному усередненні



Оцінки навантаження основані на цих даних, будуть ненадійні, оскільки одномоментні концентрації полютантів, зазвичай сильно варіюють, при цьому не завжди можна виділити основний токсикант. Викиди реальних джерел емісій багатокомпонентні, кількість забруднюючих речовин, концентрації яких можна виміряти, незначна, тому велика кількість концентрацій інгредієнтів залишаються поза увагою. У такому випадку доцільним є використання принципу, що базується на фізичному усередненні. Зокрема, концентрації полютантів в снігу — характеризують величину викидів за зимовий період/рік; ґрунті — сумарний багаторічний ефект. Однак, такі дані подають різну інформацію, крім того для нових джерел викидів геохімічні аномалії по снігу й ґрунту не збігаються.

Техногенне забруднення різко збільшує просторову неоднорідність полів концентрацій, можливими причинами цього може бути їхній перерозподіл талими водами в межах нано- і мікрорельєфу, варіабельність «асимиляційної ємності» і біологічної активності ґрунтів, або нерівномірність випадання забруднених опадів. Неоднорідність полів забруднення зумовлює обмеженість у екстраполяції точкових спостережень на великі площі. Крім того надзвичайно важливим є питання про форму токсикантів, оскільки біогеохімічною й токсичною активністю володіє та частина забруднюючих речовин, що перебуває в рідкій фазі ґрунту — ґрунтовому розчині. Тому, наприклад для важких металів, необхідне визначення рухливих форм, а не валового вмісту.

В гігієнічному нормуванні при встановленні ГДК газоподібних полютантів для рослин використовується принцип визначення граничного навантаження як максимально недіючого — знаходження такої величини навантаження, при якій реєстровані параметри вірогідно не відрізняються від контрольних значень на прийнятому рівні значимості. З безлічі показників стану рослинного організму апріорно обирається один. У такому разі відсутній єдиний критерій для оцінки стану рослин; необ’єктивно представлені істотності змін; результати залежать від статистичної вірогідності розходжень.

Основне методичне питання, що виникає в практиці — як визначати граничні значення навантаження для екологічного нормування?...
 

Увага! Стаття публікується частково!

  Повна версія – в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №10, 2020 в статті «Нормування якості повітря: що потрібно знати природокористувачеві?», автора Тетяни Морозової, кандидата біологічних наук, доцента
 

Стаття також роз’яснить:

  Як визначати граничні значення навантаження?
  Як правильно здійснити обґрунтування інтегральної міри навантаження на природні об’єкти?

 

 

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Читайте також:

Розсилка новин

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.
X
Завантаженя матеріалів цього розділу доступне тільки для зареєстрованих користувачів порталу.
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?
X
Читати матеріали цього розділу в повному обсязі можуть лише зареєстровані користувачі порталу
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!