Відповідальність виробника в Німеччині

Перший незалежний Закон про видалення відходів (Waste Disposal Act) був прийнятий в Німеччині в 1972 році. Його головна мета — закрити неконтрольовані звалища сміття і замінити їх центральними, регульованими і контрольованими полігонами, які будуть перебувати в управлінні регіональними і місцевими органами влади. В даний час в Німеччині існує близько 300 місць захоронення побутових відходів, і їх достатньо.

Криза утилізації відходів, що насувалась у той час спонукав до різкого скорочення обсягів відходів, що принаймні зменшило б проблеми утилізації відходів. Замість створення нових звалищ і сміттєспалювальних заводів, план полягав у тому, щоб по можливості уникати відходів у джерелах або, якщо це неможливо, переробляти їх. Таким чином, у новому Законі про уникнення та регулювання відходів (Waste Avoidance and Management Act) 1986 був введений принцип, згідно з яким запобігання та рециркуляція відходів повинні мати пріоритет над утилізацією відходів.

Указ про упаковку (Packaging Ordinance) 1991 року є ключовим продуктом політики щодо відходів, заснованої на (Waste Avoidance and Management Act) 1986 року. Щоб позбавити місцеву владу від необхідності утилізувати величезну кількість упаковки (в той час близько половини обсягу побутових відходів і близько третини ваги становила упаковка) відповідальність перемістилась замість цього на промисловість. Тобто виробники та дистриб’ютори упакованих продуктів повинні були взяти на себе відповідальність за видалення відходів упаковки. По суті, правило полягало в тому, що виробники упаковки і дистриб’ютори упакованих продуктів повинні були прийняти повернення порожньої упаковки від її самого недавнього власника та утилізувати її.

Для транспортної упаковки деталі схеми повернення і відповідальності за витрати були відкриті для індивідуальних переговорів між постачальником і клієнтом. Для так званої вторинної упаковки, тобто упаковки, яка охоплює кілька індивідуально упакованих продуктів, пункт продажу повинен був прийняти її повернення. Оскільки рітейлери неохоче використовують дорогоцінну торгову площу для розміщення контейнерів для збору використаної вторинної упаковки, вони значно скорочують цей тип упаковки, а в деяких випадках і зовсім відмовляються від неї.

Це був видимий успіх у спробах уникнути явно непотрібних відходів.

Джерело: opanasenkoviktoriia.blog