10 поширених запитань щодо системи МЗВ

У сьогочасних умовах всесвітнього карантину, наближення економічної кризи та геополітичної нестабільності у світі може здатися, що питання сталого низьковуглеводного розвитку та зміни клімату відходять на другий план. Проте це зовсім не так. Які ж зміни очікують підприємства, коли з початку 2021 року запрацює нова для України система моніторингу, звітності та верифікації?

1) Які вимоги до операторів висуває Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» від 12 грудня 2019 року № 377-IX (далі — Закон № 377)? Як працюватиме ця система?

Передусім необхідно зазначити, що під дію цього Закону потрапляють оператори, які здійснюють види діяльності, що будуть затверджені Кабінетом міністрів України. Сьогодні з ними можна ознайомитись на сайті Мінекоенерго у проєкті Постанови КМУ «Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються моніторинг, звітність та верифікація викидів парникових газів, і особливостей його застосування».

Якщо коротко, то система моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів буде працювати наступним чином.

1. Оператори установок, на які поширюються вимоги щодо моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів, будуть зобов’язані визначати обсяги викидів своїх установок і звітувати про них відповідно до вимог законодавства та затвердженого плану моніторингу (далі — ПМ).
2. Методи моніторингу викидів визначаються ПМ викидів для конкретної установки, який розробляється відповідним оператором та підлягає затвердженню уповноваженим органом.
3. Затверджений ПМ є основою для моніторингу та звітності про викиди. Оператори установок повинні затвердити в уповноваженому органі свій план моніторингу.
4. Наприкінці календарного року оператор готує звіт про викиди, який має пройти процедуру верифікації.
5. До 31 березня року, що передує за звітнім, верифікований звіт про викиди та верифікаційний звіт мають бути надані до уповноваженого органу.

2) Що таке верифікація?

Закон дає визначення верифікації, як діяльності верифікатора, що полягає у перевірці звіту оператора, підготовці та видачі верифікатором за результатами перевірки верифікаційного звіту.

Для досягнення цієї мети оператор установки повинен, за ініціативою верифікатора, усунути всі виявлені викривлення і невідповідності шляхом їх коригування та приведення до відповідності згідно з затвердженим планом моніторингу.

Верифікація закінчується остаточним висновком. Цей висновок має бути ясним і зрозумілим, а також оцінювати звіт про викиди або як «задовільний» або «незадовільний». Задовільний висновок може бути наданий у випадках, якщо Звіт про викиди не містить суттєвих викривлень. Відповідно, незадовільний висновок може бути наданий у випадках, якщо Звіт про викиди містить суттєві викривлення.

Варто зазначити, що при здійсненні верифікаційних оцінок, верифікатор має і буде діяти з великою обережністю. І оцінка звіту як «незадовільного» в остаточному висновку буде надаватись навіть тоді, коли верифікатор через одну або кілька невідповідностей не може виключити, що у звіті не містяться суттєві викривлення. Те ж саме стосується випадку, коли верифікатор не зможе зробити висновку ані про наявність, ані про відсутність суттєвих викривлень та невідповідностей через так званий «обмежений обсяг верифікації», коли верифікатор не має достатніх даних, які йому необхідні для перевірки.

3) Якщо проаналізувати «календар дій», необхідних для виконання вимог Закону, то січень — березень кожного року буде піком навантаження на верифікаторів? Чи є вже розуміння, яка кількість установок буде охоплена системою МЗВ? Чи достатньо буде верифікаторів для того, щоб забезпечити процес їх верифікації?

За нашими оцінками, операторів установок буде близько 400 юридичних осіб, а установок — більш як 1000. З них великих та середніх установок — у межах 200.

Переважна більшість малих стаціонарних установок (близько 800) — це котельні, що працюють на природному газі або мазуті, тобто прості установки. Викиди таких установок обчислюються за даними інвойсів на паливо та паспортів якості мазуту або природного газу.

Я не буду брати на себе відповідальність оцінювати необхідну кількість верифікаторів в Україні, але точно можу стверджувати, що особливо в перші періоди дії Закону № 377 з врахуванням обмеженості в часті (3 календарних місяці) на верифікацію, ми будемо мати дефіцит верифікаторів. На цей дефіцит буде впливати необхідність проходження достатньо складного процесу акредитації.

4) Здається, що верифікація — це дуже комплексна та коштовна процедура. Чи не буде вона надто великим фінансовим тягарем для бізнесу?

5) А які установки належать до категорії малих та/або простих?

6) Як підготуватися до приїзду верифікатора на підприємство?

7) Як підприємствам підготуватись до роботи в умовах дії Закону № 377?

8) У яких сферах діяльності застосовується МЗВ?

9) За якими основними принципами здійснюється розрахунок викидів парникових газів?

10) Що дасть для вітчизняної промисловості створення в Україні власної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів?

Більше – у №6 журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»