Людина в професії: Людмила Циганок про глобальні проблеми України і наслідки в майбутньому

Екологічна ситуація як у світі, так і в країні перебуває не в найкращому стані. Благо, є люди, які не дають ні суспільству, ні влади забути про ці проблеми. Вони розробляють законопроекти, програми, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища.

ЕХО Києва поспілкувалися з президентом Професійної асоціації екологів України - Людмилою Циганок.

Під час інтерв’ю, Людмила Циганок розповіла про українське природоохоронне законодавство та назвала найголовніші екологічні проблеми, на які слід негайно звернути увагу.
 

Людмила, розкажіть, чому вирішили стати екологом? З чого все почалося? Як давно ви займаєте посаду президента Професійної асоціації екологів України?

Вибір життєвого шляху не стався одразу, однак і не був випадковим.  Отримавши освіту магістра менеджменту природоохоронної діяльності у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича у 2004 році, ця спеціальність не вважалась на той час ні особливо затребуваною ринком, ні перспективною для молодого спеціаліста.

На 10 років я заглибилася в питання комунікацій, PR та побудови стартапів. Працюючи в сфері b2b, запускаючи перший в Україні практичний журнал «Екологія підприємства», була можливість зсередини бачити проблеми раціонального використання природних ресурсів, побудови ефективної системи екологічного менеджменту, відчувався дуже низький рівень кваліфікації фахівців, що на підприємствах є відповідальними за екобезпеку, зростав інтерес і потреба в якісних послугах та продуктах, що допомагають екологізуватися.

Несправедливим водночас  виглядала та ситуація, що екологів у суспільстві стали сприймати, як людей, що протидіють розвитку. Це дуже поширена помилка. Особливо непростими в Україні є виклики для екологів підприємств. Унікальність екологічної освіти та практичних навичок еколога-практика визначається не тільки сумою майже енциклопедичних знань. Основна відмінність такого спеціаліста – комплексний підхід, який полягає у визначенні усіх, без виключення, негативних факторів людської діяльності, що впливають на довкілля та на людину. Еколог може не тільки визначити ключові негативні фактори впливу, а й шляхи потрапляння забруднюючих речовин у екосистему, їх подальшу міграцію і накопичення в ключових точках, кумулятивний їхній вплив на довкілля та здоров’я людини, розробити заходи із знешкодження чи утилізації забруднюючих речовин.

Еколог на підприємстві – особлива каста екологів, що пройшли жорсткий природній відбір у бізнес-структурах – розумні, досвідчені, хитрі фахівці, виховані і загартовані у боротьбі за існування в джунглях дикого капіталізму українського розливу. «На керівника не надійся, грошей на покращення стану довкілля ніколи немає. У бухгалтерію не ходи. Юрист завжди правий. З екоінспекцією розбирайся сам – виженемо!». Це щоденні реалії роботи еколога підприємства, який не звільняється, не йде в торгівлю, а терпляче і достойно продовжує працювати, проводячи екологізацію підприємства.

Бачачи всю сукупність проблем, водночас зростаючу кількість критичної маси тих небайдужих і професійних екологів, які можуть спричинити масштабну і вкрай необхідну екотрансформацію всіх сфер господарювання в Україні, було прийнято рішення створити інноваційне об’єднання – Професійну асоціацію екологів України.

Ми всі мусимо визнати, що екологи – це підготовані самим життям антикризові менеджери, що вже мають необхідні знання, навички і професійні якості, основа майбутньої системи антикризового управління.

Вкрай важливо те, що таку мою ініціативу активно підтримали і експертне середовище, і підприємства, котрі зацікавлені в зниженні тиску на довкілля, в екомодернізації, котрі шукають і знаходять рішення, дружні до довкілля. Також активно в створення потужної зеленої хвилі екозмін включилися підприємства, що такі рішення пропонують – це і виробники обладнання, і розробники екотехнологій, і екологічні консалтери.

Моя головна мета, як президента Професійної асоціації екологів України (ПАЕУ), що відпочатку стоїть біля витоків потужної хвилі екотрансформації (з дня створення ПАЕУ 4 липня 2019 року)  - об'єднати однодумців, палаючих спільною справою. Ми не прагнемо змін будь-якою ціною, ми переконані - зміни невідворотні, розвиток має бути сталим.

Ми створили не просто платформу для масштабування досвіду кожного. В умовах турбулентності платформи не встоять, турбулентність руйнує платформи. Ми створюємо середовище - подвижне і динамічне. Бо зміни в довкіллі відбуваються щодня.

ПАЕУ - це добровільна єдність людей, які за власною волею йдуть Шляхом:

• екологи, фахівці, що відповідають за екологічну безпеку
• посадовці і депутати, що самі того не очікуючи стали екологами, відповідальними і усвідомленими
•  звичайні люди, що після взаємодії з нами назавжди стають екологічними

ЕКО-логічними: ми непомітно змінили їх логіку!

Ми навколо себе генеруємо збурення, зону турбулентності, це затягує у неї багато людей. Тільки екосвідомі можуть сприяти сталому розвитку і запобігти ризикам!
 

Чого вдалося досягти на даному етапі?

За рік своєї роботи ПАЕУ вдалося:

1. Об’єднати в монолітне, потужне, професійне середовище

• понад 7000 фахівців-екологів
• 28 профільних і бізнес-асоціацій, що сприяють екологізації
• 32 профільні вузи та НДІ, що забезпечують наукову, аналітичну і дослідницьку експертизи
• 300 найбільш потужних підприємств, що сприяють екотрансформації

2. Сформувати команду кращих юристів-екологів, що працюють над усуненням «пробілів» природоохоронного законодавства. Ми спрямовані на появу в законодавчому полі лише тих ПЗУ, що спрямовані на вирішення існуючих проблем, на реальне покращення стану довкілля.

Беремо активну участь у ключових реформах:

• Системи природоохоронного контролю
• Екологічних фінансів
• Зменшення промислового забруднення
• Моніторингу, звітності і верифікації викидів в атмосферу
• Управління відходами, в т.ч відходами видобувних галузей тощо

3. Створити консультаційну лінію «Швидка допомога екологу», що допомагає вирішувати питання екобезпеки «тут і зараз»
4. Провести найбільшу кількість освітніх, навчальних, професійних заходів в усіх регіонах України

• понад 145 освітніх програм реалізовано у різних форматах (конференції, тренінги, форуми) в онлайн та офлайн
• реалізовано курси підвищення кваліфікації з екологічного права, управління відходами, питань ОВД та СЕО тощо
• понад 2500 фахівців отримали практичні знання
• проведено першу екологічну олімпіаду, що сприяє підвищенню екологічної свідомості

5. Запустити новий проект «Екологізація міст та ОТГ»
6. І головне – ПАЕУ вперше в Україні забезпечила ефективний діалог влади-бізнесу-суспільства і науки задля покращення стану довкілля! У нас всі завжди знаходять необхідні рішення!
    

Як ви оцінюєте українське законодавство в сфері екології?

Природоохоронне законодавство, об’єктивно, не найгірше в Європі. Часто в нас маніпулюють цією темою всі охочі, однак в нас є більш глибинна проблема, що спричинила таку масштабну екологічну кризу – невиконання вже існуючого законодавства. У випадку, коли ми матимемо правову державу, де закон є обов’язковим до виконання, ми побачимо, що законодавство в нас не таке і «кульгаве».

Водночас є сфери, де реально потрібні негайні зміни:

• Сфера управління відходами (рамковий «Закон про відходи» вже у ВР, надалі необхідна робота по підзаконних НПА)
• Сфера зменшення промислового забруднення
• Система екологічних податків і ін. платежів (наполягаємо на поверненні цільового характеру всім екоплатежам, бо інакше – це лише інструмент поповнення бюджету і до стану довкілля не має жодного відношення)
• Збереження біорізноманіття та лісова сфера
• Збереження водних ресурсів тощо
   

Назвіть найголовніші екологічні проблеми, на які негайно слід звернути увагу

    Проблема якості повітря: кожен житель України вимагає зниження забруднення в своїх містах і очікує помітних кроків вже незабаром. Як це реалізувати? Багато говориться і навіть триває реформа в сфері промислового забруднення, моніторингу викидів в атмосферу. Це вкрай необхідно. Водночас зовсім поза увагою система контролю вимірів викидів транспорту – не менш необхідна зміна для кожного міста. Це нескладно реалізується: питання екологічної поліції, залучення до контролю викидів спеціально навчених спеціалістів. Впровадивши систему замірів (а в нас є і технології, і системи вимірювання), буде отримано одразу відчутний результат. 

    Якість питної води: В Європі захист водних ресурсів є пріоритетним напрямом європейської екологічної політики з середини 70-х років ХХ ст., а після прийняття Плану дій з охорони довкілля у Європі у 1973 році, розпочалося створення екологічного водного законодавства, затверджені стандарти якості довкілля.

То чому ж в Україні досі не усвідомили, що водні ресурси — це стратегічний екологічний актив держави, погіршення їхніх якостей є неприпустимим? Біля 80 % всіх промислових підприємств в Україні досі не мають локальних очисних споруд!  Багато можна роками удосконалювати: і законодавчі вимоги, і технології, але насамперед – на місцях забору питної води мають бути встановлені локальні очисні споруди). Це найперший дієвий крок. Ця ініціатива буде підтримана і громадами, і комунальною сферою. Логічно ці зміни впроваджувати механізмом державно-приватного партнерства.

    Лісогосподарська галузь: Галузь може, працюючи за всіма нормами, не просто сприяти покращенню стану довкілля, а й теж заробляти, але не варварським способом. Ми знаємо, що ті ж національні парки можуть, і повинні, бути прибутковими, а не наповнювати лише кишеню очільників парків. Це проекти загальнодержавного значення. Вони не можуть бути надалі збитковими...

Структурні зміни – безперечно реформа виконавчого органу держвлади, триває оновлення Міндовкілля, однак процес надто довготривалий. Треба розділити управлінські, контролюючі та регуляторні функції. Тільки тоді реформа держекоконтролю буде дієвою. Одним законом реформа не обмежується. Більш того, окремий закон про держекоконтроль зайвий!

На фоні постійного обговорення питання реформування системи державного екологічного контролю та неохідності прийняття відповідного проекту, Міністерством економічного розвитку оприлюдено проект Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю)», який має достатній функціонал для вирішення як загальних проблемних питань в системі державного нагляду (контролю), так і питань системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

ПАЕУ підтримує даний проект та ще більше наполягає на необхідності залишення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища в загальній системі контролю.
 

Які головні проблеми слід невідкладно вирішити в системі державного екологічного контролю?

1. Недопущення до перевірки.

Основною причиною недопущення є відсутність належного нормативного регулювання: тривалі мораторії, відсутність нормативних підстав (критеріїв оцінки, уніфікованого акта перевірки), неузгодженість законодавства (навіть зараз, в умовах карантину, два закони від 17.03.2020 № 530-IX та № 533-IX по-різному передбачають умови мораторію!)

Тому, суб’єкт господарювання в умовах, які створив законодавець, лише користується своїм правом.

І в таких умовах варто усунути неузгодженості в наявній системі, а не формувати новий закон, який створить ще більше питань, створити додаткові інструменти, які будуть заохочувати до проведення контрольної функції (наприклад, перевірка, як умова отримання дозвільного документу). Такі інструменти забезпечують системний підхід (необхідність отримання дозволу — зацікавленість в перевірці — фактичний стан — адекватні дозвільні умови) та реформують систему.

Друга причина недопущення — корупційна складова, коли 80% порушень під загрозою призупинення діяльності підприємства — купляються. Тому додаткові повноваження контролюючому органу в частині призупинення діяльності стан довкілля нашої держави не покращать, а навпаки, ще більше розбалансують ситуацію.

2. Низька якість перевірок.

Матеріали перевірок мають формальний характер. Відсутність матеріально забезпечення (транспорту, лабораторного контролю), належної професійної підготовки, корупційної зацікавленості, виключає можливість здійснити належну перевірку повною мірою.

Інструментами вирішення питання та шляхами реформування системи екологічного контролю за даним напрямком є:

- належне фінансове забезпечення контролюючого органу,

- постійне щорічне підвищення кваліфікації у т.ч. практичні заходи на базі великих суб’єктів господарювання (ознайомлення з технологією, основним, допоміжним виробництвом). Оскільки здійснюючи перевірку, інспектор повинен знати що і де запитувати, у кого, і які можуть бути відповіді. Перевірка без відсутності представника підприємства, як це пропонує проєкт 3091 не дасть ніяких результатів.

Ефектом належного матеріального забезпечення контролюючого органу, підвищення кваліфікації та неупередженого проведення перевірки буде запобігання порушенням, належне використання природних ресурсів і, як наслідок, сталий економічний розвиток держави.

3. Відсутність повноважень для контролю органів місцевого самоврядування та дозвільні органи у сфері довкілля.

Система контролю за ОТГ, природними ресурсами в межах ОТГ, їх несанкціонованим використання, забрудненням, засміченням відсутня. Реформування повинно бути спрямоване на визначення вичерпного порядку, способу та підстав для здійснення посадовими особами контролюючого органу заходів державного екологічного контролю щодо вказаних суб’єктів.

    Питання моніторингу! Наразі жоден експерт в державі не скаже, що насправді відбувається з якістю довкілля. Більш того, немає сучасних стандартів якості довкілля. Можливих і досить простих рішень є багато. Наприклад, якщо для початку в експериментальному режимі дати податкову пільгу найбільшим забрудникам для закупівлі і встановлення ними систем моніторингу, автоматизованих (50-100), згодом ще 500-700 підприємств, то вже за рік ми отримуємо і якісну автоматизовану загальнодержавну систему моніторингу (з повіреним інструментарієм), і можливість для бізнесу захистити свої інтереси в судах (бо явище типове, а наразі показники знімаються хаотично) і державну систему підтримки такої зеленої трансформації (з допомогою податкових субвенцій).

Днями ЗМІ повідомили з посиланням на Міжнародний фонд дикої природи (WWF) про катастрофічну ситуацію з природними ресурсами України. Що є основною причиною і чи є реакція влади?

Осінь прогнозує нам низку законодавчих інновацій. Сфера охорони довкілля потерпає від подвійних стандартів. По-блюзнірськи лунають демонстративні «геройські» звіти окремих чиновників в соціальних мережах та інтернеті про те, що якесь окреме підприємство було оштрафоване, в той час, як міжнародний фонд дикої природи (WWF) заявляє про те, що країна потопає в смітті, чиновники безкарно полюють в заповідних карпатських лісах на ведмедів, сотнями гектарів вирубуються ліси, Україна ризикує залишитися без питної води тощо.

Прикро, але сьогодні Україна є екологічно небезпечною не лише для себе та своїх громадян, а й створює небезпеку для всіх сусідніх держав та справедливо отримує претензії та вимоги усунути причини критичної ситуації в довкіллі. В кінцевому результаті, все це мільярдні збитки для економіки, здоров'я українців, екосистеми держави.

Каталізаторами національної екологічної катастрофи в однаковій мірі є:

- держава в особі регуляторних, дозвільних органів (оскільки відсутня інтегрована актуальна відкрита система екологічної інформації, умови дозвільних документів є формальними, не враховують кумулятивний вплив (наприклад, при отриманні дозволу на викиди фонові концентрації ЗР надаються без врахування впливу інших підприємств) та контролюючих органів (постійна неузгодженість законодавства щодо процедури перевірок (мораторії, відсутність уніфікованого акта, критеріїв оцінки), формальний характер системи контролю, в окремих випадках — відсутні інструменти контролю (наприклад, за органами місцевого самоврядування), не дивлячись на постійне оновлення облич у владі, Державна екологічна інспекція залишається інструментом адміністративного тиску на бізнес;

- суб’єкти господарювання, оскільки бізнес керується суто економічними мотивами. У випадку, якщо можна уникнути отримання дозвільного документа, отримати дозвільний документ з умовами, які не відповідають фактичному стану довкілля (тому що державний уповноважений орган не має достовірної інформації про стан довкілля), оскаржити результати перевірки чи не допустити оформлення результатів перевірки, розраховуючи на колізійність законодавства, непрофесійність інспекторів, корупційну складову, бізнес може застосовувати ці інструменти.

При цьому, бізнес, знову ж керуючись економічними мотивами, активно застосовує практику приватного екологічного аудиту. Тобто, суб’єкт господарювання зацікавлений у контрольній функції, але, на жаль, не зі сторони держави (оскільки держава не виконує функцію контролю, а збирає «данину»). За таких умов надання додаткових повноважень державному контролюючому органу, тим більше процедурно не врегульованих, — катастрофічно небезпечно;

- органи місцевого самоврядування, оскільки система контролю за ОТГ, природними ресурсами в межах ОТГ, їх несанкціонованим використання, забрудненням, засміченням взагалі відсутня.

Що стосується громадян, фізичних осіб, то кожен з них є учасником вище вказаної групи в тій чи іншій мірі. За належної системи відносин, кожна фізична особа буде її складовою і розбудовником екологічної культури, та не потребуватиме додаткової контрольної функції.
 

Україна масштабними темпами втрачає питну прісну воду. Які кроки, на вашу думку, потрібно зробити, щоб вирішити проблему?

Україна масштабними темпами втрачає питну воду, це не може не лякати. При цьому в країні немає моніторингу кількості артезіанської води. Ніхто не знає, чим завершаться зміни клімату і в той же час ніхто не скаже «у нас на найближчі 50-100 років є така-то кількість питної артезіанської води». Тому вже зараз в Україні треба заборонити на законодавчому рівні використовувати унікальні джерела артезіанської води для потреб сільського господарства, що по суті є кримінальною аномалією. Артезіанська вода в Україні обмежена. Щоб не допустити колапсу, треба вже зараз ухвалити низку змін до законодавства і заборонити використовувати цей ресурс для будь-яких потреб, окрім питного водоспоживання.

Щороку стан річок, озер і підземних вод в Україні погіршується. Причиною цього є ряд проблем: забруднення водойм викидами з підприємств, надмірне використання природних ресурсів, замулення та заростання водойм.

Водні ресурси країни – одне з джерел отримання питної води для населення. Довгострокова стратегія розвитку водних ресурсів України дозволила б краще забезпечувати українців питною водою, а державі економити кошти на очистці води.

Наразі попри те, що Україна має значні сумарні водні ресурси, велика їх частина не може бути використана. Як наслідок, за їх поновлюваними запасами на одного жителя, наша країна є однією з найменш забезпечених країн у Європі.

Висока температура у літній період щороку спричиняє масове «цвітіння» води і, як наслідок, зниження у воді розчиненого кисню до критичних значень та зростання показників, що характеризують органічне забруднення. Однак впливають і інші чинники. Внаслідок високої температури водойми починають заростати. Через те, що ліквідацією цих проблем ніхто не займається, та й шляхів її вирішення влада поки не бачить, усі рослини у воді просто перегнивають, тим самим псуючи якість води.

Не відповідає нормам і якість води у річці Дунай, де, у минулому році, було знайдено марганець та фенол.

Причиною надзвичайного забруднення є безсистемна господарська діяльність з порушенням допустимих меж освоєння територій, надмірна інтенсифікація використання природних ресурсів, замулення, забруднення та заростання річок, а також недотримання режиму обмеженого господарювання на прибережних захисних смугах.

А найперше водні ресурси страждають від забруднення промисловими та комунальними стоками, які містять важкі метали, органічні та бактеріологічні забруднювачі. Крім того, однією з найбільших проблем є погана якість очищення стічних вод. Разом з ними з підприємств у річки та озера потрапляють важкі метали та пестициди. Найчастіше останні потрапляють у прісну воду через те, що підприємства промивають тару з-під отрутохімікатів, а після цього неочищену воду зливають у річки.

Відповідно до законодавства, місцева влада повинна встановлювати межі водоохоронних смуг, на яких не можна розміщувати виробництво і які не можна обробляти. Ігнорування цих правил призвело до того, що до річок потрапляють забруднюючі речовини.

Водночас, величезна частина підприємств, котрі не мають системи екологічної безпеки, екологічних міжнародних сертифікатів, безкарно скидають у каналізацію жири, відпрацьовані нафтопродукти, сміття, ґрунт, абразивні порошки та інші грубодисперсні зависі, гіпс, вапно, пісок, металеву та пластмасову стружку, жири, смоли, мазут, речовини з небезпечними бактеріальними, вірусними, токсичними забрудненнями, що іноді призводить до зупинки роботи каналізаційних насосних станцій. Великою загрозою є залпові скиди, які відбуваються в основному вночі. Їх дуже важко відстежити і саме вони значною мірою руйнують систему.

Постійні засмічення та пошкодження колекторів спричиняють вилив на поверхню стоків, у складі яких — шкідливі та небезпечні для життя та довкілля речовини, що може різко погіршити санітарно-епідемічну ситуацію в Україні.

Біля 80 % всіх промислових підприємств в Україні досі не мають локальних очисних споруд!

Варто визнати, що бізнес має розвиватися, має розбудовуватися, має сплачувати податки в Україні, але є обов’язок, невідворотне зобов’язання облаштувати локальні очисні споруди.

Врятувати воду – спільний обов’язок і держави, і бізнесу, і місцевих громад!
 

Чи може людство змінити глобальні кліматичні процеси?

Наразі людство, усвідомлюючи глибину можливої екокатастрофи, спричиненої змінами клімату, робить все можливе, щоб зупинити чи відтермінувати ці зміни.

Всі зараз говорять про Green Deal — дослівно це «нова угода», хоча точніше — новий зелений курс Європейського Союзу. Це нова програма світоглядно переглядає напрямок розвитку не лише країн ЄС, а й всього нашого континенту. Мета нового складу Уряду ЄС — Єврокомісії  — дуже амбітна: до 2050 року зробити європейський континент кліматично нейтральним, тобто відмовитись від використання викопного палива — газу, вугілля та нафти, спалювання яких призводить до викидів СО2, що призводить до глобальної зміни клімату. До зменшення цих вуглецевих викидів мають залучитись всі країни світу відповідно до Кіотського протоколу, Паризької кліматичної угоди, Цілей сталого розвитку ООН 2030 і багатьох інших важливих міжнародних документів. Відмова від викопного палива є дуже амбітною, і європейці будуть намагатись спрямувати такі зусилля й на сусідні країни.

Проте Green Deal — це не тільки про енергетику, а й про інші сфери. Наприклад, у сільському господарстві це органічне землекористування, постачання продуктів «з лану до столу», тобто — оминаючи великі ланцюжки, що зменшить і транспортні викиди, і продукція буде більш свіжою. Це і модернізація промисловості, і стимулювання повторної переробки відходів, і популяризація здорового способу життя: тут можна говорити про наскрізну програму дій уряду з еколого-кліматичним нахилом. Звісно, ця програма синхронізується з аналогічними міжнародними, адже клімат є неподільним між континентами.

Водночас, доки держави та світові лідери працюватимуть над масштабними задачами, на рівні невеликих міст та ОТГ люди повинні бути готовими до тих змін, які вже є сьогоденням.

Адаптуватися до нових природних умов буде змушений кожен житель землі! І впливати на мезоклімат теж може!

Таке прийняття дає нам певні переваги — розуміння факту, що хоча ми не можемо суттєво позитивно впливати на клімат Землі, але ми можемо формувати місцевий клімат — мезоклімат.

Мезоклімат, клімат порівняно невеликих територій, ландшафтів достатньо однорідних за природними умовами (наприклад, певного лісового масиву, морського узбережжя, ділянки річкової долини, міжгірської улоговини, невеликого міста або міського району і т.п.). Ці особливості виявляються в нижньому шарі атмосфери потужністю до декількох сотень метрів і поступово згладжуються із збільшенням висоти. Місцевий клімат значною мірою визначається особливостями земної поверхні в даному районі — топографією, характером ґрунту, рослинним покривом, міською забудовою тощо.

Таким чином, скоординованими діями органів влади сусідніх невеликих територій, наприклад, ОТГ, можливо на значній частині України сформувати більш сприятливий місцевий клімат, ніж той, що зумовлений глобальними кліматичними процесами.

Для цього необхідно розробити і довести до виконавців нескладний і дешевий План заходів на 10 років щодо адаптації до змін клімату шляхом формування місцевого клімату громад.

Основні напрями плану заходів для формування місцевого клімату мусять бути чітко орієнтовані на межі і особливості конкретних ландшафтів. Розроблення таких планів цілком співпадає з процесом формування територіальних громад і нових районів, що зараз завершується в Україні. Це надзвичайно вдалий шанс при формуванні територіальних громад врахувати ключові територіальні особливості ландшафту, важливі для адаптації до змін клімату, та, як наслідок — благополуччя ОТГ у майбутньому, економічної спроможності новостворених ОТГ та їх готовності до майбутніх викликів (наприклад – пилових бур, суховіїв, посух і т.п.). Кількість проектних спроможних громад становить понад 1410, зараз затверджуються території громад. Далі — проведення консультацій щодо формування територій нових районів і підготовка проекту закону щодо утворення нових районів. Це потужний ресурс, скоординована діяльність якого може дати вражаючі результати у адаптації до змін клімату.

Оскільки не всі кліматоутворюючі фактори можливо суттєво змінити, варто зосередитись на тих, які ми можемо змінити шляхом розроблення і упровадження на рівні ОТГ реалістичних і недорогих проектів, з терміном виконання до 10 років.

В Професійній асоціації екологів пропонуємо кілька першочергових кроків:

1. Виділити межі ландшафтів та меж місцевих кліматів.

Цей напрям має пріоритетне значення для формування плану заходів. Оскільки ефективними для конкретного ландшафту будуть тільки адекватні заходи, необхідно залучення до виділення меж академічних наукових установ НАН України — Інститут географії НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил НАН України та ін.

2. Створити планувальну документацію формування місцевого клімату

Слід розробити для кожної ОТГ план з участі у зміні кліматоутворюючої поверхні ландшафтів. Узгодити дії із сусідніми ОТГ. Мають бути залучені до розроблення провідні науково-дослідні спеціалізовані інститути, зокрема Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького та ін.

3. Виділити у межах ОТГ максимально можливу кількість земель під заліснення, полезахисне лісорозведення, залуження.

4. Скоротити площі орних земель і збільшити за їх рахунок площ степів, луків, лісів та боліт. На цьому етапі незаконно розорані землі вилучаються із обробітку з метою відновлення до первісного стану.

5. Досягти кардинальної поступової зміни характеру кліматоутворюючої поверхні

• для лісових ландшафтів — лісорозведення на всіх, придатних для вирощування лісу землях (крім орних земель приватної форми власності), існуючі полезахисні смуги  перетворюються у лісові ландшафти;
• для лучних ландшафтів — залуження, створення водоохоронних смуг, заліснення яружно-балкових систем;
• для польових — полезахисне лісорозведення новостворених захисних лісових насаджень лінійного типу, щорічне збільшення їх площі на 100 тис.га, посилення захисних і меліоративних функцій.;
• для прибережних ландшафтів — залуження, створення водоохоронних та прибережних насаджень.

Для реалізації цього плану необхідно негайно привести у відповідність до сучасних викликів нормативну базу лісового господарства та агролісомеліорації, розроблену на основі лісових досліджень, які проводились століття тому. З того часу навколишнє середовище та умови росту лісів суттєво змінилися, вже немає тих лісів, для яких були розроблені чинні нормативні документи (якщо не змінимо нормативну базу — і ніколи не буде).
 

Останнім часом політики зачіпають тему захисту навколишнього середовища. Зокрема, гасла про вирішення проблеми з шкідливими викидами в атмосферне повітря звучать практично в кожному місті. На вашу думку - це всього лише передвиборчі обіцянки або влада реально заудмалась над вирішенням екологічних проблем?

Використання теми екології в комерційних і політичних цілях стає все більш популярною маніпулятивною передвиборчою технологією та  інструментом боротьби з конкурентами. Хоч в Україну відносно нещодавно прийшов цей світовий тренд, нарівні зі зниженням тарифів і боротьбою з корупцією, однак про ризики такої ситуації мають  бути інформовані всі.

Хочу закцентувати увагу, що саме екоманіпуляції і хайп на тренді еко відводять увагу суспільства від реальної довкіллєвої проблематики.

Щоразу перед виборами на поверхню піднімаються «окозамилювальні» екологічні проблеми, знов точково роздмухуються окремі аспекти екопроблем, вигідно маніпулюючи свідомістю виборців в тих чи інших регіонах. Водночас проблеми, що представляють реальну загрозу для українців десятиліттями, знову залишаються в тіні.

Є дві головні причини, коли згадують про довкілля: під час виборів або під час екологічних катастроф. Лише поодинокі лідери, структури, громадські організації регулярно  і наполегливо акцентують увагу на реальних загрозах та необхідності системних підходів та рішень до усунення проблем.

Водночас час від часу активізуються різні «еко-експерти», котрі не мають жодного досвіду роботи в цій сфері, котрі не мають жодної освіти чи наукового обґрунтування претензій, однак мають на все готові рішення! Деякі політики і псевдо-експерти продовжують заробляти на екотемах як гроші, так і політичні дивіденди.

Як наслідок - це дискримінує як сам інститут громадянського суспільства, так і можливості для сталого розвитку в цілому.

Не дивлячись на постійне оновлення облич у владі, ми досі не маємо ні системи екологічного моніторингу, ні якісних екологічних досліджень, ні стандартів якості довкілля, а великих суб’єктів господарювання запрошують на «знайомство», а у випадку відмов – застосовують адміністративний тиск, у т.ч. засобами кримінального провадження.

Тобто, підсумовуючи – якщо роками тема перебувала не в пріоритеті певних політиків, а тепер, за 2 місяці до виборів всі згадали про проблему забруднення довкілля, то цілком ймовірно, що вирішувати наболілі проблеми ніхто не планує.

Прикро, але піддаючися обіцянкам і подібного роду маніпуляціям, ми втрачаємо час – а значить стаємо співучасниками глибокої екокризи.
 

Як ви вважаєте, яким чином можна змусити заводи-забруднювачі, припинити «труїти» жителів міст? Адже штрафи за недопуск контролерів для таких підприємств-гігантів всього лише крапля в морі, а в регіонах з кожним роком збільшується кількість різних захворювань і зростає смертність.

Одними лише штрафами питання не вирішить ніхто. Це повинен розуміти кожен житель України. Як і у вихованні власних дітей, так і в системі екологічного контролю мають бути пропорційно застосовані як каральні, так і стимулюючі засоби. Лише комплексний і системний підхід до вирішення проблеми, зможе гарантувати якісний результат.

ПАЕУ постійно звертає увагу на те, що основною метою реформування системи державного екологічного контролю має бути безпечний стан довкілля України, дії спрямовані на усунення порушення, консультативна підтримка суб’єкта господарювання, як основного забруднювача.

Не дивлячись на поширену практику недопущення до перевірок, бізнес  активно застосовує практику приватного екологічного аудиту. Тобто, суб’єкт господарювання зацікавлений у контрольній функції, але, на жаль, не зі сторони держави (оскільки держава не виконує функцію контролю, а збирає «данину»)

Функція державного екологічного контролю повинна здійснюватися спільно із суб’єктом господарювання, що дає можливість:

- з’ясувати фактичні обставини діяльності кожного підприємства, технологічний регламент роботи, основне, допоміжне обладнання і об’єкти ;

- у випадках наявності, виявити порушення, причини, за яких ці порушені здійснювалися,

- роз’яснити шляхи усунення порушень.

Перетворення контрольної функції лише на можливість доступу до території підприємства будь-яким способом і в будь-який час не забезпечить вирішення проблемних питань системи екологічного контролю, а навпаки, буде формувати «захисту» реакцію зі сторони бізнесу.

В свою чергу, аудит є інструментом цивілізованої взаємодії держави та бізнесу/

ПАЕУ постійно звертає увагу на необхідність нележної професійної підготовки посадових осіб органів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища. Відсутність матеріально забезпечення (транспорту, лабораторного контролю), належної професійної підготовки, корупційної зацікавленості, виключає можливість здійснити належний захід в повній мірі.

Інструментами вирішення питання за даним напрямком і є можливість залучення експерта, як спеціаліста, що має вищу освіту, відповідну кваліфікацію і професійні знання з питань, що перевіряються, безпосередньо проводить експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту результатів аналізу, обґрунтованість висновків наданих при залучені суб'єктами господарювання або органами державного нагляду (контролю) в ході здійснення заходів державного нагляду (контролю).

Ефектом експертного забезпечення контролюючого органу та неупередженого проведення перевірки і буде запобігання порушенням, належне використання природних ресурсів і як наслідок сталий економічний розвиток держави.
 

Що повинен щодня робити кожен українець, щоб поліпшити стан навколишнього середовища?

Кожен українець повинен ЗАХОТІТИ жити більш цивілізовано, ПРИЙНЯТИ РІШЕННЯ жити більш екологічно! Кожен крок має бути таким, щоб оминав великі ланцюжки, що зменшить і транспортні викиди, і відходи. Жити за потребою, споживати лиш те, що справді необхідно! Ми всі вже живемо в борг у Планети. Жити економно=екологічно. І це не про бідність, це про ефективність!

Серед дуже простих дій:

1. не смітити (донесіть сміття до смітника)
2. купувати продукти, що походять з вашого регіону і не потребують тривалого перевезення – відтак зменшується кількість викидів, палива, нерідко – ще й додаткової упаковки. Купуйте продукти насамперед у великих упаковках, віддавайте перевагу тим, що продаються на вагу, а не розфасовані в об’ємну упаковку.
3. відмовитися від одноразового посуду: ходити в кафе зі своїм горнятком чи пити каву на місці, а не брати з собою
4. використовувати багаторазову тару і сумки при покупках: відмовлятися від пакетів на ринках й у супермаркетах
5. ходити пішки/їздити велосипедом/користуватися громадським транспортом натомість таксі чи приватних авто
6. використовувати енергозберігальні лампи – останні покоління LED-ламп використовують у 9 разів менше електроенергії за звичайні лампи розжарювання
7. відмовитися від зайвого використання паперу: не друкувати документи, а читати/правити їх на електронних носіях
8. здавати у пункти переробки скло, батарейки, макулатуру, поліетилен, пластик і тканину
9. купувати лише ті продукти, для реалізації яких використано небагато упаковки – кілька шарів пластику й паперу, картонні коробки з прикрасами та ін..
10.  відмовитися від фосфатовмісних миючих засобів тощо.

Джерело: ЕХО Києва