Управління відходами — 2017: кілька важливих акцентів. Міжнародний досвід

Шановні колеги, аналізуючи ті питання, що надходять у 2017 році на адресу редакції «Екологія підприємства», можна стверджувати, що очевидним лідером залишається питання управління відходами. Тому нами ініційовано широкий і всебічний розгляд цієї теми найкращими експертами. Це буде серія публікацій на сторінках видання, а також практична конференція в межах виставки «Екологія підприємства» — «ECOtransformation: управління відходами. 50 основних питань», де 8 листопада «вживу» обговоримо практичний аспект.

У № 10 журналу «Екологія підприємства» ми відповідаємо на гострі запитання фахівців.

Чи потрібно підприємству, в результаті виробничо-господарської діяльності якого утворюються відходи та по мірі накопичення достатнього об’єму передаються згідно з договором спеціалізованому підприємству, сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення відходів на своїй території?

На сьогодні сплата екологічного податку за розміщення відходів стягується лише з суб’єктів господарювання, що здійснюють захоронення чи видалення відходів.

Відповідно до п. 240.1 ст. 240 розділу VIIІ «Екологічний податок» Податкового кодексу України (далі — ПКУ) платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, та здійснюють розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);

Визначення терміну «розміщення відходів» наведено у пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ: розміщення відходів — постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Здається, все просто та зрозуміло: платить лише той, хто здійснює кінцеву операцію з відходами — видалення чи захоронення, однак чому так багато з цього приводу запитань? Причина одна: зміни законодавства, які не завжди встигає відстежити та зрозуміти суб’єкт господарювання.

Із запровадженням екологічного податку у 2011 році термін «розміщення відходів» у ПКУ мав інше значення: «розміщення відходів» — зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) і захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Майже протягом двох років (2011–2012 роки) податківці відстоювали позицію, що екологічний податок з розміщення відходів повинні сплачувати всі: і ті хто утворює їх, і ті, хто розміщує. Але з 1 січня 2013 року Законом України «Про внесення змін до Податкового Кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24 травня 2012 року № 4834-VI у ПКУ було змінено значення поняття «розміщення відходів», завдяки чому усунено подвійне оподаткування екологічним податком відходів суб’єктів господарювання.

Джерело: редакцiя журналу «Екологія підприємства»