Вода потребує широкого діалогу між суспільством, владою і бізнесом

Автори: Людмила Циганок, Анастасія Рінгіс

Eileen Hofstetter

Старша радниця Посольства Швейцарії в Україні Айлін Хофштеттер має унікальну спеціалізацію. Вона — політолог за освітою, але присвятила свою магістерську питанню управління водними ресурсами.

Айлін навчалась за спеціальною міждисциплінарною програмою Університету Йорданії та Кельнського університету . Метою цього освітнього проєкту була розбудова моделі управління водними ресурсами між конфліктуючими країнами та дослідження того, як вода може стати інструментом розбудови миру.

«Ця освітня програма, на якій я навчалась в Йорданії, зібрала людей з різним бекграундом: екологи, інженери, юристи, політологи та інші спеціалісти. Головна мета — наростити експертизу з розв’язання водних проблем у світі із залученням різних професійних перспектив. Тому що доступ до води — це вже не просто проблема місцевого значення, це глобальна проблема. Вода потребує широкого діалогу», — каже Айлін Хофштеттер.

Після навчання вона працювала в проєктах ООН в столиці Лівану Бейруті. А потім шість років — у штаб-квартирі Швейцарської агенції з розвитку і співробітництва у відділі «Глобальна програма Вода». У рамках цієї програми Айлін координувала регіональні проєкти на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії. Нещодавно вона була призначена в Україну.<

— Яка у Вас місія зараз в Україні? 

— В Україні я опікуюсь питаннями належного врядування в рамках програм співробітництва. Питання води ми використовуємо як засіб для того, щоб показати корисність (дієвість) належного врядування. Один із проєктів Посольства Швейцарії вже багато років допомагає в реалізації інфраструктурних проєктів з водопостачання у сільській місцевості та в розбудові інституцій для належного врядування. 

Другий напрямок — це гуманітарна допомога на сході України, зокрема підприємству «Вода Донбасу», яке розташоване в Донецькій області та покриває територію всієї області. Ми допомагаємо як тій частині підприємства, яка знаходиться під контролем уряду, так і тій, яка знаходиться  на тимчасово окупованій території. Закуповуємо реагенти та пісок для очищення води, щоб населення на всій території Донецької області отримувало чисту питну воду. 

— Чому, на ваш погляд, питання води стало настільки важливим у світі? 

—  У світі багато говорять про зміни клімату, це питання вже на порядку денному. Але мало хто замислюється над тим, що будь-які зміни клімату пов’язані з водою.
Зміни клімату призводять до зменшення кількості та якості води. За даними ООН, до 2030 року 40% населення проживатимуть в регіонах, де будуть обмежені водні ресурси.

І якщо ми думаємо про адаптацію та пом’якшення наслідків змін клімату, то в першу чергу маємо говорити про ефективне поводження і управління водними ресурсами. 

Вода — ключ до вирішення проблем змін клімату. Вона зв’язує абсолютно різні сектори економіки та різні групи стейкхолдерів. Вирішення питань води можливе тільки шляхом партнерства: усіх груп стейкхолдерів з усіх секторів, таких як влада, бізнес, громада, медіа.

Розв’язання проблеми води потребує дуже злагодженої співпраці різних міністерств та груп стейкхолдерів, а також — напрацювання чітких інструментів.

По-перше, потрібні стратегічні та законодавчі документи. По-друге, це розбудова інституцій, які могли б брати активну участь у вирішенні проблем водного сектора. 

Створити співпрацю бізнесу і державних ініціатив — це надзвичайно важливо для того, щоб зрушити цю сферу. 
 

— Швейцарія вважається багатою на водні ресурси та просунутою в сенсі управління водними ресурсами. Як виглядає модель управління водними ресурсами по-швейцарськи? 

— На території Швейцарії загалом знаходиться 6% від європейських запасів прісної води. Ця вода міститься високо в горах та у гірських річках. Але разом з тим Швейцарія розуміє, що дуже велика кількість води — це не означає, що у майбутньому ситуація не зміниться. 

Попри величезну кількість запасів води, все одно у Швейцарії у 2018 році літо було надзвичайно спекотним і рівень води впав, а жителі почали серйозно турбуватися, що це вже прийшла посуха через зміни клімату.  

У нашій країні питання поводження з водою дуже децентралізоване. Але загальнодержавна політика визначається на урядовому рівні. Потім відбувається  адаптація до регіональних потреб на рівні кантонів. Рішення приймають органи місцевого самоврядування в громадах.

Сусідні кантони часто ділять між собою певні водні ресурси, і на цьому ґрунті дуже часто виникають суперечки між кантонами, так само як і у світі виникають суперечки між країнами, якщо їм потрібно ділити один певний водний ресурс. 
 

— Хто регулює стандарти, за якими мають працювати водоканали? 

— Ключові параметри показників якості води визначаються на загальнодержавному рівні. А вже вміст нітратів, пестицидів — на кантональному рівні,  через що виникає багато суперечок між кантонами. 

Якщо хтось із них забруднює воду через фермерство, використання добрив, то тоді інший кантон, який отримує воду — незадоволений, тому що у них інші стандарти, і це зараз у нас одна із найбільш серозних проблем. Наразі у нас ведуться перемовини з ЄС щодо провадження Водної директиви. Але поки що Швейцарія не приєдналась до Водної директиви, хоча дуже активно співпрацює з ЄС у цьому напрямку. 

Всі, хто працює у водному секторі, дуже хотіли б, щоб країна якомога скоріше приєдналась до цього документу. Але річ у тому, що у Швейцарії є досить потужне аграрне лобі. Саме вони блокують приєднання до Водної директиви, тому що хочуть і надалі продовжувати використовувати звичні для себе добрива. Тому існує певне політичне напруження, і можна навіть говорити про боротьбу.

—Це пов’язане з тим, що аграрії не хочуть переходити на більш екологічні стандарти щодо добрив, адже це дорого?

— Тут питання не стільки в економіці, як у консерватизмі. Аграрії споконвіку використовували певні добрива, і тут існує навіть певний страх. Якщо вони скоротять використання добрив, то чи отримають прогнозований урожай, чи зазнають втрат? 

Тут більшу роль грає не економіка, а все ж таки упереджене ставлення, брак освіти та неповне усвідомлення проблем води. У Швейцарії завжди було все добре з водою. Ніхто про це не замислювався, ніхто не думав про зміни клімату, відповідно не було нагальної потреби переосмислювати ці речі. Зараз все більше питання екології стають політичними. Більш активно звучать на порядку денному. Є надія, що поступово сприйняття традиційного сільського господарства також буде змінюватися. 

— В чому унікальність швейцарської моделі управління водою? 

— Попри ці політичні моменти, які пов’язані з водною директивою, система в Швейцарії  дуже децентралізована. Вона збудована на принципі субсидіарності. 

Проблеми, які виникають на нижчому рівні, мають і вирішуватися на нижчому рівні. І ця система довела свою ефективність. Але що стало поштовхом до розбудови цих інституцій, це власне техногенна катастрофа, яка сталася в 70- тих роках. На одному заводі, який розташований на річці Рейн, яка по суті є ключовою водною артерією Європи, відбувся витік хімічних речовин, і тоді всі країни відчули, наскільки гострою може бути ця проблема. Ця аварія стала поштовхом для розвитку науки, навчальних програм та формування інтегрованої системи управління водними ресурсами. 

Зараз інтегрована система — це стандарт для водного сектору. Він базується на чотирьох принципах: 

1. управління джерелами водних ресурсів;
2. вода — це економічний ресурс та суспільне благо;
3. рівний доступ та залучення всіх стейкхолдерів;
4. гендерна рівність в управлінні водними ресурсами. 

Рівень здорового поводження з ресурсами — це і є рівень здоров’я нації і рівень здоров’я суспільства. Наскільки суспільство свідомо поводиться з водою, настільки воно зменшує ризики для свого майбутнього.
 

— Хто має відповідати за систему управління водними ресурсами?

— У багатьох країнах питання води розпорошене між різними інституціями. Це є і предметом відання міністерства охорони навколишнього середовища, і міністерства муніципальних послуг. Тож коли щось трапляється, то знайти, хто відповідає за конкретну проблему, складно. 

У Швейцарії загальна відповідальність за Міністерством навколишнього середовища та ресурсів. Але по суті кожна громада бере на себе відповідальність за належне управління. Влада веде активний діалог з місцевими бізнесами для того, щоб розв’язувати  проблеми з водопостачанням. Власне, цей принцип субсидіарності вже настільки вкорінений у швейцарському суспільстві, що він просто в головах і серці кожного швейцарця. Тому люди активно включаються  в розв’язання цих проблем саме на місцевому рівні. 

— Як Ви оцінюєте стан української системи управління водними ресурсами?

— Це складне питання, я наразі ще не маю комплексного бачення. З одного боку, я не опікуюсь в Україні безпосередньо проблемами води. Але зі свого досвіду роботи у сфері гуманітарної допомоги на Сході України можу чітко сказати, що співпрацюючи з водоканалом «Вода Донбасу», побачила, наскільки серйозними є проблеми водопостачання в Україні. Наскільки добробут і здоров’я людей залежить від фінансування лише одного підприємства в Україні.

Ці питання мають підійматися не тільки на регіональному рівні; вони мають голосно звучати на рівні держави. І урядовці в Києві мають дуже серйозно поставитись до цих питань. Вода є надзвичайним ресурсом для України. Це кров сільського господарства, однієї з ключових галузей держави. 

— Які поради Ви б дали українцям?

— Перша — розробити загальнодержавну стратегію, яка має базуватися на дуже  глибинному діалозі й консультаціях між різними групами стейкхолдерів.

Друга — збір даних та статистики щодо використання водних ресурсів. Без даних неможливо приймати рішення. Будь-яке рішення має базуватися на основі обґрунтованих даних.

Третя рекомендація — потрібно залучити до вирішення питання води абсолютно всі групи населення; всі люди мають перейматися цим питанням. І тут абсолютну роль відіграють журналісти і медіа. Тому що саме завдяки медіа можливо якісно прокомунікувати потребу змін у ставленні до води для всіх груп населення та стейкхолдерів.

— Ви працювали в країнах, що розвиваються. Могли б ви навести приклад змін у ставленні до водних ресурсів?

— Я брала участь у великому трансформаційному проєкті у В’єтнамі. Це якраз приклад, пов'язаний з різними інтересами. Ця країна — одна з найбільших виробників кави у світі. Специфіка цього сектору у В’єтнамі полягає в тому, що він повністю залежить від поливу;  вони не мають достатньої кількості води. 

У період зрошення, коли цей сектор потребує потужного поливу, вони  забирають усю воду — через що її не вистачає для споживання громадян. 

Через це виникають постійні конфлікти. Швейцарська агенція з розвитку і співробітництва разом з одним з найбільших виробників кави Нескафе вирішили дослідити цю проблему. Зробили дослідження, яке показало: якщо змінити модель управляння водними ресурсами, тоді можна уникнути цих проблем. 

Уряд Швейцарії  разом з Міністерством сільського господарства В’єтнаму і компанією Нескафе  зробили спільний проєкт. Як результат, ми розробили більш ефективну модель управляння  водними ресурсами зі зміною підходу до сільського господарства. 

У політичному діалозі між усіма стейкхолдерами досягли:

• економії води — на 60% ;
• економії фінансових ресурсів приватних виробників, які витрачали кошти  на додатковий полив — на 10%. 

В результаті держава В’єтнам змінила політику щодо ведення сільського господарства і використання води в секторі вирощування кави. В рамках цього проєкту були навчені 50 тисяч робітників, які працюють в секторі. Більше того: вони передавали свої знання колегам, а також був налагоджений збір даних. Дані статистики надзвичайно важливі для прийняття правильних рішень.

Це були дані про наявність водних ресурсів у певні періоди  сезону:  у дощовий період та у засушливий сезон. І це допомогло більш ефективно використовувати наявні ресурси. 

Це був приклад успішного співробітництва бізнесу, держави та міжнародної підтримки, що було надзвичайно важливо. Це співробітництво допомогло досягнути сталого результату. І ще один важливий факт — це те, що саме бізнес став флагманом зрушень. Від чого виграли всі — і держава, і суспільство, і приватний сектор.