Як вирішити проблеми поточного обліку електронних відходів в Україні?

Поточний облік електронних відходів (далі — ЕВ) одне з важливих і проблемних питань управління електронними відходами. Для контролю ефективності утилізації важливо достеменно знати, що прийняв переробник, наскільки ефективно переробив, скільки і яких утворилося продуктів переробки. Ключем до вирішення цих питань може стати ведення «наскрізного» обліку за єдиними показниками та формування єдиної для всіх переробників бази даних. Докладніше — читайте у статті.

Проблема електронних відходів в Україні на сьогодні залишається однією з найбільш актуальних і багато в чому не вирішеною. А причинами такого, зокрема, є:

• високі темпи зростання обсягів їх утворення за останні роки (і ця тенденція, напевно, збережеться і в майбутньому;
• масовий і повсюдний характер їх утворення: ЕВ присутні в кожному будинку і квартирі, в усіх без винятку організаціях, установах, на підприємствах та у відомствах;
• наявність в них небезпечних для здоров’я людини та довкілля речовин: важких металів, рідкоземельних матеріалів, формальдегідних смол, пластику і т. ін.

Кінцева мета управління процесом обігу ЕВ — утилізація екологічно ефективним способом максимальної їх кількості (в ідеалі — 100 % обсягу утворених ЕВ). Для цього важливо правильно організований поточний облік цього виду відходів, що забезпечить повноту, достовірність і порівнянність показників обліку, який враховував би особливості кожного з об’єктів обліку. На утилізацію надходять різноманітні відходи, що різняться по конструкції й матеріальній структурі відпрацьованої техніки, починаючи від мобільних телефонів і кишенькових калькуляторів та закінчуючи великогабаритним серверним та іншим обладнанням.

У загальній масі цих відходів присутні безліч видів і найменувань техніки, різної за вагою, структурою, комплектацією, трудомісткістю переробки. Як продукти переробки утворюється широка номенклатура матеріалів, вузлів, деталей та інших компонентів, які містяться у відпрацьованій техніці. Все це ускладнює поточний облік різнорідних за найменуваннями і видам ЕВ та робить необхідним використання певних показників обліку, які враховували б це широке предметно-матеріальне різноманіття ЕВ.

На сьогодні ні у підприємств, що передають на утилізацію ЕВ, ні у переробників немає єдиного для всіх уніфікованого поточного обліку надходження, зберігання, передачі на переробку ЕВ, вибуття продуктів їх переробки тощо. Існуючий первинний облік ЕВ ведеться на розсуд кожного з переробників і сторони, яка передає їх за різними і часто — дуже загальними показниками.

Непоодинокі випадки, коли підприємство просить прийняти у нього відпрацьовану техніку знеособлено, так би мовити, «навалом» в об’ємному (м3) або ваговому (кілограми) вимірі.

Відсутність єдиних для всіх і достатньо конкретних облікових показників не дозволяє у «наскрізному» режимі простежити достовірно і об’єктивно рух в кількісному (скільки) і в якісному (яких і в якій комплектності) аспектах рух ЕВ від місця їх утворення до моменту їх повної утилізації та напрямів використання продуктів переробки ЕВ. Як і порівняти ефективність роботи кожного з підприємств, що бере участь у процесах обігу цих відходів між ними й за різні зіставні періоди, встановлювати нормативи і аналізувати ступінь їх досягнення, нарешті, отримувати реальні узагальнені показники як в регіональному і галузевому розрізі, так і в цілому по країні.

Для контролю ефективності утилізації важливо достеменно знати, що конкретно прийняв переробник, наскільки ефективно переробив, скільки і яких утворилося продуктів переробки ЕВ, куди вони передані (або продані), яке співвідношення склалося між кількістю утворених після утилізації продуктів переробки, які повернулися в господарський оборот у вигляді вторинної сировини, поворотних матеріалів та загальною кількістю прийнятих ЕВ.