Екозаконодавство в АПК: порушення, відповідальність, судова практика

Аграрний сектор є одним з найбільш важливих галузей національної економіки, який охоплює різні види економічної діяльності щодо виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування. В останні роки аграрний сектор України демонструє позитивну динаміку та збільшує обсяги виробництва, внаслідок чого дедалі частіше постає питання екологічно збалансованого розвитку аграрного сектора. Які вимоги законодавства у сфері АПК? З’ясовуємо на прикладах.


    Негативний вплив аграрного виробництва на навколишнє середовище дуже часто недооцінюють, внаслідок чого складається хибне враження, що найбільшими забруднювачами довкілля є промисловість та транспорт. Однак реалії сьогодення демонструють геть іншу статистику. Так, вплив на довкілля сільського господарства швидко набирає обертів і невпинно зростає за рахунок складних економічних умов у державі, розбалансованості аграрного сектору, кліматичних змін та надмірного техногенного навантаження.

    Основними джерелами впливу на навколишнє середовище сільськогосподарського підприємства є:

• забруднення ґрунтів,
• скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти,
• розміщення відходів,
• викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (сільськогосподарські підприємства посідають лідируючі позиції за показником викидів метану та оксиду азоту);
• тепловий вплив;
• акустичний вплив та ін.

Як наслідок, спостерігається стрімка деградація земельних ресурсів, виснаження водних ресурсів, зниження якості життя населення, втрата біорізноманіття. І це далеко не повний перелік усього того, що ми отримуємо через порушення рівноваги екологічної складової сільського господарства.

В Україні діє низка законодавчих актів, в яких передбачено механізми стимулювання підприємств до раціонального, екологобезпечного використання задіяних у виробництві ресурсів, у т.ч. у сфері сільського господарства. Це, насамперед, Земельний та Водний кодекси України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону земель», «Про охорону атмосферного повітря» та ін. Так, у частині використання земельних ресурсів Земельний кодекс України та Закон України «Про охорону земель» виділяють основні заходи щодо економічного стимулювання охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землевласниками та землекористувачами:

• надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;
• звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю і земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва і сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;
• компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;
• застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного і природоохоронного призначення.

Також одним з важелів стабілізації екологічної складової в сільськогосподарській сфері є поняття «відповідальності» й «відшкодування шкоди».

Зверніть увагу!

Екологічна відповідальність згідно з Директивою 2004/35/ЄС — це зобов’язання оператора вжити заходи щодо запобігання настанню екологічної шкоди чи ліквідації наслідків екологічної шкоди для відновлення природних ресурсів до вихідного стану, що існував до її заподіяння, та покриття ним витрат на проведені заходи. Відновлення стану природних ресурсів здійснює особа, що заподіяла екологічну шкоду, у рамках конкретного плану ліквідації наслідків такої шкоди.

Екологічна відповідальність, державні пріоритети в сфері соціальної та екологічної відповідальності визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Законом України «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату», Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та багатьма іншими нормативно-правовими актами, які спрямовані на посилення ділової дисципліни у сфері виробництва екологічно безпечної продукції, підтримку гідних умов праці аграріїв за умови дотримання природоохоронним вимог під час ведення господарської діяльності.

На жаль, розгалуженість та значна кількість нормативно-правових актів аграрного законодавства призводить до того, що більшість норм, що стосуються відповідальності є загальними або описовими і їх застосування окремо від норм інших галузей законодавства є неможливим. Існування такої величезної нормативної бази в аграрній сфері неминуче призводить й до виникнення колізій, що дає підставу будь-якому учаснику сільськогосподарських відносин тлумачити норми на свою користь й обирати ту норму, що влаштовує саме його. Більшість неправомірних дій залишаються безкарними у зв’язку з двозначним тлумаченням приписів закону, критичним мисленням товаровиробника, страхом суддів за оскарження їх рішень, недосконалістю процедури і порядку притягнення до відповідальності та суб’єктів, що за це відповідають. Аналіз судової практики свідчить про те, що більшість справ закриваються на досудовому етапі, а справи, що доходять до розгляду судом в гнітючій кількості приречені на крах через занадто слабку доказову базу на фоні надмірно складного порядку встановлення цих доказів.

Як узгоджувати спірні питання в АПК? Для прикладу наведимо судову практику та аналізуємо у свіжому випуску журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №2, 2022