Концепція та основні підходи до здійснення екологічного правосуддя

Ефективна стратегія реалізації норм екологічного права має спиратися на баланс законодавчої, виконавчої та судової влади. В свою чергу, екологічний суд не може замінити законодавчу та виконавчу гілки влади, адже вони відповідають за прийняття екологічних законів та їх адміністративну реалізацію.

Повідомляє ресурс lc-les.com

За дослідженнями ООН у межах Програми з охорони навколишнього середовища, у різних країнах світу існує понад 1200 природоохоронних судів і трибуналів, більшість з яких було створено за останнє десятиріччя. Тенденції до створення спеціалізованих екологічних судів і трибуналів продовжують поширюватися по всьому світу.

Організація екологічних судів і національної системи доступу до правосуддя — важливі питання у реалізації природоохоронного законодавства та принципів сталого розвитку. Про це стверджується у "Йоганнесбурзьких Принципах", які були ухвалені у 2002 році на Всесвітньому симпозіумі суддів.

"Незалежна судова система та судовий процес є надзвичайно важливими для здійснення, розробки та виконання екологічного законодавства. Судова влада, а також ті, хто сприяє судовому процесу на національному, регіональному та глобальному рівнях, є ключовими партнерами для сприяння дотримання, а також здійснення та забезпечення виконання міжнародного та національного природоохоронного законодавства. Крихкий стан навколишнього середовища вимагає від судової влади бути гарантом верховенства права, сміливо і безстрашно втілювати та застосовувати міжнародні та національні закони в галузі навколишнього середовища, які сприятимуть сталому розвитку цивілізації, захисту прав та інтересів не лише нинішнього, але й прийдешніх поколінь", — йдеться у документі.

Впровадження екологічного судочинства в розвинутих країнах зумовлено наступними причинами:

• поширення глобальних екологічних загроз, серед яких кліматична криза, неконтрольовані обсяги викидів СО2 тощо;
• локальні екологічні катастрофи та техногенні аварії;
• розуміння наявних проблем і ризиків політичною елітою та широкою громадськістю;
• впровадження екологічних цінностей у суспільстві;
• формування та відокремлення екологічного права у світових правових системах;
• необхідність спеціальних знань у суддів в питаннях впливу на довкілля та забезпечення екологічної безпеки.
• визнання екологічних прав та зростання кількості звернень за їх захистом до національних та міжнародних судів.

Слід зазначити, що кожна країна реалізує власний підхід, пов'язаний з її національною правовою системою та місцем, яке відводиться в ній правовій охороні довкілля. Проте можна виділити три основні підходи до здійснення екологічного правосуддя:

• екологічні справи передаються судам загальної юрисдикції;
• екологічні справи розглядаються з оглядом на внутрішню спеціалізацію судових органів (створюються так звані green benches, "зелені лави", або "зелені судді" без зміни судової структури);
• екологічні справи розглядаються у новостворених інноваційних екологічних судах або трибуналах.

Перший підхід поширюється здебільшого у західних країнах, особливо у європейських державах романо-германської правової сім'ї. Екологічне правосуддя, як правило, здійснюється в традиційних судах, а екологічні справи не мають окремої процесуальної форми. Залежно від особливостей тої чи іншої справи, їх розглядають у цивільних, кримінальних, адміністративних та конституційних судах.

Зазначимо, що така модель наразі використовується і в Україні.

Другий підхід у вигляді створення "зелених лав" реалізується країнами, які наразі мають консолідовану та структуровану судову систему. Таку модель обирають окремі європейські країни та США (але судові системи окремих штатів мають відмінності, про які розповімо у наступних публікаціях). Іноді існує тенденція неофіційної спеціалізації окремих палат чи підрозділів судів (наприклад, окремі лави адміністративних судів). Цей підхід дозволяє суду управляти справами, де кількість і складність екологічних випадків коливається, та дає гарантію, що робоче навантаження суду буде рівномірно розподілено серед усіх суддів.

Це не передбачає звернення до окремого суду, який може бути в іншому місці, і не вимагає від позивачів знань про те, що являє собою екологічна справа. Також, не є обов'язковою вимогою призначення суддів, котрі будуть спеціально навчені або навіть зацікавлені в природоохоронному законодавстві. Третій підхід засновано на утворенні окремих екологічних судів і трибуналів, які займаються тільки екологічними справами. Ця модель рідко застосовується у Європі та США, але розповсюджена у світі.

Зазвичай, екологічні суди мають певні переваги:

• швидкість судового процесу;
• ефективність, підготовленість і спеціалізація суддів;
• присутність позасудових експертів у даній області.

Зазначимо, що розглянуті три моделі не є повністю альтернативними, проте можуть співіснувати. У деяких країнах є екологічні суди, які відокремлено від загальної судової системи, в інших — спеціалізовані палати існують лише у вищих судових органах.