Які нормативи та стандарти ЄС регламентують поводження з відходами

В Європейському Союзі є три види документів:

• Директиви
• Регламенти
• рішення. 

Директиви - це рамкові документи, які встановлюють цілі для держав-членів ЄС і мають обов’язкову силу. Кожна держава-член має право самостійно вирішувати, які механізми слід використовувати для досягнення поставлених цілей. Регламенти, як правило, на пряму переписуються у кожному законодавстві кожної держави-члена.

В ЄС загальні вимоги та положення, які регламентують поводження з відходами є:

• Директива 2008/98/ЄС про відходи та скасування деяких директив.
• Регламент 1013/2006 – про транспортування відходів.
• Регламент №2150/2002 – про статистику щодо відходів.
• Директива 2004/35/ЄС про відповідальність за нанесену шкоду навколишньому середовищу.
• Директива 2008/35/ЄС – про охорону навколишнього природнього середовища через кримінальну відповідальність.
• Регламент ЄС 1272/2008 про класифікацію, пакування та маркування небезпечних речовин та сумішей.

Майже у кожній директиві є цільові показники, що саме необхідно зробити у кожній країні. 

Якщо їх узагальнити, то більшість з них спрямовані на якомога більшу переробку відходів та щоб якомога менше цих відходів потрапило на полігони чи на видалення. Також кожна з директив спрямована зробити поводження з відходами більш безпечним для довкілля та людини.

Директива 2008/98/ЄС встановлює перелік відходів, класифікацію операцій поводження з відходами, вимоги до поводження з небезпечними відходами, заборону змішувати небезпечних відходів (ст. 17), маркування небезпечних відходів (ст. 19), наявність необхідних документів при перевезенні небезпечних відходів через територію країн ЄС.

Крім цього, стаття 11 встановлює обов’язковим забезпечення роздільного збирання скла, паперу та картону, металу, полімерів, до 2025 року – текстилю, а також підготовку до повторного використання та перероблення. Стаття 22 встановлює необхідність роздільного збирання біовідходів та забезпечення їх подальшого оброблення і перероблення.

Щоб виміряти, чи досягли держави-члени ЄС цілей визначених директивою, також встановлено цільові показники. Серед яких до 2025 року необхідно підготувати до повторного використання та перероблення 55-60% відходів в цілому, а до 2030 року – 60-65%.

Будь-яка організація або підприємство, яке планує здійснювати операції з оброблення відходів повинна отримати дозвіл уповноваженого органу. А також повинні зареєструватися організації та підприємства, які займаються збиранням та транспортуванням відходів на професійній основі.

Директивою 1999/31/ЄС встановлюється, що у місця захоронення можуть спрямовуватися лише відходи, які були оброблені з метою зменшення їх обсягів та небезпеки для довкілля. Тобто неможливо на полігон вивезти контейнер зі змішаними відходами. Плата за захоронення відходів повинна покривати в повному обсязі витрати на будівництво місця захоронення відходів (МЗ)/полігону, на експлуатацію МЗ, на фінансову заставу, на закриття МЗ, на догляд до МЗ протягом наступних 30 років після його закриття.

В результаті в Іспанії 13725 тис. тон ТПВ захоронюються на 207 полігонах, в Італії 12808 тис. тонн – на 303 полігонах, у Великобританії 10944 тис. тонн – на 342 полігонах. У Литві з 2009 року запровадили офіційну заборону на захоронення відходів на полігонах, що не відповідали європейським вимогам. У Чехії з початку 90-х рр. закрили понад 8000 полігонів, які не відповідали нормативам ЄС. В Естонії з 2001 року кількість полігонів знищилася спочатку зі 150 до 30, а після 2009 року до 6 регіональних полігонів для відходів, що не є небезпечними.

На виконання вимог Директиви 2006/21/ЄС затверджено Рішення 2009/337/ЄС для визначення критеріїв класифікації об’єктів у відповідності до Додатку Директиви. Рішення 2009/337/ЄС визначає потенціал втрати життя або небезпеку для здоров’я людини, визначає потенційну небезпеку для навколишнього середовища як не серйозний. У разі втрати структурної цілісності для хвостосховищ, людські життя повинні вважатися під загрозою, де рівні води або суспензії, щонайменше 0,7 м над землею або де швидше скидання води або шламів перевищують 0,5 м/с.

Директива 2010/75/ЄС про промислові викиди застосовується до об’єктів промислової діяльності, що спричиняють забруднення, та не застосовуються до науково-дослідних та дослідно-конструкторських центрів. Директива вимагає використовувати систему інтегрованого дозволу для видів діяльності, зазначених у Додатку І до неї. Процедура видачі інтегрованого дозволу вимагає від органів, що видають його, застосовувати інтегровану оцінку впливу об’єкта/виду діяльності на довкілля та здоров’я людини в цілому. Директива посилається на методичні рекомендації, в яких описано найкращі доступні технології, які узагальнені у документах BREF.

Глава IV цієї директиви встановлює спеціальні вимоги щодо установок для спалювання відходів та установок спільного спалювання відходів. Зокрема, це моніторинг викидів, граничні показники викидів, умови експлуатації (вміст вуглецю у залишках після спалювання, температурний режим процесу спалювання та ін.), використання отриманою енергії, доставка та приймання відходів та звітування.

Документи, які забезпечують систему «Розширена відповідальність виробника»:

• Директива 2006/66/ЄС – про батарейки та акумулятори та відходи від батарейок та акумуляторів, що містять небезпечні речовини.
• Директива 2012/19/ЄС – про відходи електричного та електронного обладнання.
• Директива 94/62/ЄС – про упаковку та відходи упаковки.

Джерело: прес-служба Ecobusiness Group

Запрошуємо на Експрес-курс підвищення кваліфікації менеджерів природоохоронної діяльності «УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ», 15 червня 2021