Як Швейцарія допомогла В’єтнаму змінити систему управління водою

Автор: Айлін Хофштеттер, старша радниця Посольства Швейцарії в Україні, політолог, магістр із питань управління водними ресурсами 

У СВІТІ БАГАТО ГОВОРЯТЬ ПРО ЗМІНИ КЛІМАТУ. АЛЕ МАЛО ХТО ЗАМИСЛЮЄТЬСЯ НАД ТИМ, ЩО БУДЬЯКІ ЗМІНИ КЛІМАТУ БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОВ’ЯЗАНІ З ВОДОЮ. ВОНИ ПРИЗВОДЯТЬ ДО ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ТА ЯКОСТІ ВОДИ. ЗА ДАНИМИ ООН, ДО 2030 РОКУ 40% НАСЕЛЕННЯ ПРОЖИВАТИМУТЬ У РЕГІОНАХ З ОБМЕЖЕНИМИ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ.

Швейцарія вважається багатою на водні ресурси та прогресивною в управлінні ними. Від європейських запасів прісної води на території Швейцарії міститься загалом 6%. Це переважно вода високо  в горах та в гірських річках. Утім у Швейцарії розуміють, що велика кількість води — це добре, але це не означає, що в майбутньому ситуація не зміниться. 

У Швейцарії питання стосовно води максимально децентралізоване. Але загальнодержавна політика визначається на урядовому рівні. Далі програма адаптується до регіональних потреб на рівні кантонів, а рішення ухвалюють органи місцевого самоврядування в громадах.

Сусідні кантони розподілять між собою певні водні ресурси, через що між кантонами часто виникають суперечки, так само як  і у світі — між країнами, коли їм потрібно поділити один водний ресурс. Ключові параметри показників якості води визначаються на загальнодержавному рівні, а вміст нітратів, пестицидів — на кантональному, через що між кантонами і виникає багато спорів. 

Якщо хтось унаслідок фермерської діяльності, використання добрив забруднює воду, то інший кантон, який отримує таку воду, — незадоволений, бо має інакші стандарти, і це на сьогодні одна із найсерйозніших проблем. Нині тривають консультації з ЄС щодо запровадження Водної директиви. Швейцарія ще не приєдналась до неї, хоча активно співпрацює з ЄС у цьому напрямі. Але варто сказати, що у Швейцарії існує досить потужне аграрне лобі.

Саме його представники блокують приєднання до Водної директиви, тому що хочуть і надалі використовувати звичні для себе добрива. Тому й виникає певне політичне напруження, і можна навіть говорити про боротьбу.

Але в цій ситуації визначальною є не роль економіки, а упереджене ставлення, брак освіти та неповне усвідомлення проблем води. У Швейцарії завжди було все гаразд  з водою. Ніхто про це не замислювався,  ніхто не думав про зміни клімату, відповідно ― не було нагальної потреби це переосмислювати. Нині питання екології дедалі частіше стають політичними й активно обговорюються в порядку денному. Є надія, що поступово сприйняття традиційного сільського господарства також зміниться. 

Попри політичні нюанси, пов’язані з Водною директивою, система у Швейцарії максимально децентралізована, вибудована за принципом субсидіарності: проблеми, які виникають на цьому самому рівні, мають  і вирішуватися на нижчому рівні. Така система довела свою ефективність. Але так було не завжди. 

У 1970-х роках ХХ ст. сталася техногенна катастрофа: тоді на одному заводі на річці Рейн ― ключовій водній артерії Європи, стався витік хімічних речовин, і це дуже гостро відчули на собі всі країни. Та аварія стала поштовхом для розвитку науки, навчальних програм і формування інтегрованої системи управління водними ресурсами. 

У багатьох країнах «водне» питання розпорошене між різними інституціями. Цим відають міністерства різного профілю ―  як охорони довкілля, так і муніципальних послуг. Тож коли щось трапляється, знайти відповідального за конкретну проблему складно. 

У Швейцарії загальну відповідальність закріплено за міністерством довкілля та ресурсів, але, по суті, кожна громада бере на себе відповідальність за належне управління. Влада веде активний діалог із місцевими бізнесами для того, щоб розв’язувати проблеми з водопостачанням. Власне, цей принцип субсидіарності вже вкоренився  у швейцарському суспільстві, він просто  в головах і серцях кожного швейцарця.  І такому підходу можна свідомо навчитися. 

Я брала участь у великому трансформаційному проєкті у В’єтнамі. Це цікавий приклад узгодження різних інтересів. В’єтнам — один із найбільших експортерів кави у світі. Специфіка цього сектора у В’єтнамі полягає  в тому, що він повністю залежний від поливу. Але країна не має достатньої кількості води. 

У період зрошення, коли цей сектор потребує потужного поливу, води не вистачає для потреб населення, через що виникають постійні конфлікти. Швейцарська агенція  з розвитку і співробітництва спільно з одним із найбільших виробників кави Nestle (бренд Nescafe) дослідили цю проблему і дійшли такого висновку: якщо змінити модель управління водними ресурсами, можна уникнути цих проблем. 

Уряд Швейцарії разом із міністерством сільського господарства В’єтнаму і компанією «Нескафе» розробили спільний проєкт ― більш ефективну модель управління водними ресурсами зі зміною підходу  до сільського господарства. 

У політичному діалозі між усіма стейкголдерами досягли: 

• економії води — на 60 %; 
• економії фінансових ресурсів приватних виробників, які витрачали кошти  на додатковий полив, — на 10 %,

Внаслідок цього держава В’єтнам змінила політику щодо ведення сільського господарства і використання води в секторі вирощування кави. 

У Швейцарії загальну відповідальність закріплено за міністерством довкілля та ресурсів, але, по суті, кожна громада бере на себе відповідальність за належне управління сів у певні сезони: у дощовий період  і в посушливий. І це допомогло більш ефективно використовувати наявні ресурси. 

Такий приклад успішного співробітництва бізнесу, держави та міжнародної підтримки надзвичайно важливий, бо допоміг досягнути сталого результату. 

І ще один важливий факт — саме бізнес став тут флагманом зрушень, від чого виграли всі — і держава,  і суспільство, і приватний сектор. 

ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ СИТУАЦІЇ З ВОДОЮ В УКРАЇНІ, НА МІЙ ПОГЛЯД, ПОТРІБНО:

1. Розробити загальнодержавну стратегію, яка має базуватися на глибинному діалозі з розумінням потреб різних регіонів і користувачів. 
2. Налагодити збір даних і статистики щодо використання водних ресурсів. Без показників неможливо приймати рішення. Будь-яке рішення базується на обґрунтованих даних. 
3. Залучити до розв’язання питання води абсолютно всі групи населення ― усі мають перейматися цим питанням. І тут найважливішу роль відіграють журналісти, медіа, лідери думок. Тому що саме завдяки медіа вдасться якісно прокомунікувати потребу змін у ставленні до води всіх груп населення. 
4. Налагодити співпрацю бізнесу і державних ініціатив, що надзвичайно важливо для зрушень у цій сфері. 

Матеріал є частиною СПЕЦПРОЄКТу-журнал «Час води» – результат роботи проєкту «Час води», ініційованого 2019 року з дослідницькою метою: аналізу ситуації, що склалася у водній галузі, пошуку рішень і побудови експертної екосистеми.