Про апроксимацію європейських Директив та неврегульованість питань поводження з промисловими відходами

Розпорядженням Кабінету Міністрів від 8 листопада 2017 р. № 820-р «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» (далі  — Стратегія) визначено що відходи, які утворюються у процесі видобування, збагачення, хіміко-металургійної переробки, транспортування і зберігання корисних копалин є вторинним сировинним резервом промисловості, будівництва та енергетики. Також Стратегія визначає головні напрями державного регулювання у сфері поводження з відходами в найближчі десятиліття з урахуванням європейських підходів з питань управління відходами (та їх окремими потоками) яке представлено в ЄС більше ніж десятьма директивами.

Вирішення питань управління промисловими відходами напряму залежить від врахування рекомендації трьох директив, які підлягають імплементації згідно з підписаною Україною Угоди про асоціацію з ЄС:

• Рамкової Директиви № 2008/98/ЄС Європейського парламенту та Ради від 19 листопада 2008 р. “Про відходи та скасування деяких директив”, яка впроваджує способи захисту навколишнього середовища і здоров'я людини шляхом попередження негативного впливу виробництва та поводження з відходами, а також за рахунок зменшення загальних наслідків використання ресурсів і підвищення ефективності їхнього використання.
• Директиви Ради № 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. “Про захоронення відходів”, яка базується на ключових орієнтирах таких як попередження і зменшення негативних наслідків захоронення відходів для навколишнього середовища і здоров'я людини.
• Директиви № 2006/21/ЄС Європейського парламенту та Ради від 15 березня 2006 р. “Про управління відходами видобувних підприємств, та якою вносяться зміни до Директиви 2004/35/ЄС”, змістом якої є максимально можливе попередження та мінімізація будь-якого негативного впливу на довкілля та ризиків для здоров'я людини, що можуть виникати в результаті управління відходами видобувної промисловості.

У Стратегії визначено що питання управління промисловими відходами в Україні врегульоване на законодавчому рівні, але існують деякі недоліки таки як невизначеність пріоритетних цілей та недостатній рівень інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища у галузевій стратегії, вважаю що до недоліків неврегульованості насамперед відноситься відсутність чітко визначеного законодавством України поняття «промислові відходи», «відходи виробництва», «відходи видобутку» тощо, уведення в норми законодавства цих понять відмежувало би їх від інших видів відходів, та забезпечило ефективнішу апроксимацію європейських норм до норм українського законодавства у промислової сфері, в тому числі як поводження з вторинним ресурсом.

Великомасштабне використання природних ресурсів і високий рівень відходності у минулому призвели до значного накопичення промислових відходів, яке продовжується і зараз, що призвело до нагальної потреби невідкладного їх поділу на категорії ресурсоцінних та небезпечних відходів, які в свою чергу потребують знешкодження або проведення додаткової, більш затратної нейтралізації та послідуючого остаточного розміщення.

Згідно статистичних даних за останні п’ять років кількість утворення та накопичення промислових відходів зменшилось, але це результат значного зменшення промислового сектору, загального зменшення видобутку та перехід на менш затратне виробництво підприємствами країни, це не вирішує існуючих проблем з накопиченням та подальшим поводженням, утилізацією або видаленням промислових відходів на виробничих підприємствах, також це явно не відображає застосування покращених методів уникнення/мінімізації утворення відходів, їх утилізацію або видалення у галузі.

Виходячи з європейського досвіду слід чітко визначити що відходи це не лише поняття з екологічних, технічних або геологічних наук, а й економічна категорія, що ґрунтується на тому, що відходи є економічним об’єктом від управління яким залежить розвиток економічних систем як окремого підприємства (окремих регіонів) так і країни в цілому. Адже відходи  — це невід’ємна складова виробництва та взаємодії підприємства з навколишнім середовищем. Розміщення та накопичення значної кількості промислових відходів з невизначеним хімічним складом та ненормованими об’ємами на відкритих ґрунтах несе значну загрозу забруднення навколишнього середовища.

На даний час єдиним державним нормуючим документом в частині відходів, являється Державний класифікатор відходів (далі  — ДК 005-96), який є документом інформаційного забезпечення та управління відходами та передбачає класифікацію відходів на основі системи обліку із дотриманням гармонізації з міжнародними нормативними документами, стандартами у сфері екології, ресурсозбереження та повторного використання сировини. Він поділяє відходи на дві основні групи: відходи виробництва (промислові відходи) та відходи споживання (відходи вжитку), але відходи не поділяються на промислові та побутові включаючи останні як окремі елементи у перші та навпаки.

В Україні немає єдиного нормативно-правового акта, в якому б наводився загальний список відходів та визначався ступінь їх небезпеки  (шкідливості). За чинним ДК 005-96 можна лише провести кодифікацію відходів, тобто виходячи з джерела походження відходу присвоїти йому відповідний код, але неможливо визначити а ні рівень його шкідливого (небезпечного) впливу на навколишнє середовище та здоров’я людини, а ні визначити належність до категорії безпечних або небезпечних.

Необхідно внести зміни в чинний або розробити новий Державний Класифікатор, в якому передбачити крім зазначених пропозицій, також і загальну класифікацію за походженням: побутові, промислові, сільськогосподарські відходи тощо, з визначенням їх хімічного складу та властивостей.

Так, наприклад у законодавстві країн Європейського Союзу прийнятий поділ відходів за властивостями  — на «небезпечні» (токсичні, вибухонебезпечні, їдкі, легкозаймисті тощо) та «безпечні» або інертні відходи. Інертні відходи використовуються та можливо використовувати як матеріал для проведення рекультивації відпрацьованих кар’єрів, укріплення дамб, облаштування доріг, осушування родовищ, боліт , земель тощо.

Через відсутність обов’язкових норм щодо первинного сортування відходів на полігони та сміттєзвалища потрапляє значна частина відходів, які мають як високу ресурсоцінну компоненту, так і шкідливі речовини, що значно збільшує навантаження на об’єкти видалення (розміщення) відходів. Крім того, така класифікація відходів необхідна для покращення екологічної ситуації, ефективного впровадження систем рециклінгу, постійного удосконалення механізму поводження з відходами.

Виходячи з вищевикладеного основним завданням оновленого жовтого та зеленого Переліку відходів, нового Класифікатора повинна бути організація обліку всіх видів відходів, інформаційне забезпечення державних органів влади про ринок відходів, з метою залучення їх у господарський сировинний обіг. У цій сфері можуть досить ефективно розвиватися нові сервіси, такі, як біржа відходів, створення відповідних фондів в адміністративних округах.

Для організації дієвого ринку управління промисловими відходами, насамперед, необхідно відокремити їх від загального поняття «відходи», налагодити систему обліку, для чого, шляхом проведення обласними державними адміністраціями інвентаризації накопичених промислових відходів у регіонах, встановити їх власність:

• державна;
• приватна;
• безхазяйна.

Скласти впорядковану базу промислових відходів з визначенням їх хімічного складу, токсичності та шкідливості тощо, як на регіональному (тобто на рівні кожної області), так і на загальнодержавному рівнях. Окремо визначити техногенні об’єкти діяльність яких може спровокувати виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру; об’єкти дослідити, вивчити, оцінити та згідно з вимогами Кодексу України про надра (ст.ст. 5, 40, 42 ), включити до Державного фонду родовищ корисних копалин як техногенні родовища, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 року № 75 якої затверджений Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин.

Підприємства державної та приватної власності часто ігнорують вимогу щодо запобігання і зведення до мінімуму негативних екологічних наслідків і не впроваджують розділення промислових відходів, внаслідок чого вони змішуються зі стічними водами, твердими відходами, ґрунтами, забруднюють повітря, навколишнє середовище.

На мій погляд ефективне розділення промислових відходів є ключем для подальшого їх використання як вторинного ресурсу або проведення їх послідуючої утилізації/переробки, видалення шляхом застосування відповідних технологій. Часто такі можливості втрачаються, оскільки промислові відходи змішуються з іншими типами відходів. Також одним з основних завдань у питанні поводження з відходами є вирішення проблеми відходів, які не належать до «ресурсоцінних».

У зв'язку з призупиненням дії постанови Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.99 р. N 29, якою затверджено "Державні санітарні правила та норми 2. Комунальна гігієна. 2.7. Ґрунт, очистка населених місць, побутові та промислові відходи, санітарна охорона ґрунту. "Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров'я населення" (ДСанПіН 2.2.7.029-99), на даний час визначення класу небезпеки утвореного відходу неможливо, тому з урахуванням вимог Директиви 2008/98/ЄС змістом Проекту нового ЗУ «Про відходи» слід передбачити інший механізм визначення небезпечності відходів.

З урахуванням рекомендації вищеозначених Директив ЄС та їх імплементації у законодавство України на рівні нормативно-правового регулювання необхідно зробити перехід від традиційного надання переваги командно-контрольному підходу оцінювання екологічної ситуації на виробничих підприємствах до системи економіко-екологічних інструментів та добровільних угод поступового виконання екологічних та санітарних  вимог тощо.

З огляду на зазначене, як висновок варто зазначити що існує необхідність, враховуючи рекомендації відповідних Директив ЄС, та напрацьований досвід, більш наполегливого та прискореного створення системи переробки, утилізації, видалення утворених промислових відходів та відходів, що утворюються, для їх послідуючого використання як вторинних ресурсів в будівельній та інших виробничих галузях як України так і виробничих галузях європейських держав. На державному рівні необхідно врегулювання напрямів проведення екологізації виробництва як послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволять підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним захистом та збереженням навколишнього середовища України.

Посмітний Олександр, експерт з промислових відходів Професійної асоціації екологів України (ПАЕУ)

Читати статтю можна вже зараз у ►►► живому журналі.