Фінансування для цілей сталого розвитку: взаємодія держави та бізнесу

Визначити потенційний обсяг і джерела фінансування кліматичних цілей має План дій щодо технологій

Значна частина національних стратегій, планів і, на жаль, міжнародних зобов’язань залишаються на папері через невизначеність фінансування та неузгодженість їх виконання з бізнес-діяльністю й проєктами суб’єктів господарювання. Особливо чутливими до цих прогалин є Цілі сталого розвитку (ЦСР), що потребують збалансованого вирішення конфліктуючих завдань економічного розвитку, захисту довкілля та подолання бідності. Складова ЦСР щодо пом’якшення змін клімату стала глобальним викликом для всього людства і потребує особливої консолідації дій приватного сектору, державних та міжнародних стратегій фінансування.

Хто мусить платити

Яким же має бути розподіл відповідальності держави та бізнесу у мобілізації фінансування? Відповідь надає механізм змішаного фінансування (blended finance), при якому державні кошти розблоковують та стимулюють приватні інвестиції у національні пріоритети сталого розвитку із соціальною віддачою. Це потребує [1]:

• політичної волі для пріоритетизації видатків бюджету на ЦСР. Бюджетні процеси є критично важливою ланкою в ланцюгу, що поєднує цілі, стратегії та плани сталого розвитку, державні витрати і, нарешті, результати;
• багаторічного бюджетування;
• розширеної та ефективної міжнародної підтримки, включаючи як пільгове, так і непільгове фінансування, зокрема багатосторонніх банків розвитку, на довгостроковій основі з переважанням низьких кредитних ставок [2]. Проте варто зауважити, що гранти не поширюються на реалізацію проєктів і в основному надаються для підготовки проєктів, визначення обсягу робіт і техніко-економічних обґрунтувань, створення потенціалу або підтримки розробки політики та регулювання [3].

Окрім переліченого вище, уряди мають сформувати портфель проєктів, у тому числі за рахунок застосування технологій та посилення міжнародного співробітництва. У великій нагоді буде використання пріоритету міжнародного співтовариства у допомозі країнам, що розвиваються: (а) отримувати вигоду з більш дешевих джерел фінансування; (b) розробити портфель інвестиційних проєктів; (c) використовувати механізми розподілу ризиків для збільшення приватних інвестицій [2].

Синхронно з владою приватним суб’єктам господарювання необхідно узгоджувати практики бізнесу із сталим розвитком та забезпечувати довгострокові інвестиційні вкладення [4]. З цією метою важливо [2]:

• подолати короткостроковість та враховувати всі фінансові ризики ЦСР при прийнятті інвестиційних рішень. Щоб усунути короткостроковість, необхідно внести зміни в корпоративне управління, зокрема: а) прийняти публічні зобов’язання по досягненню довгострокових цілей, включаючи мінімізацію викидів та скорочення відходів; б) розробити стратегії сталого розвитку з внутрішньої відповідальністю за реалізацію;
• забезпечити, поряд з актуальністю проєкту на довгострокову перспективу, максимізацію соціального та екологічного впливу. Це сприятиме залученню пільгових зовнішніх запозичень із процентною ставкою нижче ринкової та/або більш тривалим пільговим періодом. Великі банки зобов’язалися сприяти досягненню нульових викидів парникових газів до 2050 року та пов’язують процентну ставку із сталістю позичальника;
• кожній компанії мати план зменшення викидів вуглецю відповідно до Паризької угоди.

Однак більшість приватних інвесторів прагнуть максимізувати фінансову прибутковість і не враховувати фактори ЦСР, якщо тільки ризики не впливають безпосередньо та суттєво на прибутковість [2].

Державна політика є ключовим фактором стимулювання компаній до узгодження бізнесу із ЦСР. Підвищення цін на вуглець стимулюватиме впровадження низьковуглецевих технологій [1]. Вуглецевий податок є найбільш дієвим чинником для пом’якшення змін клімату [2]. Як стимулом, так і джерелом для фінансування суспільних благ [1], зокрема для співфінансування суб’єктам господарювання їх проєктів «зеленого» переходу.

Мобілізація фінансування

Що першочергово необхідно робити політикам для мобілізації фінансування? Країни, що розвиваються, назвали відсутність фінансування головним бар’єром для здійснення посилених кліматичних дій, а це частково походить від непорозуміння, що необхідно для доступу до фінансування [3], зокрема розширеного та на пільговій основі.

Першочерговою основою для фінансування проєктів є Оцінка технологічних потреб (Technology Needs Assessment), яка визначається за необхідне Паризькою угодою, має унікальну роль для імплементації Національно визначеного внеску (НВВ) та ЦСР, а також для формування Плану дій щодо технологій (Technology Action Plans, ПДТ) [3]. Саме ПДТ на національному рівні і має ідентифікувати набір конкретних дій, необхідних для успішного впровадження технологій, визначення потенційного обсягу, типу і джерел фінансування, – будь то національних та/або міжнародних [5].

Водночас оцінка потреб у витратах на виробничі технології для цілей мобілізації фінансів (включаючи державне бюджетування та взаємодію із партнерами з розвитку) і у послідовності інвестицій, а також стратегія фінансування пріоритетів, зокрема для конкретних інвестицій, лежать в основі Інтегрованих національних систем фінансування (Integrated National Financing Frameworks, ІНСФ) [4]. При цьому ІНСФ:

• мають охоплювати весь спектр джерел фінансування [4];
• можуть сприяти координації між різними стратегіями фінансування [4], допомогти у плануванні національної політики, підтримуючи мобілізацію і розподіл ресурсів в контексті сприятливих міжнародних умов [1], а також узгоджувати приватні фінанси та інвестиції з національними пріоритетами [4];
• забезпечать реалістичну оцінку витрат і вигід різних варіантів фінансування та політик [2];
• створять основу для перетворення пріоритетів країни в конкретні запити до партнерів з розвитку [2];
• повинні розроблятися разом з національною стратегією розвитку або планом [4].

Разом з тим доречно обирати розроблення не стратегій, а саме національних планів, як це і визначено Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний щодо сталого розвитку на період до 2030 року». Якраз національні плани сталого розвитку найкращим чином відбиватимуть Плани дій щодо технологій та поєднуватимуться з Інтегрованою національною системою фінансування. Такий підхід також корелюється і з тим, що основою оновлення та імплементації НВВ є Оцінка технологічних потреб, яка обумовлює формування Планів дій щодо технологій [3] та національних кліматичних планів із визначеними національними й організаційними бюджетами [6].

Чи є план

Чого не вистачає для фінансового забезпечення імплементації майбутнього НВВ-2 Україною як стороною Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ДЕС)? Для держав-членів ЄС [7] і сторін ДЕС [8] базою формування та імплементації НВВ за Паризькою угодою мають бути Інтегровані національні плани з енергетики та клімату на 2021-2030 рр. (НПЕК). Це й інструмент політики, й інвестиційна програма для забезпечення бізнесу та інвесторів перспективними рамками [9]. При цьому плани дій в неенергетичних секторах, які суттєво збігаються із плануванням зміни клімату, доцільно не видавати окремими документами, а з’єднувати з відповідними розділами НПЕК [10]. Для промислового сектору, поряд з іншими галузями й усіма видами генерації теплової та електричної енергії, актуальним є обов’язковий у НПЕК розділ «Декарбонізація економіки» [8].

Розроблення Плану дій щодо технологій та застосування інструментів Інтегрованої національної системи фінансування з метою формування інвестиційної дорожньої мапи для НПЕК не здійснювалися. Також не проводилися консультації та узгодження планів з діями, проєктами, інвестиціями представників бізнесу всіх секторів економіки, що потребують декарбонізації.

Висновки

У відсутності поєднання Плану дій щодо технологій та Інтегрованої національної системи фінансування з національним плануванням сталого розвитку та у недостатній взаємодії з суб’єктами господарювання й партнерами з розвитку для України практично закладена перешкода виконанню міжнародних зобов’язань та внутрішніх завдань нацбезпеки. А саме:

1. Унеможливлюється досягнення ЦСР у кінцевий термін до 2030 року;
2. Стають недосяжними для виконання зобов’язання за Паризькою угодою щодо амбітного НВВ-2 та за ДЕС щодо Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок на 2018-2033 рр. (НПСВ). Але ж НПЕК і НПСВ мають бути відповідними складовими сталого розвитку. Цікавим є факт, що зазначений підхід чітко проглядається у Плані заходів на 2018 рік щодо впровадження НПСВ, який затверджено 13 червня 2018 року розпорядженням Уряду № 428-р, але так досі й не реалізований;
3. Постає загроза введенню в дію інтегрованих дозволів згідно Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди у рамках зобов’язань за Угодою про Асоціацію між Україною та ЄС через відсутність домовленостей з іноземними партнерами щодо пільгового фінансування впровадження імпортованих Найкращих доступних технологій.

Джерело: gmk.center