Відходи добувної промисловості: проблеми та наслідки в українських реаліях

На території України є 344 місця для накопичення відходів добувної промисловості. Багато з них не відповідають нормам екологічної безпеки і становлять небезпеку забруднення значних територій. Так, сфера поводження з відходами добувної промисловості вимагає особливої ​​уваги і приведення нормативної бази у відповідність до законодавства Європейського Союзу.

Важливо і те, що загрозу становить аварійний стан  споруд для накопичення відходів добувної промисловості. Аварії на спорудах для накопичення таких відходів призводять до неконтрольованих скидів забруднюючих речовин, а звідси - виникнення надзвичайних ситуацій, забруднення екосистеми, збіднення біорізноманіття та негативний вплив на здоров'я людей.

На приклад, слід згадати випадки горіння териконів на Львівщині. Пожежі на них дуже складно погасити. При горінні териконів вивільняється безліч забруднюючих речовин, а в комбінації з водою утворюються кислі води, які є джерелом забруднення підземних і поверхневих вод.

Для запобігання таких катастроф Європейський Союз прийняв Директиву про керування відходами добувної промисловості. В цьому документі увага зосереджена на:

1) дозвільній системі щодо експлуатації споруд для накопичення відходів (встановлені чіткі процедури для видачі таких дозволів);

2) планах управління відходами, які зобов'язані складати всі оператори споруд для накопичення відходів;

3) класифікації місць для накопичення відходів;

4) фінансових гарантіях для забезпечення відновлення території, що зазнала негативного впливу відходів добувної промисловості;

5) роботах по закриттю споруд для накопичення відходів. Крім того, передбачається постійний моніторинг стану закритих споруд;

6) заходах щодо запобігання погіршенню стану водних ресурсів, забруднення повітря і грунту.

Положення директиви встановлюють ряд вимог, яким повинні відповідати споруди для накопичення відходів добувної промисловості. До цих споруд відносяться об'єкти, призначені для накопичення видобувних відходів в рідкому вигляді (хвостосховища) або видобувних відходів в твердому вигляді (терикони, відвали).

Оператори таких споруд для відходів повинні забезпечити, а державні органи контролювати, щоб вони не завдавали шкоди водним ресурсам і грунту, не забруднювали атмосферного повітря.

Нагадуємо, що 27 червня 2014 р., уклавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе зобов'язання імплементувати ряд міжнародних документів, в тому числі Директиви 2006/21 / ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС про керування відходами добувної промисловості та внесення змін і доповнень до Директиви 2004/35 / ЄС. Проте, сучасний стан сфери поводження з відходами добувної промисловості характеризується низьким ступенем відповідності до положень цієї директиви. Зокрема, невідповідність стосується ряду визначень, розробки планів управління відходами добувної промисловості на рівні підприємств, впровадження фінансових гарантій та вимог до інвентаризації та приведення до належного стану закритих і покинутих місць для накопичення відходів добувної промисловості. Крім того, відсутнє належне правове регулювання, що є причиною того, що більшість споруд для накопичення відходів в Україні знаходиться в аварійному стані і становить небезпеку для екосистеми регіону, в якому вони розміщені.

Потенційно небезпечні місця для накопичення відходів добувної промисловості виявлені у Львівській, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях, де зберігаються десятки і сотні мільйонів кубометрів відходів.

Таким чином, адаптація національного законодавства до правових норм Європейського Союзу вимагає особливої ​​уваги в сфері управління відходами добувної промисловості.

Джерело: zn.ua