Отримати відповіді з питань екобезпеки можна з допомогою спеціального сервісу «ШВИДКА ДОПОМОГА ЕКОЛОГУ»

«ШВИДКА ДОПОМОГА ЕКОЛОГУ» (ШДЕ) — консультації від експертів Професійної асоціації екологів України (ПАЕУ).

Щомісяця кожен, хто потребує оперативних консультацій, може звернутися до експертів сервісу. Щомісяця понад 200 звернень опрацьовують в ШДЕ, а найцікавіші із запитань публікуються щомісяця в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства».

Серед популярних запитань у 1 півріччі 2020 року були:

У нашому районі свиноферма просто на вулицю скидає нечистоти; жахливий запах можна відчути за кілометри. Куди жителям навколишніх сіл можна звернутися зі скаргою?

Відповідь: Відповідно до ст. 50 Конституції України (далі — Конституція) кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

На підставі ч.7 ст. 41 Конституції використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а згідно з приписами статті 66 Конституції, ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Одним з основоположних документів захисту прав громадян на безпечне довкілля є Орхуська конвенція, яка ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до ст. 9 Конституції є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

П. 3 ст.9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов’язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оскаржувати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік).

Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов’язків різноманітних суб’єктів, що стосуються утримання тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у значенні пункту 3 ст. 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження.

Таким чином, неналежне утримання тварин, порушення встановленого порядку і способу такого утримання, в результаті чого здійснюється вплив на навколишнє середовище, є порушенням конституційних прав громадян. З огляду на важливість реального захисту довкілля, право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно — через об’єднання громадян (громадськість).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII екологічні права громадян забезпечуються: б) обов’язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об’єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Організація і здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства належить до компетенції Державної екологічної інспекції та її територіальних органів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Таким чином, з метою захисту порушених прав, ви можете звернутися до територіального органу Державної екологічної інспекції зі зверненням та проханням провести позапланову перевірку підприємства, яке порушує Ваші права на безпечне довкілля.

Як приклад успішного захисту громадою порушених прав заслуговують на увагу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 09 липня 2019 року у справі № 917/1879/17.

Куди звертатися з проханням про взяття об’єкта на державний облік у галузі охорони атмосферного повітря?

Відповідь: Заяву та документи для взяття об’єкта на державний облік у галузі охорони атмосферного повітря необхідно надсилати до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, без зазначення електронної адреси й персональних даних співробітників. Перевірити, чи вже взяте це підприємство на держоблік, не можна: на сьогодні немає такого реєстру чи бази даних.

Після звернення з клопотанням підприємство має отримати від Мінекоенерго відповідний лист про взяття на держоблік. Якщо підприємство належить до другої групи, воно обов’язково має перебувати на держобліку і надавати статистичну звітність за формою 2ТП-Повітря до територіальних органів Дерстату за місцем розташування підприємства.

Чи є якісь обмеження щодо земельної ділянки для будівництва очисних споруд, і чи потрібні якісь додаткові дозволи для такого будівництва? Чи можливо це зробити на землях комунальної власності або промисловості? Яке має бути цільове призначення земельної ділянки?

Відповідь: Будівництво очисних споруд можливе на землях будь-якої форми власності, в тому числі — комунальної. Необхідність надання дозволів на будівництво не залежить від форми власності земельної ділянки. Процес відведення земельної ділянки за проєктами землеустрою і процес будівництва — це зовсім різні речі.

Цільове призначення нової земельної ділянки для будівництва очисних споруд має бути: землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид цільового призначення — «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води», Код КВЦПЗ 11.04.

Вибір земельної ділянки для вказаних потреб має здійснюватися із врахуванням розмірів санітарно-захисних зон для очисних споруд господарсько-побутової каналізації згідно з Додатком № 12 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року № 173.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі — Закон № 3038), зокрема ст.32 визначено, що усі об’єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності):

— незначні наслідки — СС1;

— середні наслідки — СС2;

— значні наслідки — СС3.

Залежно від розрахованого класу наслідків (відповідальності) очисних споруд, буде визначена згідно зі ст. 34 Закону № 3038 процедура права на виконання будівельних робіт.

Потрібно визначитися і з необхідністю проведення процедури оцінки впливу на довкілля.

Якщо плановане будівництво очисних споруд підпадає під дію пп.18 ч.2 ст.3 «установки для очищення стічних вод продуктивністю, що перевищує еквівалент чисельності населення в розмірі 150 тисяч осіб» або пп.13 ч.3.ст.3 «господарську діяльність, що призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, та забір води з водних об’єктів за умови, що водозабір підземних вод перевищує 300 кубічних метрів на добу» Закону № 3038, необхідно здійснити процедуру ОВД та отримати Висновок з ОВД про допустимість такої діяльності.

Надалі для здійснення діяльності необхідно  провести розрахунок ГДС.

Яка вартість дозволу на викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами?

Відповідь: Дозвіл на викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами видається безкоштовно, а вартість документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин для отримання дозволу на викиди для стаціонарних джерел, визначається на договірних засадах на вибір з будь-якою з організацій, які внесені до Переліку Мінекології та розміщені на офіційному сайті.

Підприємство відспалювання торф’яних напівбрикетів отримує продукт спалювання — золу.Чи можна її розглядати як супутню продукцію виробництва та продавати населенню чи юридичним компаніям як торф’яний субстрат для удобрення ґрунту чи торф’яний попіл? Чи потрібно у такому разі декларувати золу як відходи? Як можна визначити назву такого продукту згідно з кодами УКТЗЕД, і чи потрібно мати на нього санітарні висновки, паспорт про клас небезпеки?

Відповідь: Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (далі — Закон №187) відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких її власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Як вбачається з вищезазначеного, зола від спалювання торф’яних напівбрикетів, це продукція, яка не втратила свої споживчі властивості і має подальше використання, від продажу якої власник може отримати економічну вигоду. Така продукція підлягає бухгалтерському обліку та може продаватися юридичним та фізичним особам без обмежень, наприклад, для удобрення ґрунту.

За такого підходу, зола не належить до відходів і не підлягає декларуванню.

Для легалізації такої продукції необхідно розробити технічні умови (ТУ), якими визначити назву та напрямки використання (застосування) продукту. Маючи ці дані, можна звертатися до УКТЗЕД для визначення коду.

Чи потрібно у договорі на ремонт та технічне обслуговування автотранспортних засобів зазначати, кому належатимуть відходи, які утворилися на спеціалізованому підприємстві після ремонту автомобіля, і куди вони будуть направлені?

Відповідь: Ст. 8 Закону № 187/98 визначено, що відходи є об’єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законодавством.

На мою думку, при укладанні Договору необхідно передбачати перехід (або його відсутність) права власності на відходи, які були утворені у процесі обслуговування та проведення ремонту, заміни олив (мастил) механізмів та їх частин транспортного засобу.

Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на визначення, зміну або припинення прав і обов’язків між сторонами.

Головною функцією договору є точна фіксація досягнутої раніше сторонами угоди про порядок взаємовідносин, тобто умов договору. У договорі необхідно вказати предмет угоди, перерахувати усі права і обов’язки сторін, уточнити порядок розрахунків (якщо така угода передбачена сторонами), терміни виконання умов та інші необхідні елементи угоди. Щоб максимально захистити свої інтереси, зверніть увагу на зміст Проєкту договору і його відповідність законодавству України.

Хто на сьогодні регулює сферу поводження з побутовими відходами (зокрема, видає ліцензії на захоронення та переробку побутових відходів)?

Відповідь: До 1 травня 2019 року повноваження державного регулювання у галузі переробки та захоронення побутових відходів були покладені на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг.

 З 1 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII. який скасував ці повноваження та визначив, в тому числі, й механізм поводження з побутовими відходами.

Поводження з побутовими відходами та відходами мало небезпечними (IV класу небезпеки) — це безліцензійна діяльність.

Чи існують податкові пільги стосовно оподаткування імпорту обладнання в Україну для переробки відходів (ПДВ, ввізне мито)?

Відповідь: Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII у 2018 році підрозд.2 розділу XX «Перехідні положення» було доповнено п. 65 про те, що тимчасово (до 1 січня 2020 року) контролюючий орган за заявою платника податку надавав реструктуризування (рівними частинами) сплати податку на додану вартість на термін, зазначений у заяві платника податку, але не більше 24 календарних місяців, без нарахування процентів, пені та штрафів, визначених Податковим кодексом України, при ввезенні на митну територію України з поміщенням в митний режим імпорту обладнання та комплектуючих, що класифікується за визначеними у цьому пункті товарними підкатегоріями згідно з УКТ ЗЕД.

Важливо! З 01 січня 2020 року контролюючі органи не розстрочують сплату ПДВ під час увезення на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту обладнання та комплектуючих, що класифікують за товарними підкатегоріями згідно з УКТ ЗЕД, перелік яких наведено в п. 65 підрозділу 2 р. ХХ ПКУ.

Також слід зазначити, що надання відповідних пільг визначено у Довіднику Державної податкової служби № 94/2 Інших податкових пільг станом на 01 жовтня 2019 року.

Чи потрібно сплачувати екоподаток у разі, якщо сміття через його малу кількість (75 кг) не вивозили, а зберігали на своїй території пів року? А якщо сплачувати таки потрібно, чи є коефіцієнт здорожчання за зберігання?

Відповідь: Згідно з чинним законодавством України платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які відповідно до п. 240.1 Податкового кодексу України (далі — Податковий кодекс), в тому числі, розміщують відходи.

Термін «розміщення відходів» відповідно до розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу — це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. (пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

У суб’єктів господарювання, які не мають дозвільного документа на поводження з відходами та які уклали відповідні договори про передачу на утилізацію та (або) захоронення відходів, у тому числі небезпечних відходів (I-III класу) та (або) побутових відходів (IV класу небезпеки) зі спеціалізованими підприємствами, що мають дозвільні документи на поводження з відходами, не виникають обов’язки платника Податку у визначений такими договорами період тимчасового розміщення (зберігання) відходів до виконання спеціалізованими підприємствами договірних зобов’язань.

Таким чином, якщо у вас є діючі договори зі спеціалізованими підприємствами, які мають дозвільні документи на поводження з відходами, то ви не зобов’язані сплачувати податок та складати податкову звітність.

Чи достатньо для початку експлуатації артезіанської свердловини об’ємом 700 куб. м на місяць для виробничих та господарсько-побутових потреб (не питних) таких документів, як договір оренди на земельну ділянку, паспорт на артезіанську свердловину, дозвіл на спецводокористування?

Відповідь: Ч. 1 ст.149, та ст.151 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб’єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Відповідно до положень ст. 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів — загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч.1 ст. 44, 49 Водного кодексу України).

Зверніть увагу! Для зручності та правдивості обліку води ліміт використання води в дозволах на спецводокористування визначається в куб. м/добу та тис. куб. м/рік.

Тому об’єм 700 куб. м на місяць не зовсім коректний; якщо здійснити перерахунок, отримаємо 700:30=23,33 куб. м/добу.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України «Про надра» передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Важливо! Прісні підземні води — це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов’язок отримання господарюючими суб’єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування — право на їх використання.

Разом із тим, ст. 23 Кодексу України «Про надра» визначено випадки, за яких господарюючі суб’єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу, а саме: землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води (крім мінеральних) без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб’єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами, для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води. За таких умов документів, які ви маєте, достатньо для добування прісної підземної води.